Розділ XX «РОЗБІЙНИК І ПІРАТ»

— І ця суперечка виникла через жінку? — невблаганно витягала з хлопця відомості Арабелла.

— Можна сказати, що так…

— А як звали цю жінку?

Піт здивовано звів брови, але все ж таки відповів:

— Міс д'Ожерон, дочка губернатора Тортуги. Вона втекла з цим пройдисвітом Левасером, а… а Пітер вирвав її з його брудних лап. Це був страшенний мерзотник, міс, і він дістав від Блада по заслузі.

— Розумію. І… і все ж капітан Блад не одружився з дівчиною?

— Поки що ні,— усміхнувся Піт. Він добре знав усю безпідставність тортузьких пліток, у яких мадемуазель д'Ожерон називали майбутньою дружиною капітана Блада.

Міс Бішоп мовчки кивнула головою, і Джеремі Піт, зрадівши, що допит скінчено, повернувся, щоб іти. Однак, затримавшись на хвилинку в дверях, він не стерпів і поділився новиною

— Може, вам приємно буде дізнатися, що капітан Блад заради вас змінив курс корабля. Він має намір висадити обох вас на Ямайці, і якнайближче до Порт-Ройяла. Ми вже повернули і, якщо вітер не зміниться, ви незабаром будете дома.

— Дуже вдячні капітанові,— процідив його світлість, помітивши, що Арабелла не дуже поспішає з відповіддю. Вона сиділа, нахмурившись, і дивилася кудись перед собою.

— Так… вам легко говорити, — озвався Піт. — Капітан іде на риск. Не кожен зважився б рискувати на його місці, але його вже не переробиш.

Піт вийшов, лишивши лорда Джуліана з його власними роздумами, і його світлість ще з більшою тривогою почав вивчати своїми безбарвними, сонними очима зосереджене обличчя Арабелли. Нараз міс Бішоп перевела погляд на нього і промовила:

— Ваш Каузак, мабуть, правду казав.

— Я помітив, що ви перевіряли це, — сказав лорд Джуліан. — І не доберу, навіщо воно вам.

Не дочекавшись відповіді, він знову почав мовчки стежити за нею, перебираючи пальцями кучері золотистого парика, що обрамляв його обличчя.

А міс Бішоп, похмура й замислена, сиділа коло стола і, здавалося, уважно розглядала чудове іспанське мереживо, яким була обшита скатертина. Нарешті лорд Джуліан порушив тишу.

— Цей чоловік просто дивує мене, — почав він тихим, кволим голосом, який, мабуть, ніколи не мінявся в тоні. — Змінити курс заради нас?! Просто загадка! Який риск — увійти у води Ямайки, і знову-таки заради нас. Ні, цей чоловік надзвичайно дивує мене!

Арабелла звела свої задумані очі на лорда. Увесь її вигляд свідчив, що вона чимсь заклопотана. Потім, як йому здалося, губи її якось дивно, майже зневажливо скривилися, і ніжними пальчиками вона почала вистукувати по столу.

— А мене дивує зовсім інше: як це так, що він не збирається взяти за нас доброго викупу, — промовила вона.

— Хоч ви й заслужили цього!