Доцільно зазначити, що в міжнародних стандартах ICO серії 9000 версії 2000 р. новим вважається процесний підхід до організації управління. Однак саме на процесному підході базувалося розроблення КС УЯП з охопленням усіх стадій життєвого циклу продукції і орієнтацією на кінцевий результат.
Досвід вітчизняних підприємств свідчить про наслідуваність переважної більшості проблем із забезпечення якості уже в незалежній Україні. До теперішнього часу в нашій країні так і не впроваджена цілісна система управління якістю. Боротьба за якість ведеться епізодично, і якість продукції до цих пір залишається слабкою ланкою вітчизняної економіки. Проте в останні роки сотні провідних українських підприємств оволоділи сучасним світовим і вітчизняним досвідом системного управління якістю продукції та досягай високого рівня ділової досконалості. Станом на 31.12.2009 р. 302 вітчизняних підприємства харчової промисловості (з понад 2 тис.) впровадили систему управління якістю на відповідність вимогам стандартів ICO серії 9000.
Складність впровадження системи управління якістю на підприємствах харчової промисловості зумовлена низкою особливостей, які відрізняють її від інших галузей: багатогалузева спрямованість, масовість виробництва, відмінності структури управління, залежність якості готової продукції від якості сільськогосподарської сировини, повсемісність розташувань підприємств, наявність широкої номенклатури показників якості, відсутність кількісних показників, які забезпечували б оперативність отримання інформації про рівень якості продукції тощо.
Г. В. Астратова зазначає, що при розробленні й впровадженні системи управління якістю харчових продуктів повинно бути враховано наступне: харчові продукти використовують з метою забезпечення потреби організму людини в їжі; характер споживання харчових продуктів переважно залежить від кліматичних умов та національних традицій, менше – від течій моди; місця реалізації продовольчих товарів максимально наближені до споживача, а об'єм споживання лімітується фізіологічними можливостями організму людини.
С. С. Воротеницька стверджує, що управління якістю харчових продуктів включає управління властивостями продукції шляхом впливу на: якість сировини, техніко-організаційний рівень виробництва, якість праці. Вона визначає чотири основні напрями управління: управління сировинним фактором; управління технічним і технологічним факторами; управління організаційним фактором; управління системою матеріального та морального стимулювання. При цьому використання ізольовано кожної групи факторів не дає суттєвого підвищення ефективності виробництва і забезпечення якості харчових продуктів, що зумовлює необхідність розроблення та впровадження КСУЯ, яка являє собою сукупність управляючих органів та об'єктів управління, які взаємодіють за допомогою матеріально-технічних та інформаційних засобів.
Сировинний, технічний і технологічний фактори визначають специфіку розроблення системи управління у галузях харчової промисловості. Незважаючи на галузеві особливості, виявлені В. Т. Косюрою, І. А. Ладижанським, Р. І. Буряком, Π. Г. Рудасем, Ю. М. Мотузкою, В. А. Рафальською, А. В. Рижаковою, встановлено і низку загальних чинників управління якістю з урахуванням їх впливу на створення окремих властивостей, які діють як самостійно, так і у взаємозв'язку між собою як на окремих етапах життєвого циклу, так і на декількох з них. Ці фактори диференційовані у чотири групи: технічні, організаційні, економічні і суб'єктивні. Слід зазначити, що у науковій літературі переважно висвітлено органі- заційні та економічні підходи до управління якістю. Товарознавчо-технологічні входять у групу технічних і є найбільш складними для аналізу і найвагомішими у гарантуванні якості продукту протягом його виробництва, зберігання, транспортування і реалізації, досліджено недостатньо і потребують подальших розробок з урахуванням специфіки групи харчових продуктів.
А. І. Ладижанський зазначає, що СУЯ може бути ефективною лише тоді, коли Грунтовно досліджено властивості товарів, виявлено існуючі зв'язки між ними і оптимальні умови формування властивостей. Тільки тоді можна приймати управлінське рішення щодо визначення напряму впливу на кожну властивість з метою її поліпшення.
Поряд з проблемою забезпечення якості актуальною для виробників є проблема гарантування їхньої безпечності. Зростання інтересу до безпечності харчових продуктів зумовлено низкою причин, серед яких найважливішими є:
• збільшення кількості захворювань, пов'язаних з харчуванням;
• зростання ризиків забруднення продуктів внаслідок індустріалізації, урбанізації, розгалуження й подовження харчового ланцюга;
• удосконалення методів дослідження, що дає змогу виявити мінімальну кількість контамінантів.
До найвідоміших концепцій ефективного контролю безпечності харчових продуктів належать системи: НАССР (Hazard Analysis Control Critical Point) – система НАССР; Hurdle Technology – бар'єрна технологія; Predictive Microbiology – прогнозуюча мікробіологія.
Спроможною задовольнити потреби сучасного світу у виробництві безпечної продукції виявилась система НАССР, на якій базуються міжнародні стандарти IFS, BRC, Global Gap. На сьогодні система НАССР має міжнародне визнання як особлива система для харчових продуктів, завдяки якій гарантується безпека здоров'я споживачів. її перевагою є те, що це система управління, в якій безпечність досягається завдяки ідентифікації небезпечних чинників (біологічних, хімічних, фізичних), їхнє контролювання, ліквідацію або зменшення до допустимого (прийнятного) рівня на всіх етапах життєвого циклу. Це інтегрована система контролю й управління, впровадження якої дає споживачу впевненість у безпечності виробництва. Вона є універсальною, оскільки її можуть використовувати як постачальники сировини, так і оптові споживачі продуктів, є рентабельною, тому що спрямовує ресурси в критичні галузі виробництва та зменшує ризик виробництва і реалізації небезпечного продукту.
Принципи НАССР можуть бути застосовані до розроблення нової продукції, контролю сировини та поєднуватися із системою якості. Діючі в Україні ДСТУ ISO серії 9000, 14000, 22000 свідчать про розвиток і впровадження систем управління на вітчизняних підприємствах. Моніторингом впровадження системи управління безпечністю встановлено, що станом на 31.12.2009 р. лише 98 вітчизняних підприємств харчової промисловості сертифікували систему НАССР.
Таким чином, управління якістю й безпечністю харчових продуктів – це системний, цілеспрямований, активний вплив на процес їхнього створення та споживання з метою оптимізації їх за критерієм якості й безпечності. Системи якості відіграють основну роль у забезпеченні конкурентоспроможності продукції, оскільки дозволяють виявляти потреби споживачів, відстежувати характер потенціальних проблем та своєчасно їх вирішувати.
Управління якістю хлібобулочних виробів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління якістю» автора Сирохман І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ХАРЧОВИМИ ПРОДУКТАМИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
