Розділ «2.7. Сертифікація продовольчих товарів»

o рекомбінантними методами, які передбачають формування нових комбінацій генетичного матеріалу шляхом внесення молекул нуклеїнової кислоти (вироблених у будь-який спосіб зовні організму) у будь-який вірус, бактеріальний плазмід або іншу векторну систему та їх включення до організму-господаря, в якому вони зазвичай не зустрічаються, однак здатні на тривале розмноження;

o методами, які передбачають безпосереднє введення в організм спадкового матеріалу, підготовленого зовні організму, включаючи мікроін'єкції, макроін'єкції та мікроінкапсуляції;

o злиття клітин (у тому числі злиття протоплазми) або методами гібридизації, коли живі клітини з новими комбінаціями генетичного матеріалу формуються шляхом злиття двох або більше клітин у спосіб, який не реалізується за природних обставин. Директива ЄС 2001/18/ЄС дозволила використання ГМО в агрокультурі, фармакології

та інших галузях. Директива також містить процедуру отримання загальноєвропейського

дозволу на комерціалізацію ГМО (виведення на ринок). У 2002 р. норму рівня дозволеного генетичного забруднення продуктів харчування в законодавстві ЄС зменшено з 1 % до 0,5 %. Генетично модифіковані організми (ГМО) містяться не тільки в низці овочевих культур, але й у ковбасах, сосисках, м'ясних консервах, пельменях, сирі, йогуртах, кашах, цукерках, шоколаді й навіть дитячому харчуванні, тобто у звичайних повсякденних продуктах. Відрізнити їх за кольором або смаком неможливо.

Результати впровадження нових технологій вражають. У 2001 р. ГМ-агрокультури вирощувалися вже у 15 країнах світу на площі 52,6 млн. га (площа більша, ніж територія Великої Британії). Обсяг реалізації тільки насіння модифікованих агрокультур досяг 3,5 млрд. доларів США. В останні роки світовий обсяг інвестицій у біотехнологію щороку складає 15 млрд. доларів США. Контролюють технології створення ГМ-рослин такі відомі транснаціональні компанії з капіталом у мільярди доларів США, як Дюпон, Монсанто, Адванта тощо. Досвід передачі технологій в галузі генної інженерії характерний для деяких міжнародних організацій, у тому числі Міжнародної служби по впровадженню досягнень агробіотехнології (ISAAA).

Комерційний прибуток від продукування трансгенних культур за останні п'ять років збільшився у 30 разів. Згідно із положеннями Картахенського протоколу з біологічної безпеки планується прийняття єдиних для Євросоюзу правил обігу генетично модифікованих продуктів. Угоди в рамках Світової організації торгівлі, зокрема із санітарного і фітосані-тарного контролю (SPS) та про інтелектуальну власність у сфері торгівлі (TRIPS), містять пункти про біобезпеку. Відмічено, що для забезпечення сталого розвитку торгові угоди повинні бути взаємодоповнюючими. Проте, СОТ не розглядає соціально-економічні загрози, пов'язані із ГМО: наприклад, те, що їх розповсюдження може спричинити зникнення традиційних культур та ін. Наслідки ж споживання харчових продуктів із ГМІ практично не прогнозовані.

Запровадження ефективної системи управління безпечністю харчових продуктів - актуальне й для нашої держави. Адже однією з основних проблем сучасного вітчизняного продовольчого ринку є підміна традиційних товарів продуктами-сурогатами та фальсифікація продукції. В тому числі все активніше завойовують український ринок сільськогосподарські продукти і взагалі продукти харчування, виготовлені за новітніми технологіями з використанням генної інженерії, в основному імпортного виробництва. Статистика свідчить, що в Україні внаслідок насичення ринку неякісними, фальсифікованими, небезпечними для здоров'я і життя товарами гине 75 тис. людей на рік, з них 13% - він неякісних і фальсифікованих алкогольних напоїв.

