Розділ «Кайдашева сім’я»

Старий Кайдаш витріщив очі на горня і не знав, до чого воно йдеться.

– Глянь! що це таке! – сказала Кайдашиха, тикаючи під самий ніс Кайдашеві горня з кашею.

– Каша. Що ж воно, як не каша, – сказав Кайдаш. Він не доглядався, в якому там горшку зварили кашу.

– Подивись лишень, в якому горшку приставила твоя невісточка оцю кашу, – сказала Кайдашиха.

– В щербатому б то, чи що, – сказав Кайдаш.

– В щербатому… А чи стане цієї каші на всіх? – спитала Кайдашиха, сердита, що Кайдаш не розуміє діла.

– Чорт вашого батька знає, в якому там горшку ви приставляєте кашу. Бийтеся собі вдвох, а мене не зачіпайте, – сказав Кайдаш, сердитий на жінок.

– Та це твоя невісточка зварила обід тільки для себе та для Карпа. Вона хоче обідать окремо, – сказала Кайдашиха.

– Та нехай, про мене, обідає й сама, ще й розпережеться, – сказав Кайдаш. – Нехай, про мене, з’їсть оцю кашу з горшком…

Старий Кайдаш пам’ятав мотовило. В його й досі щеміла спина.

– Я вже не знаю, що це далі буде. Візьму та й піду в комірники. Чом ти, Омельку, нічого не скажеш отій сатані?

Омелько боявся, щоб не довелось через ту кашу вдруге задерти ноги догори, і мовчав.

– Коли ти нічого не скажеш, то я сама викидаю отой обід свиням, – сказала Кайдашиха і швиргонула горщик з кашею в помийницю. Горщик гепнув у шаплик. Помиї бризнули на стіну й облили її потьоками до самої полиці.

Мотря аж зверетенилась.

– Коли ви викидаєте мою страву в помийницю, то я не буду їсти вашого хліба. Ваш хліб давить мене отут у горлі, як важкий камінь. Нате вам і цей борщ, що я наварила, та, про мене, оддайте його собакам.

Люта Мотря вхопила з столу миску з борщем і кинула її під ноги свекрусі. Миска розлетілась на черепки: картопля покотилась аж під припічок.

– Пху на вас! – плюнув старий Кайдаш на розлитий борщ і пішов у повітку робити воза.

– Пху! – плюнув і собі Карпо та й вийшов з хати.

Лаврін присів і жартівливо плюнув на самісіньку копичку буряків та квасолі та й собі пішов з хати.

В хаті зостались самі молодиці. Кайдашиха стояла коло печі над розбитою мискою, мов кам’яна. Мотря стояла коло стола, як стовп, і дивилась на широкі потьоки на стіні коло помийниці.