Розділ «Частина І. Генерал»

– І тому йому потрібна допомога. – Імператор кинув лютий погляд на свого секретаря. – Дуже оригінально – пропонувати боротися з дикунами, маючи десять кораблів, і попросити про допомогу до того, як завдано удару. Зрештою, я пригадав цього Ріоса; це був гарний хлопчик із лояльної сім’ї. Мене непокоять певні складнощі, яких я не можу осягнути, Бродріґу. Все це може виглядати більш важливим, ніж здається.

Його пальці ліниво перебирали мерехтливе простирадло, що вкривало його змерзлі ноги. Він сказав:

– Мені потрібна така людина. Людина, що має очі, мозок і вірність. Бродріґу…

Секретар покірно схилив голову:

– А кораблі, сір?

– Ще ні! – Імператор тихо застогнав, обережно поворухнувшись. І підняв кволого пальця: – Ще ні, доки ми не знатимемо більше. Скликай сьогодні раду лордів. Ба більше, це нагода для нових здобутків. Я зроблю це або їхні життя обірвуться.

Він поклав свою хвору голову на подушку, силове поле якої заспокійливо пощипувало його:

– А тепер іди, Бродріґу, і скажи, хай приведуть лікаря. Він найгірший партач з усіх, кого я бачив.

5. Війна розпочинається

Стартуючи із Сивенни, війська Імперії обережно простягали свої мацаки у чорне незнане Периферії. Гігантські кораблі проходили величезні відстані, що відокремлювали їх від мінливих зірок на краю Галактики, і вивчали обставини на віддалених рубежах Фундації.

Світи, що були ізольовані завдяки своєму варварству протягом двох століть, знову відчули імперських володарів на своїй землі. Під прицілом потужних гармат їхні столиці знову складали присягу на вірність.

На планетах залишалися гарнізони; гарнізони вояків у імперській уніформі з погонами у вигляді зорельота та сонця. Старі люди звертали на них увагу і згадували забуті розповіді своїх батьків про часи, коли Всесвіт був великий, багатий та мирний, а такі самі Зореліт і Сонце правили над усіма.

Потім величезні кораблі посунули далі і почали створювати лінію передових баз ближче до Фундації. І коли кожен світ був належно укріплений, про це надіслали звіт у ставку Бела Ріоса, яку він облаштував на безплідних скелях забутої Богом темної планети.

Тепер Ріос почувався спокійніше і похмуро усміхнувся Дуцему Барру.

– Ну, що ви гадаєте про це, патрицію?

– Я? А чого варті мої думки? Я ж не воїн. – Він втомлено і невдоволено поглянув на безлад, що панував у цій кімнаті, видовбаній у стіні печери і наповненій штучним повітрям, світлом та теплом, – у кімнаті, що символізувала єдину бульбашку життя у безмежжі холодного світу. – Якщо враховувати ту допомогу, яку я міг би чи хотів би вам дати, – пробурмотів він, – ви могли б уже давно повернути мене на Сивенну.

– Поки що ні. – Генерал повернувся на своєму кріслі туди, де висіла блискуча й прозора сфера з мапою старої імперської префектури Анакреон та сусідніх секторів. – Пізніше, коли все це закінчиться, ви повернетеся до своїх книжок і не тільки. Я простежу за тим, щоб вам та вашим дітям назавжди повернули ваші маєтки.

– Дякую, – зі слабкою іронією відповів Барр, – але мені бракує вашої віри у те, що все завершиться щасливо.

Ріос гостро розсміявся.

– Мені лише бракувало вашого пророчого каркання. Ця мапа переконливіша за всі ваші жалюгідні теорії. – Він погладив її вигнутий невидимий контур. – Ви можете прочитати мапу в радіальній проекції? Можете? Ну, ось, погляньте самі. Золоті зірки – це імперські території. Червоні підпорядковані Фундації, а рожеві – ті, що можуть перебувати у сфері їхнього економічного впливу. А тепер погляньте…