Розділ «Кайдашева сім’я»

Мотря весело глянула на мотовила, зараз по обіді витягла з своєї скрині починки й почала мотать. Нове мотовило аж гуло в її руках і вряди-годи черкалось об сволок, об стелю. [Ні один цар не махав з такою втіхою скипетром, як Мотря своїм мотовилом.] Вона почула в собі дух господині, самостійної господині. Свекруху брала злість. Для неї невістчине мотовило гуло, неначе кусливі джмелі кругом її голови.

«Пропадуть мої конопельки! Похоплива невісточка попряде їх собі на полотно поперед мене», – подумала Кайдашиха.

А невістка мотала починки, полічила чисниці та пасма, скинула півмоток з мотовила й сховала в свою скриню.

– Ховай, невісточко, в свою скриню, що запірвеш. Швидко сховаєш усе наше добро, ще й нас убгаєш у свою скриню, – промовила свекруха.

– Не бійтесь! такого добра не сховаю, а якби вас знайшла у своїй скрині, то ще б і надвір викинула, – сказала невістка.

Другого дня Мотря позбирала свої й Карпові сорочки й намочила в лузі.

– Чом же ти не забрала та не помочила всіх сорочок? – спитала мати.

– Тим, що вас усіх більше обпирати не буду. Періть собі самі; адже ж маєте руки.

– Нащо ж той захід на два рази? Хіба ще мало гармидеру в хаті? Нащо ти наляпуєш зайвий раз у хаті? – сказала Кайдашиха.

Мотря не слухала матері. Вона пооджимала свої сорочки, другого дня одзолила, попрала й покачала. Кайдашиха мусила заходжуватись сама коло своїх сорочок. Вона вже й не говорила за те чоловікові, тим що боялась колотнечі. Вона думала, що все те якось перетреться, перемнеться та й так минеться. Але воно таки не минулось.

Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й борщ вийшов недобрий.

– Недобрий борщ, – сказав Лаврін.

– Але й хліб спекла, хоч коники ліпи! – сказала сердито Кайдашиха.

– Аж у горлі давить, – обізвався і собі старий Кайдаш.

Як на лихо, Лаврін, жартуючи, взяв та зліпив з м’якушки коника, поставив його на столі, ще й хвоста задер йому вгору.

Мотря зирнула на коника та й скипіла, неначе хто линув на неї окропом. Вона лучче витерпіла б лайку, ніж смішки.

– Лаяли, били, а це вже знущаються надо мною! – крикнула Мотря й кинула об стіл ложкою.

– Чого ж ти кидаєш ложкою нам усім у вічі? Честі не знаєш, чи що? – сказав старий Кайдаш.

– Коли хочеш сердитись, то сердься, а не кидай на святий хліб ложкою, – обізвався вперше сердито на свою жінку Карпо. – Позабризкувала стравою усім очі. Щось ти справді вже дуже розібралась.

– То варіть та печіть собі самі. Я нічим вам не вгоджу, – сказала Мотря, одійшовши до печі.