Для нашої країни, безперечно, найбільш прийнятним засобом створення гарантій безпеки харчових продуктів є впровадження сучасної концепції системи ХАССП (НАССР), яка може застосовуватися на всіх ланках харчового ланцюга - від збирання врожаю і до місць споживання. Базуючись на сучасних науково обгрунтованих вимогах, ця система забезпечує превентивний підхід і дає можливість ефективно управляти безпекою харчових продуктів.

Доцільно зауважити, що концептуальні пріоритети розвитку системи продовольчої безпеки в Україні знаходяться в стадії гармонізації з міжнародними в аспекті основного стратегічного курсу нашої країни на вступ до ЄС, реалізації державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної структурної перебудови та зростання економіки.

Безперечно, що механічне копіювання європейських вимог на українське підґрунтя неможливо через значні невідповідності, які склалися історично.

В Україні правові засади безпечності харчових продуктів декларує Конституція України, у ст. 42 якої записано, що "держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції". Законодавча база складається із Законів України: "Про захист прав споживачів" від 15.12.93 р. № 1023-ХП (в редакції від 01.12.2005 р. № 3161-IV), "Про безпечність та якість харчових продуктів" від 06.09.2005 р. № 2809-IV, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підтвердження якості та безпечності харчових продуктів і продовольчої сировини" від 08.09.2005 р. № 2863-IV, "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів" від 31.05.2007 р. № 1103-V, "Про дитяче харчування" від 14.09.2006 р. № 142-V; а також санітарних правил і норм, медико-біологі-чних вимог, низки стандартів, чисельних нормативних актів щодо нагляду за ринками.

В Указі Президента України "Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчої сировини" від 07.08.2001 р № 601/2001 наголошено на необхідності "здійснювати заходи щодо впровадження на підприємствах, що виробляють продовольчі товари, міжнародних систем забезпечення безпеки харчових продуктів та продовольчої сировини"; "... вжити заходів щодо подальшої гармонізації системи сертифікації сільськогосподарської продукції в Україні та норм, що регламентують санітарний, ветеринарний та фітосанітарний контроль, з міжнародними стандартами та вимогами".

На виконання цих та інших законодавчих та нормативних документів набув чинності національних стандартів ДСТУ 4161-2003 "Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги" відповідно до наказу Держспоживстандарту України № 53 від 07.04.2003 р. Цей стандарт реалізує вимоги Директиви Ради ЄС 93/43 "Про гігієну харчових продуктів та Кодекс Аліментаріус" від 14.06.93 р. і містить вимоги до систем управління з метою підвищення якості, безпечності та конкурентоспроможності вітчизняної харчової продукції, що забезпечує захист інтересів і здоров'я споживачів, сприяє розширенню ринків збуту у вітчизняному та світовому економічному просторі, підвищує авторитет підприємства та імідж України в цілому.

Актуальним є й прийняття стандарту ДСТУ ISO 15161:2004 "Настанови щодо застосування ДСТУ ISO 9001:2001 у виробництві харчових продуктів та напоїв", яким запроваджено системи управління безпечністю харчових продуктів та системою ХАССП.

У 2007 р. Держспоживстандартом України було затверджено ДСТУ ISO 22000:2007 "Системи управління безпечності харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга" гармонізований зі стандартом ISO 22000:2005 "Системи менеджменту безпечності харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга".

Порядок і вимоги до проведення обов'язкової сертифікації харчових продуктів у Державній системі сертифікації продукції УкрСЕПРО (далі - Система) встановлюються "Правилами обов'язкової сертифікації харчових продуктів" (далі - Правила), затверджених Наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 02.06.97 р. № 322.

Вимоги Правил є обов'язковими для органів сертифікації харчових продуктів (далі - органи сертифікації), що акредитовані в Системі, а також для підприємств незалежно від форм власності, в тому числі іноземних, які виробляють або постачають продукцію в Україну.

Сертифікація харчових продуктів в Системі передбачає підтвердження третьою стороною показників, характеристик і властивостей продукції, процесів і послуг на підставі випробувань, атестації виробництва та сертифікації систем якості. Право на проведення робіт із сертифікації продукції, послуг надається виключно лабораторіям (центрам) будь-якої форми власності та аудиторам, що акредитовані в Системі та занесені до її Реєстру.

Система встановлює відповідальність: