Розділ «Частина друга. Випускний»

— Слухай сюди. Я хочу, щоб ти знала, у що лізеш. Смикни мотузку, коли гратиме гімн. Смикай сильно. Вона там трохи провисла між блоками, але не дуже. Коли потягнеш і відчуєш, що відра полетіли, біжи. Не стобвич там, щоб послухати крики чи щось таке. Це тобі не розіграш у дитсадку, а злочинне діяння, доганяєш? За це не штрафують. За це тебе запхнуть до в’язниці й викинуть ключа в болото.

Як на нього, це була довжелезна промова.

Вона тільки зиркала на нього очима, повними зухвалої люті.

— Врубилася?

— Так.

— Добре. Коли відра перекинуться, я побіжу. Добіжу до машини й поїду геть. Якщо встигнеш, можеш поїхати зі мною. Якщо ні, я тебе кину. Якщо я тебе кину й ти мене продаси, я тебе вб’ю. Віриш мені?

— Так. Забери свою всрану руку.

Він забрав. Тінь мимовільної усмішки пробігла його обличчям.

— Окей. Усе буде добре.

Вони вибралися з машини.

Була майже дев’ята тридцять п’ять.

Вік Муні, Президент випускного класу, бадьоро гукав у мікрофон:

— Гаразд, леді та джентльмени. Будь ласка, сідайте на свої місця. Час голосувати. Зараз ми оберемо Короля й Королеву.

— Це змагання принижує жінок! — вигукнула Майра Крюс із силуваною доброзичливістю.

— Чоловіків теж! — гукнув у відповідь Джордж Довсон, і всі засміялися. Майра змовчала. Вона вже заявила свій символічний протест.

— Сідайте на місця, будь ласка! — Вік усміхався в мікрофон, усміхався й несамовито червонів, тикаючи пальцем у прищик на підборідді. Велетенський венеційський човняр за його спиною замріяно дивився кудись через Вікове плече. — Час голосувати.

Керрі й Томмі сіли. Тіна Блейк і Норма Вотсон роздавали надруковані на трафаретній машинці бюлетені, і коли Норма підкинула один на їхній стіл і видихнула: «Удачі!» — Керрі взяла бюлетень і продивилася його. Тоді в неї відкрився рот.

— Томмі, ми теж тут є!

— Ага, я бачив, — сказав він. — Школа голосує за кандидатів, а їхні пари потрапляють у цю халепу якось мимоволі. Ласкаво просимо на борт. Чи, може, знімемо свої кандидатури?

Вона прикусила губу й подивилася на нього.