Основним методологічним підходом до управління якістю харчових продуктів є системний. Він полягає у тому, що кожен об'єкт дослідження розглядається як сукупність елементів, які пов'язані між собою зовнішніми та внутрішніми зв'язками і утворюють цілісну систему. Основними характеристиками системи є: емерджентність – незведеність властивостей системи до суми властивостей її елементів; структурність, тобто можливість описання системи через її структуру; взаємозалежність структури і середовища; ієрархічність. Відповідно, системний підхід є інтегрованим, однак не сумарним і полягає в охопленні всіх етапів життєвого циклу продукції: від її проектування через виробництво до реалізації.
Організації і підприємства, пріоритетом діяльності яких є якість та системний підхід до її забезпечення, відзначаються високим рівнем виживання на світовому ринку.
Еволюцію форм і методів робіт з якості висвітлено у роботах А. В. Глічева, А. Н. Австрієвських, В. М. Шахова і встановлено, що вони зазнають постійних змін та вдосконалень, розмиті в часі і не завжди чітко відокремлені (рис. 43). Разом з тим можна виокремити 6 історичних етапів розвитку методів управління якістю: 1 – індивідуальний контроль якості; 2 – цеховий контроль якості; З – приймальний контроль якості; 4 – статистичний контроль якості; 5 – комплексне управління якістю; 6 – забезпечення якості на базі стандартів ISO серії 9000.
Перший етап – етап індивідуального контролю якості започатковано наприкінці XIX ст. На цьому етапі якість готового продукту забезпечувалася індивідуальним контролем якості праці.
Рис. 43. Еволюція розвитку форм і методів робіт з якості
Для другого етапу – етапу цехового контролю якості – характерним є розподіл функцій і відповідальності. Його зародження базувалося на принципах наукового менеджменту, розробленого Ф. Тейлором.
Зростання обсягів виробництва зумовило відокремлення технічного контролю від виробничих операцій та знаменувало початок третього етапу – етапу приймального контролю якості, особливістю якого було створення служб технічного контролю.
Нова організація робіт з контролю загострила проблему забезпечення якості виробничих процесів, вирішення якої пов'язане з четвертим етапом – етапом статистичного контролю якості. На практиці це виявилося у використанні контрольних карт Шухарта і переходу від суцільного до вибіркового контролю, який базується на теорії ймовірності й математичній статистиці.
Однак сфера статистичного контролю обмежувалася виробничими рамками, що не сприяло вирішенню глобальних проблем. Це зумовило появу на початку 60-х pp. XX ст. служб технічного контролю, зорієнтованих на зростання обсягів виробленої продукції і зниження витрат на якість. Основним призначенням вищезазначених служб стало регулювання якості, аналізування причин виникнення дефектів та розроблення заходів профілактичного характеру, що сприяло ліквідації подвійної відповідальності осіб за виготовлення та оцінювання продукції. Це було охарактеризоване А. Фейгенбаумом як комплексне управління якістю.
Перехід від контролю якості до управління якістю став початком п 'ятого етапу – етапу комплексного управління якістю, на якому замість виявлення дефектів продукції їх упереджували. На базі загальної методології комплексного УЯ в 60-70-х pp. XX ст. у різних країнах з урахуванням їх національних і економічних умов були сформовані специфічні організаційні підходи до УЯ на рівні фірми. Найвідомішими стали концепції TQC (Total Quality Control) – загальне управління якістю в США і CWQC (Company Wide Quality Control) – управління якістю в рамках окремої компанії в Японії.
Наприкінці 80-х pp. XX ст. у світі з'явилася нова методологія, яка знаменувала початок шостого етапу – етапу забезпечення якості на основі міжнародних стандартів ISO серії 9000. Згідно з цією методологією створення на підприємствах систем якості, які відповідають положенням стандартів ISO серії 9000, є гарантією задоволеності споживачів якістю продукції, оскільки одним із принципів системи управління є орієнтація на споживача, і відомо, що успіх представленої на ринку продукції на 70...80 % залежить від відповідності її характеристик вимогам споживачів.
Незважаючи на ефективність впровадження у США і Японії систем управління якістю, в Європі системному підходу до управління якістю не приділялося достатньої уваги. Управління якістю зводилося в основному до здійснення його контролю. Проте створення єдиного європейського ринку стало передумовою активізації робіт з удосконалення якості, що корінним чином змінило ставлення до проблеми якості. Новий європейський ринок вимагав введення єдиних вимог і процедур, здатних забезпечити ефективний обмін якісними товарами, виготовленими у різних країнах світу. В той же час якість стала фактором забезпечення конкурентоспроможності продукції та захисту ринку від зовнішньої інтервенції.
Слід зазначити, що у бувшому СРСР успішними спробами вирішення проблеми якості були:
• система бездефектного виготовлення продукції та здачі її з першого пред'явлення, яка відповідала прийнятій за кордоном системі "нуль дефектів";
• система ЯНАРПСИ (якість, надійність, ресурс), де визначальною була реорганізація технології, оскільки було встановлено, що 60...85 % дефектів, які виявляються під час споживання або експлуатації товарів, зумовлені недоліками проектно-підготовчих робіт і відхиленням від регламентів технологічних процесів;
• комплексна система управління якістю продукції (КСУЯП) та її різновиди – комплексна автоматизована система управління якістю продукції (КАС УЯП) і галузева система управління якістю продукції (ГС УЯП) полягала у забезпеченні якості продукції та її відповідності кращим світовим аналогам завдяки раціональній організації виробництва, здійсненню багатоступеневого аналізу дефектів і статистичного контролю якості, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу. Вона охоплювала весь цикл виробництва товарів від їхнього розроблення до споживання, забезпечувала зв'язок програм, методів та планів управління якістю у конкретній галузі й відповідала принципам Єдиної системи Державного управління якістю продукції.
Однак, як зазначають В. Пархоменко, О. В. Мороз, впровадження КС УЯП в СРСР не забезпечувало якості продукції через відсутність відповідної матеріальної бази і мотивації працівників.
Практика застосування у радянській промисловості КСУЯ виявила їхні чисельні недоліки, і головний із них – відсутність орієнтації на споживача. Окрім того, у СУЯ, впроваджених на радянських підприємствах, були відсутні: відповідальність за якість продукції конкретного працівника; контроль виробником продукції якості сировини та товарів, які надходять від постачальників; наскрізний контроль якості продукції; дослідження напряму та характеру протікання процесів у сировині та матеріалах протягом всього технологічного процесу; вирішення проблеми утилізації продукції після закінчення терміну її реалізації; аналізування затрат на якість; маркетингові дослідження.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління якістю» автора Сирохман І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ХАРЧОВИМИ ПРОДУКТАМИ“ на сторінці 1. Приємного читання.
