Розділ «Дорогою ціною»

Соломія взяла гроші. В її клункові були коралі та деяка одежина. Вона те все позбувала — їй помогла Савчина хазяйка — та грошей було мало. Однак Соломія на другий день уранці побігла в конак. Там її не допустили до старшого, драгомана вона не бачила, а жовніри скалили до неї зуби й зачіпали.

Соломія горіла од сорому й злости.

— І-і, бусурмени, так би й порізала вас, так би й поскручувала голови, як галченятам… Взяли безвинного, та ще й знущаються! — мало не плакала Соломія й показувала своїми дужими руками, як би вона поскручувала жовнірам голови.

Проте не було іншого способу, як ходити в конак, де можна було побачити драгомана, а на нього Соломія покладала надію. Драгоман, однак, не багато обіцяв.

— Не пустять твого чоловіка, і не сподівайся. Утік до нас — сиди тихо, а робиш шкоду — айда назад… Не клопочись дурно, й не побачиш його тепер.

— Змилуйтесь, визволяйте, безвинно чоловік погибає. — Соломія ткнула драгоманові гроші.

Драгоман узяв, полічив і покрутив головою.

— Мало…

— Більш нема. Отут все, що роздобула.

— Ну, добре, приходь за три дні… ні, краще за тиждень, може, що скажу…

Соломія щодня блукала коло конаку — лиха, роздратована, мов голодна вовчиця. Вона не знала, чого вона туди ходить, але щось несвідомо тягло її у той бік. Вона ходила до втоми і мерзла. Мокрий сніг, легко падаючи, як цвіт вишні од вітру, лягав на землю й засипав Соломію, але вона не звертала на те уваги. Соломія була певна, що не дозволить перевезти Остапа за Дунай. Як це станеться, що вона зробить — вона не знала, але певність у тому зростала в ній з кожним днем. Вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба. Соломія вірила, що станеться якась незвичайна подія, якась невідома сила прийде у потребі на поміч, і та віра була у неї такою міцною, що Соломія кинула роботу, не хотіла заробляти та складати гроші, як поклала спочатку. Навіщо? І без того обійдеться. Аби дочекатися, що скаже драгоман.

Спокійною, грізно-спокійною прийшла вона в конак у визначений драгоманом день.

Він вийшов до неї байдужий.

— Нічого не буде… Одвезуть. А що я дурно не хочу твоїх грошей, то скажу тобі, що повезуть його позавтру вранці. Як тільки свіне, приходь на берег — побачиш чоловіка. От!..

Така ж спокійна, нічого не одповівши навіть, немов вона давно погодилась з цим, покинула Соломія конак.

«Одвезуть, одвезуть, одвезуть» — стукало щось молотком в її голові за кожним кроком, коли вона поспішалася до Івана. Вона забрала Івана з гармана й одвела на бік.

— Одвезуть, — промовила вона, дивлячись на нього сухими очима.

— Що одвезуть?

— Остапа.

— Ну? коли?