Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

Таким ми його ще не бачили. Адже в таборі його вважали за дивака і набридливого хвалька. Наші хлопці недолюблювали його за те, що він завжди хвалив себе і що безсоромно високо цінував свої дерев'яні фігурки, хоч вони й справді були найкращі на острові. Але тепер він спокійно й витримано керував роботою — природжений організатор, до того ж дуже винахідливий. Ми дивились на нього іншими очима.

Десятого дня статуя опинилась у найвищій точці. Довговухі почали посувати її так само непомітно в напрямку постамента, де вона мала стояти.

Одинадцятого дня вони заходилися піднімати гіганта вертикально, підкладаючи каміння тільки під обличчя, підборіддя і груди.

Сімнадцятого дня серед довговухих раптом знову з'явилася бабуся. Разом з бургомістром вона виклала на плиті, де мала стояти, статуя, півколо з маленьких камінців. Це була чиста магія. Статуя лежала тепер похило і страшенно нестійко. Кожну мить вона могла під дією власної ваги сковзнути вниз і впасти із стрімкого муру аж на берег. Крім того, вона могла повалитися в будь-якому напрямку, коли її ставитимуть на постамент. Тому бургомістр обв'язав голову статуї канатом і зробив на всі чотири боки розтяжки, прив'язавши їх до вжитих у землю паль.

Настав вісімнадцятий день. Одні почали тягнути за канат у напрямку берега, інші притримували канат, прив'язаний до палі серед табору, решта обережно орудувала дерев'яним важелем. Враз велетень почав рухатись. Почулася команда:

— Тримай міцно! Тримай міцно!

Гігант піднявся на весь свій могутній зріст і захитався. Башта, на яку вже ніщо не давило, розвалилась і донизу полетіло каміння та величезні брили, вдаряючись одні об одних і здіймаючи аж до неба хмари куряви. Однак велетень спокійно і впевнено опустився на плиту і так залишився стояти. Широкоплечий, прямий, він дивився на табір, і його зовсім не схвилювали зміни, що тут відбулися з того часу, як його вперше було привезено сюди.

Гігант змінив увесь краєвид. Широчезні плечі маячіли, як береговий знак, і статую можна було бачити далеко з моря. Тут, у давній оселі Хоту Матуа, в затінку широкого велетня, ми вже більше не почували себе, як. дома. З будь-якого місця в таборі можна було бачити цю величезну голову; вона височіла над наметами, наче старий норвезький троль. Вночі, коли ми ходили по табору, здавалося, що цей велетенський троль примандрував із світового простору і саме хоче переступити через найближчі намети, що світились у мороці зеленим світлом.

Вперше за сотні років один з велетнів острова Пасхи став на своє місце на вершині ах у. Приїхали губернатор з родиною, священик і черниці. По табору тупотіли копитами коні — всі, хто міг, прибули в Анакену поглянути на роботу бургомістра.

Довговухі гордо розбирали башту, а бургомістр грівся в промінні загальних похвал. Він довів, що вміє відповісти на одну з найдавніших загадок острова Пасхи. Та чи могло бути інакше? Дон Педро Атан, старий мудрець, бургомістр острова та ще й довговухий! Нехай йому тільки заплатять, він підніме всі до одної статуї, і на острові буде так, як колись у давнину. Зароблені гроші він розділив між своїми помічниками, та якщо йому пощастить поїхати на військовому кораблі до Чілі, — він особисто умовить президента дати кошти на підняття всіх інших статуй. З одинадцятьма помічниками і двома деревинами він підняв цю скульптуру за вісімнадцять днів, а що можна зробити, коли в нього буде більше людей і часу?!

Я одвів бургомістра вбік і урочисто поклав йому руки на плечі. Він стояв, наче зніяковілий школяр, схвильований і зацікавлений.

— Дон Педро, бургомістре, може, тепер ти мені скажеш, як твої предки перевозили фігури по острову?

— Вони рухались самі, — відповів бургомістр, не затинаючись.

— Дурниці, — сказав я розчаровано і трохи розізлився.

— Не хвилюйся. Ми повинні поважати наших предків, які казали, що статуї рухалися самі. Але ті, від кого я чув, самі цього не бачили. Дуже можливо, що вони користувались міро манга еруа.

— А що це таке?

Бургомістр намалював на землі щось схоже на рогатку з поперечними опорами і пояснив, що це сани для каміння, зроблені з розгалуженого стовбура.

— У всякому разі такими саньми перевозили великі плити на мури, — додав він. — А канати робили з цупкої кори хау — хау, такої товщини, як у вас на кораблі троси. Я можу зсукати тобі такий канат і змайструвати міро монга еруа.

За кілька кроків од табору один з археологів саме одкопав статую, яка була геть засипана піском, тому патер Себастьян не поставив на ній свого номера. Фігура не мала очей, і це свідчило, що її покинули по дорозі до призначеного місця. Я вказав на неї бургомістрові:

— А чи не міг би ти з своїми людьми потягти цю моаї по рівнині?