Розділ «Дорогою ціною»

— Знов мене кличеш, Соломіє? Почекай, швидко прийду, не забарюся вже…

А вітер гуде, розвіває дідові бороду й приносить йому тихий, ледве чутний, мов з дна Дуная, поклик:

— Оста-а-пе!..

— Отак вона мене часто кличе, — оповідає дід людям, що інколи заходять в сторожку. — Як тільки вітер загуде — так і кличе до себе, то в комин гукне, то надворі покличе, а часом серед ночі збудить. А не приходить, ні… Та й хвала Богу, бо засмутилась би небіжка, коли б прочитала моє життя, як воно списане на спині…

І Остап охоче піднімає сорочку й показує збасаманений синій хребет, де списаний, як він каже, його життєпис.

— Оце ззаду пам'ятка од пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок од москаля… кругом латаний… з тим і до Бога піду… Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дуная, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…

4 листопада 1901 р. Чернігів