Розділ XV ВИКУП

На гребені дюни на фоні темно-синього неба чітко окреслювалась висока худорлява постать в елегантному камзолі, розшитому срібними галунами. Над широкими крисами капелюха, що прикривав смагляве обличчя капітана Блада, яскравою плямою виділявся темно-червоний плюмаж із страусового пір'я.

Вилаявшись від подиву, Левасер підвівся з бочки. А він же думав, що капітан Блад, якщо йому взагалі пощастило витримати вчорашню бурю, уже далеко за горизонтом.

Швидко зсунувшись по сипучому піску, в якому по литки загрузали його чоботи з м'якої шкіри іспанської вичинки, капітан Блад опинився на березі. Його супроводили Волверстон і ще чоловік дванадцять з команди «Арабелли». Підійшовши до приголомшеної групи людей, Блад граціозно зняв капелюха і низько вклонився дівчині; після чого повернувся до Левасера.

— Доброго ранку, капітане! — сказав він, починаючи пояснювати причини своєї несподіваної появи. — Вчорашня буря примусила нас повернутися. Нам не лишалося нічого іншого, як спустити вітрила і покластися на ласку стихії. От нас і пригнало назад. На довершення всіх нещасть на «Сант-Яго», чорти б його забрали, тріснула грот-щогла, і я був радий, коли знайшов бухточку в західній частині цього острова, за дві милі звідси. Ну, а потім ми вирішили розім'яти ноги і привітати вас… Але хто ж ці люди? — він показав на юнака та дівчину.

Каузак знизав плечима і звів очі до неба.

— Ось і маєш! — прошепотів він, звертаючись до сил небесних.

А Левасер закусив губу і змінився на лиці, але, опам'ятавшись, чемно відповів:

— Як бачите, мої бранці.

— О! Викинуті на берег учорашнім штормом, чи що?

Це було одверте глузування, і Левасер ледве стримався.

— Не зовсім так! — сказав він. — Вони були на голландському бризі.

— Щось я не пам'ятаю, щоб ви згадували про них раніше.

— А навіщо вам це знати? Вони ж мої власні в'язні…

Приватна справа. Вони — французи.

— Французи? — світлі очі капітана Блада зупинилися на Левасері, потім на в'язнях.

Нерви молодого д'Ожерона, як і раніше, були напружені до краю, але вираз жаху з обличчя зник. Втручання капітана Блада, явно несподіване і для мучителя і для його жертви, запалило в серці юнака вогник надії. Його не менш схвильована сестра, широко розкривши очі, подалась наперед.

А капітан Блад, закусивши в задумі губу, похмуро дивився на Левасера.

— Учора ви здивували мене тим, що розпочали воєнні дії проти дружніх нам голландців. А зараз виходить, що навіть ваші земляки повинні вас остерігатися.

— Хіба я не сказав, що вони… що це моя приватна справа?

— Он воно що! А як їх звати?