Розділ «Микола Джеря»

– Яв Вербівці зроду й не був і навіть не знаю, де вона знаходиться і до якого пана належиться, – тихо обізвався Микола.

– Ти втік з Вербівки вже тому буде більше як двадцять год, – сказав пан.

– Може, хтось коли і втікав, тільки не я, – гордовито сказав Микола, – я не волоцюга й не пройдисвіт.

Суддя розсердився, покинув питать Миколу й обернувся до інших бурлак.

– А вас як звуть? – спитав він у другого чоловіка.

– Я Грицько Посмітюх.

– Ви не родич Іванові Посмітюсі?

– Я його син, – сказав бурлака дуже тихо, спустивши зовсім очі додолу. Йому очевидячки ніяково було брехати, та недоля силувала до того.

– А вас як звуть? – обернувся суддя до третього бурлаки.

– Я Карпо Посмітюх, – обізвався чоловік несміливо.

– Ви не доводитесь родичем цим двом Посмітюхам? – спитав суддя.

– Я Іванів брат, – неначе крізь сон промовив чоловік, зовсім похиливши голову, бо він був записаний в Кривді Миколиним братом.

Суддя спитав четвертого чоловіка, а далі п’ятого. І ті назвали себе синами Миколи Джері.

– Та й багацько ж у вас, чоловіче, синів, та ще й немолодих! – промовив суддя, сміючись, і з ним разом зареготались усі судчики.

Пан тільки витріщав очі на ту комедію і не знав, чи ті люди жартували, чи зовсім подуріли.

Другі бурлаки звали себе усякими прізвищами, якими їх позаписували в акерманських селах, але не тими, що їх звали у Вербівці. Пан насилу постеріг ту штуку.

Суддя заглянув у пашпорти. В пашпортах були такі самі прізвища, якими бурлаки себе назвали. Він звелів одвести бурлак до тюрми, а на суд привести того старосту й писаря, що видавали пашпорти. Суддя знав, як робилось таке діло в Аккерманщині, і тільки реготавсь.

Знов москалі одвели бурлак в тюрму. Їм забажалось лучче йти на Сибір, ніж вертаться у Вербівку до пана. Вони знали, що пан не дурно приїхав і дурно не поїде додому. Бжозовський знов мусив ждати кінця того суду і вже не радий був, що виїхав з дому. Він тільки тішив себе тією думкою, що дасть Миколі кілька сотень різок, помститься над ним і оддасть його в москалі.

В той час, як бурлаки досиджували свій час у тюрмі, сталось велике й несподіване для бурлак діло. Прийшла народна воля, і панщина навіки згинула. Чутка про ту волю ще не дійшла в аккерманський закуток, не дійшла до тієї тюрми, де поневірялись і нудьгували бурлаки. Але пан Бжозовський почув про те діло і ніяк не йняв тому віри.

Знов одчинились двері в тюрмі; знов москалі повели бурлак на суд. На суді вже стояв і староста і писар з Кривди. Там вже був і пан Бжозовський.