Розділ «Кайдашева сім’я»

– Ну, то ти, Карпе, одріж йому землю з грушею.

– Хіба я таки сказився, чи з глузду з’їхав, щоб одрізувать землю, – сказав Карпо.

– То йдіть собі та, про мене, вдавіться тими грушами разом з своїми жінками, – сказав священик, пішов у кімнату та й зачинив двері.

Карпо і Лаврін постояли й пішли додому та все лаялись. Лаврін кричав, що візьме сокиру та й зрубає грушу. Вони застали на дворі коло груші колотнечу: Мотря лупила коцюбою Лаврінових дітей, Мелашка з бабою одгризались од Мотрі і неначе гавкали через тин. Люди з кутка почали збігаться. Прибігла й баба Палажка Солов’їха, а за нею баба Параска Гришиха.

– Ой господи! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її, – сказала премудра баба Палажка, – геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б помирились.

– Навчай, навчай! Яка пак премудра! – не втерпіла баба Параска. – Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то може б і між вами був мир.

Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша.

1878 року.