Розділ «3. Річард Г. Нунан, 51 рік, представник постачальників електронного обладнання при Хармонтському філіалі МІПК»

— Ну як він? — запитав Нунан.

— Та все такий самий, — відповіла Гута. — Схуд у тюрмі, але тепер уже від’ївся.

— Рудий?

— Ще би!

— Злий?

— Аякже! Це в нього вже до самої смерті.

Гута поставила перед ним склянку «кривавої Мері» — прозорий шар російської горілки ніби висів над шаром томатного соку.

— Не багато? — запитала вона.

— Якраз. — Нунан набрав у груди повітря і, замружившись, влив у себе суміш. Це було добре. Він пригадав, що, по суті справи, за весь день уперше випив щось істотне. — Оце інша річ, — сказав він. — Тепер можна жити.

— У вас усе добре? — запитала Гута. — Чого ви так довго не заходили?

— Кляті справи, — сказав Нунан. — Кожного тижня збирався зайти чи бодай подзвонити, але спочатку довелося їхати у Рексополіс, потім скандал один почався, потім мені кажуть: «Редрік повернувся», — добре, думаю, навіщо їм заважати... Словом, закрутився я, Гуто. Я інколи себе питаю: якого чорта ми так крутимося? Щоби заробити гроші? Але на дідька нам гроші, якщо ми тільки те й робимо, що крутимося?..

Гута дзенькнула кришками каструльок, узяла з полички пачку сигарет і сіла за стіл навпроти Нунана. Очі її були опущені. Нунан поспіхом вихопив запальничку і дав їй прикурити, і знову, вдруге в житті, помітив, що в неї тремтять пальці, як тоді, коли Редріка щойно засудили і Нунан прийшов до неї, щоби дати їй грошей, — попервах вона зовсім пропадала без грошей, і жодна тварюка в будинку не давала їй у борг. Потім гроші в домі з’явилися, і, судячи з усього, чималі, і Нунан здогадувався — звідки, але він продовжував приходити, приносив Мавпочці ласощі й іграшки, цілими вечорами пив з Гутою каву і планував разом з нею майбутнє щасливе Редрікове життя, а потім, наслухавшись її розповідей, ішов до сусідів і намагався якось приструнчити їх, пояснював, умовляв, нарешті, коли йому вривався терпець, погрожував: «Рудий же коли повернеться, він вам усі кістки переламає...» — нічого не допомагало.

— А як поживає ваша дівчина? — запитала Гута.

— Котра?

— Ну, з якою ви заходили тоді... Білява така...

— Яка ж це моя дівчина? Це моя стенографістка. Вийшла заміж і звільнилася.

— Одружитися вам треба, Діку, — сказала Гута. — Хочете, наречену знайду?

Нунан хотів було відповісти, як завжди: «Мавпочка от підросте...», але вчасно спохопився. Зараз би це вже не прозвучало.

— Стенографістка мені потрібна, а не дружина, — пробурчав він. — Кидайте ви свого рудого диявола та йдіть до мене стенографісткою. Ви ж були чудовою стенографісткою. Старий Гарріс вас досі згадує.

— Ще би, — сказала вона. — Всю руку тоді об нього відбила.