Розділ «Учень Диявола»

Джудiт (раптом кидається до столу). О, ви не можете вбивати людину так, без справжнього суду, не подумавши навiть, що робите, не знаючи... (їй бракує слiв).

Рiчард. Отак ви додержуєте свого слова?

Джудiт. Якщо я повинна мовчати — кажiть ви. Обороняйтесь, рятуйте своє життя — скажiть їм правду!

Рiчард (з тривогою). Я сказав тут уже досить правди, щоб повiсити мене аж десять разiв. Якщо ви скажете ще одне слово, то пiддасте небезпецi життя iнших, а мого однаково не врятуєте.

Бергойн. Дорога ледi, єдине бажання наше — уникнути неприємностей. Невже вам було б легше, якби ми влаштували урочисту церемонiю, а мiй приятель Суїндон убрався б у чорну мантiю i тому подiбне? Я вважаю, що ваш чоловiк зробив нам надзвичайну послугу, виявивши такий такт i щиро джентльменськi почуття.

Джудiт (шпурляючи свої слова йому в обличчя). Ви божевiльний! Невже вам байдуже, який злочин учинити, аби тiльки все було зроблено, як годиться джентльменовi? Вас не турбує, що ви вбивцi, аби тiльки, вбиваючи, бути в червоних мундирах? (У розпачi). Ви не повiсите його! Це не мiй чоловiк!

Офiцери перезираються один з одним, шепочуться; дехто з нiмцiв звертається до сусiдiв з проханням перекласти, що сказала ця жiнка. Бергойн, якого докiр Джудiт, очевидно, вразив, швидко опанував себе, почувши, що справа повернула на iнше. Рiчард пiднiмає голос, i слова його покривають усi розмови.

Рiчард. Прошу вас, джентльмени, покласти цьому край. Вона не хоче вiрити, що неспроможна врятувати мене. Кiнчайте судове засiдання.

Бергойн (голос його такий твердий i спокiйний, що вмить настає тиша). Одну хвилину, мiстере Андерсон. Хвилину, джентльмени. (Сiв знову на своє мiсце. Суїндон та решта офiцерiв роблять те ж саме). Прошу вас, панi, висловитись яснiше. Ви хочете сказати, що цей джентльмен не ваш чоловiк, чи тiльки — як би це делiкатнiше висловити, — що ви йому не дружина?

Джудiт. Я не розумiю, що ви хочете сказати. Я кажу, що це не мiй чоловiк, — мiй чоловiк утiк. Цей удавав його, щоб урятувати. Спитайте першого-лiпшого городянина, звелiть привести з вулицi першого, хто потрапить на очi, — хай посвiдчить. Вiн вам скаже, що це не Антонi Андерсон.

Бергойн (так само спокiйно). Сержанте!

Сержант. Слухаю, сер.

Бергойн. Ідiть на вулицю i приведiть сюди першоголiпшого з мiських жителiв.

Сержант (йде до дверей). Слухаю, сер.

Бергойн (коли сержант проходить повз нього). Першого пристойного тверезого городянина, якого зустрiнете.

Сержант. Слухаю, сер. (Виходить).

Бергойн. Сiдайте, мiстере Андерсон, — якщо дозволите менi поки що вас так називати. (Рiчард сiдає). Сiдайте, панi, треба зачекати. Дайте ледi почитати газету.

Рiчард (обурено). Посоромтесь!

Бергойн (ущипливо, напiвпосмiхаючись). Якщо ви не чоловiк їй, то вся справа для неї не так уже багато важить.

Рiчард закусив губу, змушений замовкнути.