Розділ «Життєва філософія кота Мура Переклавз німецької Євген Попович»

— Северіно! Як у нього опинився той портрет?

— Я його дав йому для захисту від вас.

— Він знає?

— Ні.

— Ви будете мовчати?

— До часу.

— Северіно! Вся нечиста сила заповзялася на мене! Що означає ваше «до часу»?

— Доки ви будете слухняні й не чіплятиметесь до Крейслера і до тієї он дівчини.

Княжич відпустив майстра й підійшов до вікна. Тим часом Юлія опритомніла. Вона глянула на майстра Абрагама з невимовною, нестямною тугою і швидше прошепотіла, ніж сказала вголос:

— О мій любий, добрий майстре, може, ви мене врятуєте! Правда, вам багато що підвладне? Ваша наука може ще все обернути на добре?

В Юліїних словах майстер добачив дивовижний зв’язок із розмовою, яку він щойно мав із княжичем, ніби, зомлівши, вона набула хисту ясновидства і знає всю таємницю.

— Ти, — прошепотів майстер Юлії на вухо, — ти чистий душею ангел, тому темний пекельний дух гріха не має над тобою сили. Цілком покладись на мене, нічого не бійся і наберись духу. Пам’ятай про нашого Йоганнеса.

— Ох, — болісно зітхнула Юлія, — ох, Йоганнес! Він повернеться, правда, майстре? Я знов побачу його?

— Неодмінно повернеться, — відповів майстер, прикладаючи пальця до уст. Юлія зрозуміла його.

Княжич намагався триматись невимушено. Цей чоловік, почав розповідати він, що його, як він чув, тут називають майстром Абрагамом, кілька років тому в Неаполі був свідком однієї дуже трагічної події, в яку він, княжич, доводиться визнати, також був уплутаний. Про ту подію тепер ще не час говорити, але в майбутньому він обов’язково розповість усе.

Буря, яка шаленіла в душі княжича, була надто потужна, щоб не вириватись назовні, тож його розгублене, біле як крейда обличчя погано узгоджувалося з байдужою розмовою, до якої він себе силував, щоб вийти з критичного становища. Зате князівні краще за нього вдалося здолати напруження тієї важкої хвилини. З іронією, здатною обернути навіть підозру й озлість у найвитонченіший глум, Гедвіга, дражнячи княжича, заманювала його в лабіринт своїх власних думок. І він, спритний світський джиґун, до того ж озброєний душевною розпустою, згубною для всього щирого й живого, не зміг витримати наступу цієї незвичайної істоти. Чим палкіше говорила Гедвіга, чим нищівніше й сліпучіше спалахували блискавки її глуму, тим дужче, здавалось, бентежився й тривожився княжич, поки йому стало несила терпіти й він швидко пішов.

З князем було те, що звичайно бувало з ним за таких обставин: він просто нічого не розумів. Він обмежився тим, що звернувся до княжича з кількома французькими фразами, які нічого не означали, і княжич відповів йому тим самим.

Княжич був уже біля дверей, коли раптом Гедвіга змінилась на виду, втупилась у підлогу і дивним голосом, що краяв серце, крикнула:

— Я бачу кривавий слід убивці! — Тоді, ніби прокинувшись зі сну, бурхливо притиснула Юлію до грудей і прошепотіла: — Сестро, нещасна моя сестро, не дай себе знадити!

— Таємниці, — роздратовано сказав князь, — таємниці, фантазії, химери, романтичні вибрики! Ма foi[328], я вже не впізнаю свого двору! Майстре Абрагаме, ви лагодите мої годинники, коли вони псуються, то чи не могли б ви поглянути, що зіпсувалося в механізмі, з яким досі все було гаразд? До речі, хто такий Северіно?