Розділ XVI ПАСТКА

ПАСТКА

Врятування мадемуазель д'Ожерон, як і слід було чекати, поліпшило й без того сердечні взаємини між капітаном Бладом і губернатором Тортуги. Капітан став бажаним гостем у красивому кам'яному будинку з зеленими жалюзі, збудованому д'Ожероном у великому, розкішному саду на схід від Кайони. Губернатор добре розумів, що його борг капітанові не обмежується тими двадцятьма тисячами песо, які Блад заплатив як викуп за дівчину. Хитрому й практичному ділкові часом не бракувало благородства та почуття вдячності, і він це доводив на кожному кроці в різний спосіб. Завдяки його могутній підтримці репутація Блада серед корсарів досягла незабаром свого зеніту.

Так що, коли дійшло до спорядження флоту для експедиції проти Маракайбо, яку колись запропонував був Левасер, то Блад не відчував нестачі ні в кораблях, ні в людях. Він набрав п'ятсот авантюристів, а міг би навербувати і п'ять тисяч, якби захотів. Так само легко Блад міг би подвоїти і могутність свого флоту, але він сам вирішив обмежитися трьома кораблями: «Арабеллою», «Ла-фудр» з командою сто двадцять французів під начальством Каузака та «Сант-Яго», заново спорядженим і перейменованим тепер в «Елізабет». Це перейменування зробили на честь англійської королеви, за час правління якої англійські моряки приборкали Іспанію так, як це сподівався зробити зараз Блад. Капітаном «Елізабет» Блад призначив Хагторпа, оскільки той служив колись у військово-морському флоті, і це призначення було схвалене всіма членами піратського братства.

Через кілька місяців після врятування мадемуазель д'Ожерон — у серпні 1687 року-цей невеликий флот, зазнавши деяких незначних пригод, на яких не варто зупинятися, ввійшов у велике Маракайбське озеро і вчинив напад на багате місто Мейну — Маракайбо.

Події розгорнулися не зовсім так, як сподівався Блад, і військо його опинилося в досить небезпечному становищі. Складність ситуації найкраще можна пояснити словами Каузака — їх акуратно записав Піт, — вжитими під час сварки, що розгорілася на східцях церкви Нуестра-Сеньйора-дель-Кармен, яку Блад безцеремонно пристосував під кордегардію.[49] Раніше вже згадувалося, що Блад був католиком лише тоді, коли це йому було вигідно.

В суперечці брали участь з одного боку Хагторп, Волверстон і Піт, а з другого — Каузак, через боягузтво якого, власне, все й почалося. За ними на випаленому сонцем, закуреному майдані, оточеному поодинокими пальмами з обвислим від спеки листям, гув і хвилювався натовп — чоловік двісті диких авантюристів обох партій. Натовп цей поки що стримував своє збудження, прислухаючись до того, що відбувалося серед ватажків.

Каузака, мабуть, ніхто не спиняв, і він підвищив свій різкий, сварливий голос, щоб усі могли чути його безглузді обвинувачення. Він говорив, як розповідає нам Піт, жахливою англійською мовою, і шкіпер навіть не зважувався відтворити її в своїх записках. Одяг Каузака був таким самим безглуздим, як і його мова. Костюм, здавалося, підкреслював його приналежність до піратів і якось смішно контрастував із скромним вбранням Хагторпа та майже франтуватою вишуканістю Джеремі Піта. Забруднена, у плямах крові синя бавовняна сорочка Каузака була розхристана, з неї виглядали його волохаті груди; за поясом його шкіряних штанів стримів ніж і цілий арсенал пістолетів; на шкіряній перев'язі, перекинутій через плече, звисав тесак. Навколо голови, відтіняючи широке і вилицювате, як у монгола, обличчя, був накручений, немов тюрбан, червоний шарф.

— Хіба я не застерігав вас із самого початку, що все йде занадто гладко? — гукав бретонець водночас і жалібно й роздратовано. — Я ж не дурний, друзі мої. У мене є очі. І я все бачив. Ми входили в озеро і бачили покинутий форт. Жодної людини. Жодного пострілу. Вже тоді я запідозрив пастку. Це розумів кожен, у кого є очі й мозок. Так де ж там! Ми йшли далі. І що знайшли? Місто, залишене так само, як і форт, місто, з якого люди вивезли всі цінності. Я знову попередив капітана Блада. Це пастка, казав я йому. Але ми йшли далі, все далі й далі, не зустрічаючи ні найменшого опору; йшли, поки не побачили, що вже надто пізно виходити в море, що ми взагалі вже не можемо вийти в море. І знову ніхто не захотів мене слухати. Ви всі розумні і багато знаєте. Боже мій! Капітан Блад не слухав мене і рвався вперед, а ми за ним. Отак дійшли до Гібралтара.[50] Правда, там, нарешті, нам вдалося спіймати віце-губернатора і примусити його сплатити великий викуп за Гібралтар. Крім викупу й інших трофеїв, ми захопили ще дві тисячі песо. Але що це таке, скажіть мені! Мовчите? Тоді я вам скажу. Це грудка сиру, грудка сиру в пастці для мишей, а ми просто мишенята. Тисяча чортів на твою голову! А коти?.. О, коти чекають нас. Коти — це ті чотири іспанські військові кораблі, що стережуть нас біля виходу з лагуни. Боже мій! Ось до чого довела проклята впертість нашого прекрасного капітана Блада.

Волверстон зареготав. Каузак вибухнув люттю.

— А, чортовиння! Ти ще скалиш зуби, тварюко! Смієшся! Скажи мені краще, як ми виберемося звідси, якщо не приймемо умов іспанського адмірала?

З натовпу корсарів, що стояли внизу біля східців церкви, долинув схвальний гомін. Велетень Волверстон гнівно блиснув своїм єдиним оком і стиснув кулаки, неначе збираючись ударити француза, який підбурював людей до бунту. Але це не злякало Каузака. Підтримка матросів додавала йому завзяття.

— Може, ти думаєш, що цей ваш капітан Блад — бог і вміє творити чудеса, га? Та чи знаєш ти, що цей капітан Блад смішний з його пихою і його…

Каузак замовк. В цю мить із церкви, владно і не поспішаючи, виходив сам капітан Блад, а з ним молодий довгоногий француз Ібервіль. Він, незважаючи на молодість, уже встиг здобути славу морського вовка і завзятого корсара, ще до того, як втратив власний корабель, що й примусило його піти на службу до Блада.

Капітан «Арабелли», легко спираючись на довгу палицю з чорного дерева, поволі наближався до тих, що сперечалися. На голові в нього, затіняючи обличчя, красувався крислатий капелюх з плюмажем, і взагалі в його вигляді не було нічого піратського. Він скидався скоріше на франта з Пелл Молла[51] або з Аламеди,[52] — скоріше з Аламеди, бо його елегантний камзол з гаптованими золотом петельками був пошитий за останньою іспанською модою. Однак довга, бойова шпага, недбало відкинута назад, рука на ефесі і металевий блиск в очах дещо змінювали попереднє враження, виказуючи в ньому шукача пригод.

— То ви вважаєте, що я смішний, Каузак? — запитав він, зупиняючись перед бретонцем, який враз якось обм'як і принишк. — Тоді за кого ж я повинен вважати вас? — Він говорив тихо й стомлено. — Ви тут розпинаєтеся, що наша затримка поставила вас у небезпечне становище. Але хто ж тут винен? Ми згаяли цілий місяць на те, що можна було б зробити за тиждень, коли б не ваші помилки.

— О боже мій! Мене ще й звинувачують…

— Хіба хто інший, а не ви, посадив «Ла-фудр» на мілину посеред озера? Ви, через свою зарозумілість, відмовилися від лоцмана і навіть не користувалися лотом. А які наслідки? Ми змарнували три дорогоцінні дні на розвантаження вашого корабля. А за цей час населення Гібралтара не тільки довідалось про наше прибуття, але й встигло забратися геть. Ось чому ми змушені були гнатися за губернатором до цієї проклятої фортеці на острові, згаяти два тижні і втратити сотню матросів. У цьому і тільки в цьому причина нашої затримки! Поки ми тут возилися, підійшла іспанська ескадра, викликана з Ла— Гуайри кораблем берегової охорони. Якби ви не посадили на мілину «Ла-фудр», то в нас сьогодні було б не два, а три кораблі і Ми могли б ще й зараз пробитися до моря. І після всього ви ще наважились прийти сюди і докоряти нам за становище, яке склалося саме через вашу дурість.

Блад говорив стримано, і, сподіваюсь, ви не заперечуватимете, що його поведінкою не можна було не захоплюватись, враховуючи, що іспанською ескадрою, яка охороняла вихід з великого озера Маракайбо і тільки й чекала на появу корсарів, командував найлютіший ворог Блада — дон Мігель д'Еспіноса-і-Вальдес, адмірал Іспанії. Для шукання зустрічі з Блад ом у адмірала, крім обов'язків перед своєю батьківщиною, були й особисті мотиви, відомі вже читачам. З адміралом плавав його небіж Естебан, який поривався до помсти за батька сильніше, ніж сам адмірал.

Добре знаючи, що саме йому, а не Каузаку загрожує найбільша небезпека, капітан Блад все-таки умів зберегти спокій і висміяти ганебну поведінку боягуза Каузака.