Розділ «Хорхе Луїс Борхес, Адольфо Бйой Касарес Шість головоломок для дона Ісидро Пароді»

— Пуміта правду каже, від долі не втечеш. Ви пам’ятаєте Морганті? Він грав у поло, як той звір, а потім купив собі опудало ворона, і це принесло йому нещастя: все пішло шкереберть.

— О ні! — закричав Командор. — Як може homme pensante[161] вірити у такі забобони?! Я, наприклад, здатний легко захистити себе за допомогою ось цієї кролячої лапки, — він вийняв лапку із внутрішньої кишені смокінга й енергійно нею помахав.

— Це називається прямим ударом у щелепу, — з цілковитою готовністю підтримав його Англада. — Чистий розум — і ще раз чистий розум…

— Ні, я впевнена, що є долі, в яких нічого не стається випадково, — і далі наполягала Пуміта.

— Знаєш, якщо це камінь у мій город, то ти тицяєш пальцем у небо, — розлютилася Маріанна. — Так, дійсно, у нас вдома не вщухають сварки, але в цьому винний Карлос: він постійно за мною шпигує.

— Але ж у житті ніщо не може відбуватися випадково, — трагічним тоном прожебонів Кроче. — Якщо не буде належного керівництва і сильної поліції, ми моментально потонемо у російському хаосі, настане диктатура чекістів. Наразі ми встигли переконатися: в країні Івана Грозного давно покінчили зі свободою.

Рікардо довго думав, а тоді сказав:

— Ці справи — це таке собі, знаєте, діло, яке ніколи не відбувається без причини. І… Ну, якщо нема порядку, то навіть корова може залізти у відчинене вікно.

— Навіть містики, містики щонайвищого — орлиного — польоту, такі як Тереза де Сепеда-і-Аумада[162], чи Рюйсбрук[163], чи Боско[164], — підхопив Бофанті, — керуються установленнями церковної цензури.

Командор ударив кулаком по столі:

— Бонфанті, я не хочу вас ображати, але давайте-но грати відкрито: ви міркуєте як справжній католик. Щоб ви знали, ми, члени Ложі Великого Сходу Шотландського Обряду, вдягаємося як священики і маємо на все свої особливі погляди. Кров закипає, коли я чую, що людині не дозволено робити всього того, що їй робити хочеться.

Запанувала мертва тиша. Минуло кілька хвилин; лише тоді Англада, хоч і зблід, усе ж наважився пропищати:

— Технічний нокаут. Першу колону детерміністів розгромлено. Ми нападаємо, а вони у паніці від нас втікають. Доки бачить око, поле бою всуціль всіяне зброєю та амуніцією.

— Можливо, хтось у цій суперечці навіть і переміг, але ти тут узагалі ні до чого, ти мовчав, як риба, — безжально, з металом у голосі відрізала Маріанна.

— Усе, про що ми тут розмовляємо, потрапляє в особливий записник; Командор привіз його із Салерно, — неуважно промовила Пуміта.

Кроче, вічно поглинутий господарськими та фінансовими справами, вирішив спрямувати розмову в інше русло:

— А що скаже наш товариш Елісео Рекена?

У відповідь пролунав пискливий голосок величезного молодика-альбіноса:

— Зараз я дуже занятий, адже Рікардо закінчує свій роман.

Рікардо зашарівся і сказав: