Розвиток краєзнавства в Українській PCP у 1920—1940-х та повоєнних роках XX ст.

Туристичне краєзнавство

Набагато трагічніша доля спіткала в 1930-ті pp. учасників краєзнавчого руху в Українській PCP. У 1927 р. Й. Сталін вийшов переможцем у затятій боротьбі за владу, що точилася між партійними вождями після смерті Леніна. З приходом до влади Й. Сталіна почався процес повернення до традиційних аспектів російської імперської політики, зокрема суворого централізму й одноосібної влади. Для українців цей катастрофічний поворот означав кінець "українізації". Розпочалася драматична за своїми наслідками "колективізація" українського села й "індустріалізація" міста. Усі ці "заходи" Й. Сталін та його поплічники здійснювали насильницькими методами.

На 01.01.1929 р. в Україні налічувалося 51 товариство та 658 гуртків у 32 округах республіки. І з цього ж року розпочалося репресивне нищення краєзнавчого руху й братовбивче цькування одними вченими-краєзнавцями (які хотіли вижити в тоталітарне лихоліття) інших прогресивних учених і цілих наукових шкіл — М. Грушевського, Д. Яворницького, Д. Багалія, М. Слабчека — українського краєзнавства.

Подальшому розвитку українського краєзнавства не сприяла тяжка праця народу на новобудовах важкої індустрії та голодомор 1932—1933 pp. Більш того, розпалювалася класова ворожнеча, непримиренність до релігії. У таких умовах успішно розпочата "українізація" всіх сфер життя українського народу трагічно обірвалася. З початком сталінських репресій панівна більшість українських краєзнавців була безпідставно звинувачена у буржуазному націоналізмі й страчена та засуджена. Так, 03.11.1937 р. за вироком "трійки ИГУ" був розстріляний фундатор української географії і комплексного географічного краєзнавства Степан Рудницький. Подібних прикладів репресій кращих українських краєзнавців можна навести сотні тисяч. Практично за період 1930—1940 pp. був знищений цвіт української інтелігенції і краєзнавства. В українському краєзнавстві наступив період занепаду.

У роки Другої світової війни краєзнавчий рух на українських теренах був фактично припинений (в УРСР він був ліквідований ще в 1930-ті pp.). Лише в Галичині краєзнавча діяльність провадилась, але в значно менших масштабах. Вийшов ряд краєзнавчих книг, у тому числі: "Історія Холмщини і Підляшшя", "Минуле і сучасне" М. Кордуби, "Сучасний Львів" О. Степанів. Чимало краєзнавчих матеріалів було опубліковано в журналі "Дорога", на шпальтах газет "Наші дні", "Рідна Земля".

По завершенню Другої світової війни (й остаточної інтеграції Галичини до складу Української PCP) Академія наук України виступила ініціатором відродження краєзнавчого руху.

У1947 p. у Києві було створено Український філіал Всесоюзного географічного товариства, відкрито його відділення в Чернівцях (1945 p.), Криму (1945 p.), Харкові (1946 p.), Львові (1947 p.), Одесі (1953 p.), Мелітополі (1955 p.), Луганську (1959 p.).

З 1959 р. Географічне товариство отримало назву "Українське географічне товариство" (УГТ). Формування його відділень в усіх областях України завершилося у 1980-ті pp. Кількість членів УГТ в Україні невпинно зростала і в наш час досягла близько 10 тис. осіб* Діяльність УГТ спрямована на всебічне сприяння розвитку географічної науки і краєзнавства, координацію географічних і краєзнавчих досліджень, поліпшення географічної освіти в середній і вищій школах, підготовку географічних кадрів, пропаганду географічних знань, поліпшення географічної культури. Важливе місце в діяльності УГТ посідають проблеми розвитку географічної науки, географічної та екологічної освіти, видання наукових праць, підручників, навчальних посібників, географічних карт, атласів, популярних книжок. Вони є предметом обговорення на міжнародних конгресах, з'їздах, конференціях, засіданнях ученої ради УГТ і її президії.

У другій половині XX ст. значно пожвавилися етнографічні дослідження. Велика заслуга в цьому належить академіку М. Т. Рильському та члену-кореспонденту К. Г. Гуслистому, які своїми теоретичними працями та практичною діяльністю сприяли розгортанню етнографічних досліджень в Україні.

Основними науковими етнологічними осередками у республіці стали Відділ етнографії Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії в Києві та Відділ етнографії Музею етнографії та художнього промислу АН УРСР у Львові (зараз це Львівський філіал Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Т. Рильського HAH України).

У повоєнні роки проводилися численні етнографічні експедиції, під час яких збирався значний фактичний матеріал, удосконалювалася методика етнографічних досліджень.

Значне місце у дослідженнях українських краєзнавців-етнографів у цей період посідають питання теорії та історії етнографічної науки. Однією з найважливіших проблем, яка завжди була у центрі уваги науковців, є походження народів (етноґенез).

За останні десятиліття українськими етнографами-краєзнавцями підготовлено ряд фундаментальних монографій, наприклад: "Украинцы" (1964 р.), "Бойківщина: історико-етнографічні дослідження" (1983 р.), "Гуцульщина. Історико-етнографічні дослідження" (1967 р.), "Карпатский сборник" (1976 р.), "Этнография восточных славян" (1987 р.) тощо.

