Розділ «Кайдашева сім’я»

Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною.

Дорога од млина розходилась на три шляхи. Кругом було дуже густо сіл, і Лаврінові дуже хотілось знати, з якого села та дівчина. Дівчина пішла середнім шляхом. Лаврін повернув за нею. Він погнав воли й не міг одірвати очей од тонкого стану, загорнутого в горсет, од тонкої загорілої шиї. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею.

Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.

– Добривечір тобі, дівчино! Чи далеко звідсіль до села? – спитав Лаврін.

– До якого села тобі треба? – спитала дівчина, і її голос рознісся, неначе в житі затуркотала горлиця.

– До того села, звідкіля ти сама, – сказав Лаврін.

– Не питай, бо швидко старий будеш, – сказала дівчина й осміхнулась.

Вона задивилася на Лавріна.

Лаврін сидів на возі, спустивши ноги на війя, і махав батогом на воли.

«Який гарний парубок, хоч і білявий, які в його веселі очі!» – подумала дівчина, поглядаючи скоса на Лавріна.

Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.

– Чого це ти так хапаєшся? – спитав Лаврін.

– Щоб мати не лаяли, – одказала дівчина.

– А де ж ти була?

– Панські буряки полола за Россю, а це йду додому, – сказала дівчина і вже сміливіше глянула на Лавріна. Вона пішла тихіше, розмовляючи з парубком.

– Та скажи-бо, дівчино, з якого ти села, чи з Бієвець, чи з Дешок?

– З Бієвець, – сказала дівчина, – а тобі нащо?

– А хіба не можна спитати? Як тебе звуть?

– Мелашка. Оце, який ти цікавий!

– А як твого батька прозивають?