У готельній індустрії в умовах посилення конкуренції виникла необхідність урізноманітнення, поєднання різних організаційних форм управління, що зумовлює досягнення більшої ефективності економічного, фінансового, інформаційного потенціалу підприємств. Сучасному стану розвитку форм управління у готельній сфері притаманне одноосібне управління на незалежній основі та різні форми корпоративного управління. З-поміж найпоширеніших у міжнародному досвіді форм управління вирізняють управління за контрактом, управління згідно з договором франчайзингу, оренду.
Управління за контрактом передбачає письмову угоду, укладену між власником готелю та компанією або менеджером, які спеціалізуються в управлінні такого типу підприємствами. На сучасному етапі — це одна з основних форм у сфері гостинності, що набуває поширення з 70-х років XX ст. Вона стала важливою передумовою високих темпів розвитку галузі в останні десятиріччя. Головна перевага методу зумовлена незначною часткою акціонерного капіталу в загальному фонді, можливістю обходитись без його участі в діяльності готельних підприємств. Суттєва роль у високій економічній ефективності підприємств належить також фаховому управлінню висококваліфікованих спеціалістів, котрі забезпечують менший ризик у конкурентних умовах середовища гостинності, мають досвід у сфері маркетингу та збуту, широкому використанні сучасних інформаційних систем, зокрема централізованих систем бронювання. Вагомим чинником укладання взаємовигідних угод між управлінською фірмою і власником підприємства гостинності є небажання або недостатні знання та досвід у власників підприємств для забезпечення ефективного управління, страх перед ризиком.
Найчастіше контракт між власником й управляючою компанією укладається на термін п'ять, десять або двадцять років. За послуги з управління компанія отримує управлінську винагороду, що визначають у відсотках від валового або чистого експлуатаційного доходу, найчастіше в межах 2—4,5%. На сучасному етапі врегулювання частки винагороди для основної частки управлінських компаній становить 2 % із нарахуванням заохочувальної винагороди, розмір якої залежить від загальних доходів підприємства. Окремі контракти можна встановлювати згідно з таким принципом; першого року компанія отримує 2 %, другого — 2,5 %, третього — 3,5 % експлуатаційного доходу. Тенденція посилення конкуренції між управлінськими компаніями в останні роки зумовлює зниження контрактної винагороди.
Ті компанії, котрі управляють за контрактом, можуть поширювати управлінські функції на пакет інвестицій, сформований зі значної кількості готелів національної мережі або окремого регіону держави. Управління переважно здійснюють готелі, що працюютьу певному сегменті спеціалізації. Управління закладами різного типу розміщення набагато складніше.
У 90-х роках XX ст. у зв'язку зі зниженням цін на нерухомість зменшуються надходження готівки у готельний бізнес, частково знижується рентабельність згаданої галузі. Це зумовлює уточнення в контрактах на управління відповідальності управлінських фірм за надходження акціонерного капіталу. Власники готелів намагаються також посилено контролювати і впливати на прийняття важливих рішень, збільшити власні доходи з акціонерного капіталу, забезпечувати контролюючі функції над іншими акціонерами. Отже, спостерігаються тенденції постійного зростання вимог до управлінських компаній.
До управлінських фірм найчастіше висувають такі основні вимоги:
• досвід і надійність, уміння вдало визначити сегмент ринку і стратегії збільшення доходів;
• забезпечення високої якості готельного продукту;
• вміння ефективно керувати персоналом;
• гарантувати надходження акціонерного капіталу, його результативне використання;
• укладання вигідних контрактів у співпраці з іншими підприємствами-партнерами в аналогічному й іншому бізнесі.
Під час укладання контракту регламентують такі умови:
• позбавлення прав власника підприємства індустрії гостинності втручатись у процес управління на термін дії контракту;
• захист або звільнення управляючої компанії від відповідальності (фізичної особи) за будь-які дії — виняток становлять навмисні дії, спричинені необережністю в процесі управління;
• фінансова відповідальність власника готелю за всі витрати згідно зі здійснюваними операціями, а також усі оперативні ризики, пов'язані з правом власності;
• контракт на управління, що укладається на конкретний термін — б, 10 або 20 років;
• розмір управлінської винагороди, зазначений відповідно до валового доходу або чистого прибутку;
• умови відновлення контракту;
• дострокове припинення дії контракту в зв'язку з недотриманням однією зі сторін названих у ньому умов упродовж законодавчо встановленого часу з моменту повідомлення про виявлені порушення, здійснені протилежною стороною. Подібна ситуація виникає тоді, коли одна сторона визнається банкрутом або передає статутний капітал кредиторам за борги. До розірвання контракту також призводить рішення державних органів влади про призупинення (або відмову) ліцензії на право виконання готелем функцій, властивих йому. Контракт розривається згідно з двосторонньою згодою суб'єктів контракту. Компанія, яка здійснює управління за контрактом, зазвичай не отримує жодних прав на майно готельного підприємства. Лише в окремих випадках, відповідно до умов укладеного контракту, можлива часткова участь управляючої компанії у власності. Такі випадки характерні передусім для транснаціональних готельних компаній (табл. 3.6 і 3.7).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організація готельного обслуговування» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Форми управління в готельній сфері“ на сторінці 1. Приємного читання.