3 початку 1960-х рр. спостерігається помітне піднесення краєзнавчого руху, музейного будівництва. Створено ряд історико-етнографічних музеїв просто неба, так званих скансенів, які вважаються найбільш раціональною і дієвою формою комплексного показу явищ народної архітектури, побуту, знарядь праці в їх природному оточенні. Такі музеї почали діяти в Переяславі-Хмельницькому, Ужгороді, Львові, Чернівцях, Києві (рис 1.4).

У 1966 p. у Львові в Шевченківському гаї був створений Музей етнографії та народного промислу. Нині в цьому Музеї на площі 50 га експонується 124 архітектурні об'єкти в 10 експозиційних відділах. На території Музею організовуються виступи самодіяльних фольклорно-етнографічних ансамблів, проводяться традиційні етнографічні свята.

У другій половині XX ст. відбувається процес диференціації наукового краєзнавства, особливої ваги стало набирати історичне краєзнавство. Зростає інтерес до історії міст і сіл, до охорони пам'яток історії та культури, створюється мережа громадських історико-краєзнавчих музеїв. Численна когорта талановитих українських науковців, працівників культури й освіти, крає-знавців-аматорів була залучена до написання фундаментальної "Історії міст і сіл Української PCP" у 26 томах. Так, скажімо, у написанні й підготовці до видання тому "Львівська область" взяло участь близько 800 осіб. Вихід цієї праці став історичним проривом України у світовий інформаційний простір — жодна з 13 інших союзно-колоніальних республік радянської Росії не сміла на той час так відкрито й гучно заявити про свою історично-територіальну окремішність та внутрішньонаціональну єдність.

Широкий резонанс названої праці сприяв тому, що в 1979 р. рішенням Президії АН УРСР було створено її новий підрозділ — відділ історико-краєзнавчих досліджень, який очолив академік П. Т. Тронько.

Масового характеру у 1960—1980 pp. набрало шкільне краєзнавство, туристично-краєзнавча робота школярів.

З метою виконання конкретних завдань дослідницького характеру з кінця 1960-х pp. стали систематично проводитися так звані екскурсії-експедиції, активізувалася робота пошукових загонів, різних клубів за інтересами, кімнат і музеїв, були запроваджені щорічні олімпіади юних краєзнавців тощо. Зрозуміло, що туристично-краєзнавча діяльність школярів у ті роки була надмірно заполітизована.

Поряд із цим, на перешкоді повноцінному та об'єктивному розвитку краєзнавства стояли формалізм, заорганізованість,

Національний музей-заповідник народної архітектури та побуту у Пирогово. Такі народні скансени України — це основний об

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток краєзнавства в Українській PCP у 1920—1940-х та повоєнних роках XX ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТКУ КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

  • Особливості розвитку краєзнавства в Галичині

  • Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина XIX ст. —1939 р.)

  • Розвиток краєзнавства в Українській PCP у 1920—1940-х та повоєнних роках XX ст.
  • Утворення та діяльність Всеукраїнської спілки краєзнавців

  • Розділ 2. ТУРИСТИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО УКРАЇНИ: ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ, ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

  • Об'єкт і предмет туристичного краєзнавства

  • Функції та методи дослідження національного краєзнавства

  • Джерела національного краєзнавства

  • Висновки

  • Розділ 3. ТУРИСТИЧНА КАРТОГРАФІЯ ЯК ОСНОВНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ ТУРИСТИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА

  • Сучасний стан туристичної картографії в Україні

  • Туристична карта: мета створення, вимоги, що ставляться до туристичної карти

  • Зміст легенди туристичної карти. Спеціальні умовні позначення та їх використання на туристичній карті

  • Знакування туристичних маршрутів на місцевості

  • Висновки

  • Розділ 4. ПРИРОДНІ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

  • Потенціал природних краєзнавчо-туристичних ресурсів України

  • Історія заповідної справи в Україні та поняття про державний природно-заповідний фонд

  • Класифікація об'єктів природно-заповідного фонду України

  • Особливості природно-заповідного фонду Карпатського регіону

  • Висновки

  • Розділ 5. ФОРТЕЦІ, ЗАМКИ І МОНАСТИРІ ЯК КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ ОБ'ЄКТИ

  • Класифікація оборонних споруд. Законодавство України про охорону культурної спадщини

  • Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

  • Використання замків і фортець у туризмі

  • Розділ 6. КУРОРТНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

  • Історія вивчення та використання мінеральних вод і лікувальних грязей в оздоровчих цілях

  • Класифікація курортів України

  • Географія населених пунктів України, віднесених до курортних

  • Висновки

  • Розділ 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ПЕЧЕР ДЛЯ ЦІЛЕЙ ТУРИЗМУ

  • Печери України як пам'ятки природи

  • Використання карстових печер для спелеотуризму, спелеотерапії та інших цілей

  • Розділ 8. МУЗЕЇ ЯК ОБ'ЄКТИ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Роль музеїв у розвитку суспільства

  • Класифікація музеїв України

  • Визначні музеї України

  • Львів — місто-музей і місто музеїв

  • Висновки