Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Два роки по тому приснився й фараонові сон: стоїть він ніби над Нілом. 2 А тут із Нілу виходять семеро корів, гарних на вид і ситих, та й пасуться в очеретах. 3 Та ось і других сім корів, поганих на вид і худих, виходять за ними з Нілу та й стоять на березі Нілу. 4 І пожерли корови, погані з виду й худі, сім корів гарних на вид і ситих. І фараон прокинувся. 5 Але заснув він і сниться йому знов: оце сім колосків, повних й гарних, вилонюються з одного стебла. 6 А потому сім інших колосків, тоненьких, висушених східнім вітром, виростають за ними. 7 І поглинули тоненькі колоски сім колосків повних і гарних. Та й прокинувся фараон, – а це ж тільки сон. 8 Але вранці стривожився його дух. Тим то послав він скликати всіх єгипетських віщунів та й усіх мудреців, і оповів їм фараон свої сни, але ніхто не міг їх розгадати фараонові. 9 Тоді головний підчаший озвався до фараона, кажучи: Нині визнаю я свою вину. 10 Фараон розгнівався був на своїх слуг, то й віддав мене до ув’язнення у дім начальника варти, мене і головного пекаря. 11 І снився нам, мені та й йому, тієї самої ночі сон, а снилось нам кожному відповідно до його сну. 12 Був же там з нами хлопець єврей, слуга начальника варти. От ми й оповіли йому наші сни, й він нам пояснив їх, пояснив кожному відповідно до його сну. 13 І точнісінько, як він нам пояснив, так і справдилося: мене повернено на моє місце, а того повісили. 14 Тоді фараон послав покликати Йосифа, і його притьмом вивели з темниці. Поголив він свою бороду, змінив одежу і прийшов до фараона. 15 І каже фараон до Йосифа: Снив я сон, та немає такого, хто б його розгадав. Про тебе ж я чув, кажуть, що коли почуєш якийсь сон, то знаєш його розгадати. 16 На те відрік Йосиф фараонові: Не я, а Бог дасть фараонові одвіт прихильний. 17 Отож і заговорив фараон до Йосифа: Снилось мені, що я стою на березі Нілу. 18 Аж ось виходять з Нілу сім корів, ситих і гарних, та й пасуться в комиші. 19 Але за ними виходять сім інших корів, марних, на вид вельми поганих і худих на тілі; таких поганющих не бачив я в усій країні Єгипетській. 20 І ті худі та погані корови пожерли перших сім товстих. 21 Та хоч вони їх і пожерли, а й знаку не було, що вони їх пожерли: вигляд мали вони поганий, як і раніше. Тут я і прокинувся. 22 А потім уві сні я бачив, як сім колосків вилонюються з одного стебла, дебелих і добрих. 23 Та ось сім інших колосків, сухих, тонких, спалених східнім вітром, виростають за ними. 24 І поглинули тоненькі колоски сім колосків добрих. Я оповів це віщунам, але немає такого, хто б мені його вияснив. 25 Тож і каже Йосиф фараонові: Сон фараона єдиний. Бог дав знати фараонові, що буде чинити. 26 Сім тучних корів – це сім років, і сім колосків добрих – це теж сім років. Це один сон. 27 А сім корів худих та поганих, що вийшли за ними, – це сім років, так само й сім колосків порожніх, спалених східнім вітром; настане сім років голодних. 28 Воно й є те, що я сказав фараонові: Бог показав фараонові, що буде він чинити. 29 Ось приходить сім років великого достатку в цілій Єгипетській країні, 30 але після них настане сім років голодних, і забудеться тучність Єгипетської країни: голод виснажить увесь край. 31 Ніхто не знатиме достатку в країні через той голод, що настане потім, тяжкий бо буде вельми. 32 А сон фараонові приснився аж двічі тому, що вирішено це від Бога, і Бог скоро виконає це.

33 Отож нехай фараон підшукає собі чоловіка второпного й розумного та й поставить його над Єгипетською країною. 34 Нехай фараон настановить правителів над країною, і вони відберуть п’ятину з Єгипетського краю за сім урожайних років; 35 нехай вони збирають усі харчі в тих сімох тучних роках, які настануть, і нехай зсипають збіжжя під оруду фараона, і тим запровадять хлібозаготівлю по містах та й будуть берегти її. 36 Ті харчі стануть запасом для країни на сім голодних років, які навідають Єгипетський край, щоб так країна не вигинула від голоду. 37 Сподобалось це слово фараонові й усім слугам, 38 та й промовив фараон до своїх слуг: Чи ж знайдемо ми такого чоловіка, як оцей, щоб дух Божий жив у ньому? 39 А до Йосифа фараон сказав: Бог дав тобі знати все те, тим то й немає іншого такого кмітливого та розумного, як ти. 40 Ти будеш над моїм домом, і твоє слово слухатиме ввесь мій народ; тільки престолом буду я від тебе більший. 41 Тоді фараон сказав до Йосифа: Гляди ж, настановляю тебе над усією країною Єгипетською. 42 І знявши фараон з руки своєї перстень із печаткою, настромив його Йосифові на руку, вдягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг йому на шию 43 і повелів йому їхати в другій після своєї колісниці, а перед ним вигукувано: Аврех! Отож поставив його над усім краєм Єгипту.

44 Тоді промовив ще фараон до Йосифа: Я – фараон, але без тебе ніхто не підведе ні руки, ні ноги в усій країні Єгипетській. 45 І дав фараон Йосифові ім’я Цефенат-Панеах, а за жінку дав йому Аснат, дочку Потіфера, священика з Ону. І вибрався Йосиф по Єгипетській землі. 46 Було ж Йосифові тридцять років, як він станув перед фараоном, єгипетським царем. І вийшов Йосиф від фараона і пройшов усю Єгипетську країну. 47 Земля родила наче пригорщами за сім урожайних років. 48 А він збирав усякі харчі за тих сім щедрих років, які були в Єгипетськім краї, і складав харчі по містах, купчивши в кожному місті врожай з поля, що було навкруги нього. 49 І нагромадив Йосиф збіжжя, як морського піску, і то таку велику силу, що перестав лічити, бо безліч його було. 50 Перед тим же, заки настав голодний рік, народилося в Йосифа двоє синів, що їх уродила йому Аснат, дочка Потіфера, священика з Ону. 51 Йосиф назвав первородного ім’ям Менаше (Манассія), бо – мовляв, Бог дав мені забути всю мою недолю і ввесь дім батька мого. 52 А другому дав він ім’я Ефраїм, бо – мовляв, Бог зробив мене плодовитим у землі горя мого. 53 Коли ж минуло сім років достатку, що був в Єгипетській країні, 54 і почали наставати сім голодних років, як це передсказав був Йосиф, голод запанував по всіх краях, але в цілій Єгипетській країні був хліб. 55 Якже зголодніла вся Єгипетська країна, і люди закричали до фараона за хлібом, то фараон казав до єгиптян: Ідіть до Йосифа та й чиніть, що він вам скаже! 56 А голод був по всій землі. Тоді Йосиф відчинив усі засіки і продавав хліб єгиптянам, бо голод міцнішав у Єгипетськім краю. 57 І кинулися зо всіх земель люди до Йосифа купувати збіжжя, бо голод лютував по всій землі.

42. Подорож у Єгипет 1-5; строгий управитель 6-28; про те все повідомляють Якова 29-38

1 І коли Яків довідався, що в Єгипті є хліб, каже до своїх синів: Чого перезираєтесь один з одним? 2 Я чув, що в Єгипті є хліб. Ідіть туди й купіть там хліба, аби нам жити, а не повмирати. 3 І вирушили десятеро братів Йосифа купити збіжжя в Єгипті. 4 Веніямина ж, Йосифового брата, Яків не пустив з його братами, казав бо сам до себе: щоб не сталася з ним, мовляв, якась знегода. 5 Між іншими, що приходили, прибули й сини Ізраїля, щоб купити хліба, бо голоднеча була в Ханаан-краю. 6 Краєм же правив Йосиф, він продавав збіжжя всім людям у краї. Прийшли отож Йосифові брати і вклонилися йому лицем до землі. 7 Побачив Йосиф братів своїх та й пізнав їх, але вдавав, що він чужий їм: говорив з ними шорстко. Спитав їх: Звідкіля ви? А вони; З Ханаан-краю прийшли, купити хліба. 8 Йосиф пізнав своїх братів, але вони його не впізнали. 9 І згадав він тоді сни, які йому снились, та й каже до них: Ви підглядачі! Прийшли ви розвідати, що безборонне в країні. 10 А вони відрекли: Ні, владико! Твої раби прийшли харчів купити. 11 Всі ми сини одного чоловіка, ми люди чесні; раби твої ми, а не підглядачі. 12 Та він до них: Ні, каже, ви прийшли оглянути, що відкрите у країні. 13 Вони ж відповіли: Дванадцять нас, твоїх рабів; ми сини одного батька в Ханаан-краю. Найменший тепер з батьком, а одного немає. 14 А Йосиф до них і каже: Так воно є, як я сказав вам: ви підглядачі! 15 Ось тому перевіримо вас: як жив фараон, не вийти вам звідсіля, хіба що прийде сюди ваш найменший брат. 16 Пошліть одного з вас, нехай він приведе брата, ви ж сидітимете в’язнями у темниці. Так випробуються ваші слова, чи вони правдиві. Як же ні, – жив фараон! – ви підглядачі. 17 І посадив їх усіх на три дні в темницю. 18 На третій день, каже до них Йосиф: От що зробіть, – і залишетеся живими, бо ж я боюся Бога. 19 Як ви чесні люди, нехай один з вас, братів, зостанеться в’язнем у темниці, а ви йдіть та й везіть вашим родинам хліб, щоб не голодували. 20 Та приведіть до мене вашого найменшого брата; тоді справдяться ваші слова, й ви не помрете. Вони так і зробили. 21 Але заговорили вони один до одного: Направду провинилися ми супроти нашого брата, коли бачили, як боліла душа його, коли він благав ласки в нас, а ми не послухали; тому й найшло на нас це нещастя. 22 А Рувим відповів їм: Чи ж я вам не говорив: Не грішіть, кажу, проти дитини! Та ви не послухали. Ось тому й домагається (від нас) його крови. 23 Вони ж не знали, що Йосиф розуміє їх, бо між ними був перекладач. 24 А він відвернувся від них і заплакав. Потім обернувся до них, порозмовляв з ними, а тоді взяв з-поміж них Симеона і на їхніх очах звелів його ув’язнити. 25 По тому наказав Йосиф наповнити їхні лантухи збіжжям і повернути кожному в мішок їхні гроші та й дати їм ще харчів на дорогу. Так і зроблено. 26 І нав’ючивши своїх ослів збіжжям, відійшли звідти. 27 Коли ж один (із них) на ночівлі розв’язав свій мішок, щоб всипати ослові корму, побачив свої гроші в мішку зверха; 28 тож каже він до своїх братів: Звернули мої гроші, й вони навіть у моєму мішку! Серце в них охляло, й вони, тремтівши, говорили один до одного: Що це Бог учинив нам? 29 Прибули вони до Якова, свого батька, в Ханаан-край, і оповіли йому все, що спіткало їх, кажучи: 30 Промовляв до нас той чоловік, господар цього краю, шорстко та й узяв нас за підглядачів у краю. 31 Але ми казали йому: Ми чесні люди, ми не підглядачі. 32 Нас дванадцятеро братів, синів нашого батька; одного нема, а найменший тепер з нашим батьком у Ханаан-краю. 33 Але той чоловік, господар краю, відповів нам: От по чому я знатиму, що ви чесні: зоставте одного з ваших братів у мене, візьміть для ваших голодних родин збіжжя та й рушайте. 34 І приведіть вашого найменшого брата до мене; тоді я знатиму, що ви не підглядачі, а чесні люди. Тоді й віддам вам брата вашого, й будете приходити в цей край. 35 Та коли вони заходилися випорожнювати свої лантухи, аж тут торбинка кожного з грішми була в його мішку. Як же побачили вони й їх батько гаманці з грішми, то налякалися. 36 Тоді каже до них Яків, їхній батько: Ви робите мене бездітним. Немає Йосифа й немає Симеона, ще й Веніямина хочете забрати. Все падає на мене! 37 Тоді промовив Рувим до свого батька: Вбий, каже, двох моїх синів, як не приведу його (Веніямина) назад до тебе! Вручи його мені, і я поверну його назад тобі. 38 Та той промовив: Не піде мій син з вами, бож брат його вмер і він сам зостався. Як скоїться й з ним якесь лихо в дорозі, в яку пускаєтесь, то смутком зведете мене, сивоголового, до Шеолу.

43. Друга подорож до Єгипту – з Веніямином 1-7; порука за Веніямина 8-14; прихід у дім Йосифа 15-25; між братами 26-34

1 Та злиденний голод настав у краю. 2 І коли вони поїли хліб, що привезли його з Єгипту, батько сказав їм: ідіть знову й купіть трохи харчів. 3 Каже до нього Юда: Перестеріг нас той чоловік, ось так перестеріг: Вам, каже, не бачити мого лиця, хіба що брат ваш буде з вами. 4 Як пустиш нашого брата з нами, ми підемо й купимо для себе харчів. 5 А як не пустиш, ми не підемо, бо той чоловік сказав нам: Вам не бачити мого лиця, хіба що брат ваш буде з вами. 6 А ізраїль і каже: Навіщо ви мені заподіяли таке лихо та й сказали цьому чоловікові, що в вас є ще брат? 7 Вони ж відповіли: Він пильно розпитував про нас і про нашу родину: чи, мовляв, іще живе ваш батько? чи маєте ще брата? Ми йому й оповіли так, як він питав нас. Хіба ж ми знали, що він скаже: Приведіть вашого брата. 8 Тож і каже Юда до ізраїля, свого батька: Відпусти хлопця зо мною, ми встанемо й підемо, щоб жити нам, а не вмирати – нам самим, тобі й нашим дітям. 9 Я ручуся за нього, з моїх рук будеш його вимагати. Коли не приведу його назад до тебе й не поставлю його перед тобою, довіку буду я винен перед тобою. 10 Якби ми були не гаялись, напевно тепер повернулися б удруге. 11 На це відозвався до них ізраїль, їхній батько: Коли так мусить бути, то зробіть ось що: візьміть у ваші мішки щонайкращого цієї землі й завезіть тому чоловікові гостинця: трохи бальсаму, трохи меду, пахощів, ладану, фісташок та миідалів. 12 А грошей візьміть із собою вдвоє. Бо гроші, що їх звернено у ваші мішки зверху, візьміть назад із собою, може ж там помилилися. 13 Та й брата вашого беріть і йдіть та й повертайтесь до того чоловіка. 14 Бог же Всемогутній нехай дасть вам ласку перед тим чоловіком, щоб він випустив на волю другого вашого брата, а й Веніямина. Я ж як обездітнів, так і зостануся бездітним! 15 Взяли чоловіки цього гостинця, взяли грошей із собою удвоє і Веніямина та й, уставши, перейшли в Єгипет і з’явилися перед Йосифом. 16 Як же побачив Йосиф Веніямина з ними, то каже старшому над його домом: Уведи отих людей у дім, заколи що з худоби і приготуй, зо мною бо їстимуть ці люди в полуднє. 17 Чоловік той зробив, як йому велів Йосиф, і ввів людей у Йосифів дім. 18 Та чоловіки перелякалися, що ввели їх у Йосифовий дім, та й кажуть: Це з-за отих грошей, що знайшлись були у наших мішках, нас уводять, щоб вишукати якийсь сповид проти нас, накинутись і уярмити нас разом з нашими ослами. 19 І приступили вони до старшого над Йосифовим домом і розмовляли з ним при вході до дому, 20 та й кажуть: Добродію, благаємо тебе, ми вже приходили перед тим, щоб купувати збіжжя. 21 Але сталося, як ми прибули до заїздного дому та розв’язали наші лантухи – аж гроші кожного в його мішку зверха, таки ці самі наші гроші! Ми привезли їх назад із собою. 22 Принесли ми з собою й інші гроші, щоб купити хліба. Не знаємо, хто вклав наші гроші нам у мішки. 23 Він же відповів: Мир вам, не бійтесь. Бог ваш і Бог вашого батька поклав вам скарб у ваші міхи; ваші гроші дійшли до мене. Тоді вивів до них Симеона. 24 І ввів той чоловік їх у дім Йосифа, дав їм води обмити ноги свої, а їхнім ослам дав паші. 25 Вони напоготовили гостинця, заки прийшов Йосиф у полудень, бо чули, що там обідатимуть. 26 Коли ж Йосиф прийшов додому, піднесли йому гостинця, що його мали з собою, і поклонилися йому лицем до землі. 27 Тоді він спитав їх про здоров’я та й сказав: Чи здужає ваш батько старенький, про якого ви мені говорили? Чи він живий ще? Вони відповіли: 28 Здоров раб твій, наш батько; він ще живий, і схиливши голови, поклонились до землі. 29 А він, підвівши свої очі, побачив Веніямина, свого брата одноматірного, та й питає: Чи це ваш найменший брат, що про нього ви мені казали? і додав: Бог нехай милує тебе, мій синку! 30 І хутенько вийшов, бо серце його зворушилось на вигляд брата і сльози зависли на очах його; він пішов у світлицю й там заплакав. 31 По тому ж, умивши собі обличчя, вийшов, переміг себе й каже: Подавайте лишень страви. 32 І подали йому окремо і їм окремо й окремо єгиптянам, які з ним обідали; не можуть бо єгиптяни їсти з євреями, огидно для єгиптян воно. 33 А сиділи вони проти нього згідно з їхнім віком, від найстаршого до наймолодшого. І дивувалися чоловіки, споглядаючи один на одного. 34 І розсилав їм Йосиф частки зо свого столу, однак частка Веніямина була вп’ятеро більша ніж частки всіх інших. І пили з ним і веселились.

44. Украдена чаша 1-17; Юда як закладник 18-34

1 Потім Йосиф звелів старшому над його домом: Наповни мішки чоловіків збіжжям, скільки зможуть нести, і вклади гроші кожному в його мішок зверху. 2 А мою чашу, срібну чашу, покладеш найменшому в мішок зверху, разом з його грішми за хліб. І той зробив так, як велів Йосиф. 3 Раннім ранком відпущено людей, їх самих і їхніх ослів. 4 Та ледве вони вийшли з міста, ще не були й далеко, аж Йосиф каже тому, що був над його домом: Уставай, біжи за тими людьми, а як доженеш їх, то скажи їм, чому це ви, мовляв, заплатили злом за добро? 5 Таж то чаша, що з неї п’є мій владика, ще й ворожить на ній. Ви зле зробили, вчинивши таке. 6 Отож наздовнагши він їх, передав їм ті слова. 7 А вони йому відповіли: Навіщо владика такі слова говорить? Де ж би таке могло бути, щоб твої раби допустилися такого діла! 8 Оце гроші, що їх ми знайшли в наших мішках під верхом, назад тобі принесли з Ханаан-краю, – то як же б ми крали з дому твого владики срібло чи золото? 9 Знайдеться в когонебудь із твоїх рабів чаша, хай йому й смерть, та ще й ми будемо нашому владиці рабами. 10 А той каже: Нехай воно тепер так і буде, як ви сказали: той, у кого знайдеться чаша, буде мені рабом, ви ж будете невинні. 11 Метнулися вони, та й кожен скинув свій лантух на землю і кожний свій мішок розв’язав. 12 Він обшукав, почавши від найстаршого, а скінчивши на найменшім, – і знайшлася чаша в мішку Веніяминовім. 13 Тоді пороздирали вони на собі одежі й, нав’ючивши кожен свого осла, повернулися назад у місто. 14 Увійшов отже Юда зо своїми братами до Йосифа в дім, – а він був ще там, – та й попадали перед ним ниць на землю. 15 А Йосиф промовив до них: То що за вчинок ви зробили? Хіба ви не знали, що такий чоловік, як я, напевне ворожить? 16 На те Юда відповів: Що ж нам казати нашому владиці? Що говорити? Як нам виправдатись? Бог відкрив провину рабів твоїх. Ми ж раби владиці, так ми, як і той, у кого знайшлась оця чаша. 17 А Йосиф каже: Де ж би я таке робив?! Той, у кого знайдено чашу, буде мені рабом, а ви йдіть у мирі до вашого батька. 18 Тоді приступив до нього Юда й каже: Прошу, владико, дозволь твоєму рабові промовити до мого владики на вухо й не прогнівись на твого раба, бож ти – як сам фараон. 19 Владика питав був своїх рабів, чи є, мовляв, у вас батько або брат? 20 Ми відповіли владиці: Є в нас старенький батько й молодий брат, який народився в нього під старість. Брат його вмер і він один зостався з дітей своєї матері, то й полюбив його батько. 21 Ти ж сказав до твоїх рабів: Приведіть його до мене, щоб я поглянув на нього. 22 Ми ж відповіли владиці: Не може хлопець лишити свого батька, бо як лишить свого батька, то той умре. 23 Тоді ти сказав до рабів твоїх: Коли не прийде ваш найменший брат з вами, не бачити вам більше лиця мого. 24 І як ми повернулися до твого раба, мого батька, то й розповіли слова владики. 25 Тоді батько наш сказав: Ідіть знову, купіть нам трохи харчів. 26 А ми відповіли: Не можемо йти. Як буде з нами наш найменший брат, то підемо. Ми бо не можемо з’явитися перед лицем цього мужа, коли не буде з нами нашого найменшого брата. 27 Тоді твій раб, мій батько, каже до нас: Ви самі знаєте, що двох тільки вродила мені моя жінка. 28 Один з них пішов від мене, і я сказав: Певно роздерто його на кавалки! та й не бачив я його й досі. 29 Як же ви візьмете від мене ще й цього і спіткає його якесь лихо, то мене, сивоголового, зведете від смутку до Шеолу. 30 Тож як тепер прийду до твого раба, а мого батька, і хлопця не буде з нами – його ж душа так зв’язана з душею хлопця – 31 і станеться, коли він тільки побачить, що хлопця немає, то помре; та й так твої раби зведуть твого сивоголового раба, нашого батька, смутком у Шеол. 32 Тому що я, твій раб, заручив собою своєму батькові за хлопця, бо сказав: Як не приведу я його назад до тебе, то я буду винен перед моїм батьком на все моє житя. 33 Тепер отже благаю тебе, щоб твій раб зостався моєму владиці невільником замість хлопця, а хлопець нехай повернеться зо своїми братами. 34 Бо ж як мені йти назад до свого батька, коли хлопця не буде зо мною? Хіба, щоб дивитися на горе, що постигне мого батька.

45. Йосиф дає себе пізнати 1-20; поворот братів на батьківщину 21-24; туга Якова 25-28

1 Тут Йосиф не міг себе стримати перед усіма, які стояли коло нього, і закричав: Виведіть усіх від мене! І не зосталося при Йосифові нікого, коли він признавався своїм братам. 2 І заплакав він уголос так, що почули єгиптяни й почув дім фараона. 3 Та й каже Йосиф до братів своїх: Я, – Йосиф! Чи ще живий мій батько? Та брати його не могли йому відповісти, бо стривожились перед ним. 4 А Йосиф каже до своїх братів: Приступіть лишень до мене. І вони приступили. Та й каже він знову: Я, – Йосиф, ваш брат, якого ви продали в Єгипет. 5 Але ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами. 6 Оце ж два роки голоду на землі, а ще п’ять років не буде ні оранки, ні жнив. 7 Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком. 8 Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю. 9 Поспішайте ж та до мого батька і скажіть йому: Так говорить син твій Йосиф: Бог зробив мене владикою всього Єгипту; прийди до мене, не гайся! 10 І осядешся в краю Гошен та й будеш біля мене, ти і твої діти й діти дітей твоїх, і твої отари й стада твої і все, що в тебе. 11 Я буду там утримувати тебе, – ще бо п’ять років буде голод, – аби не потрапив ти в злидні, ти й твоя родина і все, що є в тебе. 12 Ось бачите на власні очі й бачить Веніямин, брат мій, на власні очі, що це я своїми устами говорю до вас. 13 Ще повідайте моєму батькові про всю мою славу в Єгипті та про все, що ви бачили, й поспішіть та приведіть сюди мого батька. 14 Тоді припав він на шию Веніяминові, своєму братові, та й заплакав. А й Веніямин плакав на його шиї. 15 Далі обцілував усіх своїх братів і плакав їм на шиї. А після того розмовляли брати з ним.

16 В палатах же фараонових розповсюдилася чутка, що прибули брати Йосифа. Зраділи на те фараон та і його слуги. 17 І каже фараон до Йосифа: Скажи своїм братам: От що зробіть – нав’ючте вашу скотину та й вибирайтесь і йдіть у Ханаан-край, 18 і, забравши вашого батька й ваші сім’ї, приходьте до мене, а я дам вам щонайліпшу землю в Єгипті, й ви будете живитися достатками країни. 19 Отож повели їм: Візьміть собі з Єгипетського краю вози для дітей ваших і для жінок ваших і підведіть вашого батька та й приходьте. 20 Не жалуйте речей, що зостануться дома, бо що найліпше в Єгипетській країні, буде вам. 21 Так і зробили сини Ізраїля. Йосиф дав їм вози на наказ фараона і дав їм харчів на дорогу. 22 Кожному з них дав він одіж на зміну, а Веніяминові дав триста срібняків і п’ять одеж на зміну. 23 Так само й своєму батькові послав він десять ослів, нав’ючених щонайліпшим єгипетським добром, і десять ослиць нав’ючених збіжжям, хлібом і харчами для його батька на дорогу. 24 І відіслав він своїх братів; а коли вони пускалися в дорогу оце сказав їм: Не докоряйте собі в дорозі. 25 І рушили вони з Єгипту і прибули в Ханаан-край, до Якова, батька свого, 26 і оповіли йому: Йосиф, кажуть, ще живий! і управляє він усією Єгипетською країною. Та серце його було холодне, бо він їм не довіряв. 27 Як же вони переказали йому всі слова Йосифа, що він їх говорив їм, та коли він побачив ті вози, що їх послав Йосиф, щоб його забрати, ожив дух Якова, їхнього батька. 28 Тоді Ізраїль сказав: Буде з мене! Йосиф, мій син, ще живий. Піду та й побачу його, заки помру.

46. Вихід Ізраїля 1-7; родовід Ізраїля 8-27; зустріч 28-30; скотарі 31-34

1 Вирушив Ізраїль зо всім, що було в нього, і, прийшовши у Версавію, приніс жертви Богові свого батька Ісаака. 2 А вночі Бог у видиві сказав до Ізраїля: Якове, Якове! Він же озвався: Я тут! 3 І сказав: Я – Бог, Бог батька твого. Не бійся зійти в Єгипет, бо там я виведу з тебе великий народ. 4 Я сам перейду з тобою в Єгипет, я й виведу тебе напевне назад, а Йосиф рукою своєю закриє тобі очі. 5 І вирушив Яків з Версавії, а сини Ізраїля повезли Якова, свого батька, і всіх дітей та жінок на возах, які послав був фараон, щоб його взяти. 6 Забрали вони з собою і худобу і своє майно, що його були надбали в Ханаан-краю, і прибули в Єгипет – Яків, а з ним усі його домочадці. 7 Синів своїх і синів своїх синів, дочок своїх і дочок своїх синів – усе своє потомство привів він із собою в Єгипет. 8 Ось імена синів Ізраїля, які прийшли в Єгипет: Яків і сини його. Первісток Якова – Рувим. 9 Сини ж Рувима: Ханох, Паллу, Хецрон, та Кармі. 10 Сини ж Симеона: Ємуел, Ямін, Огад, Яхін, Цохар та Саул, син ханаанянки. 11 А сини Леві: Гершон, Кегат та Мерарі. 12 Сини ж Юди: Ер, Онан, Шела, Перец та Зерах. Але Ер та Онан померли в Ханаан-краю. Сини ж Переца були Хецрон і Хамул. 13 А сини Іссахара: Тола, Пувва, Іов і Шімрон. 14 Сини ж Завулона: Серед, Елон та Яхлеел. 15 Це сини Лії, що їх вона породила Яковові в Паддам-Арамі з дочкою його Діною. Всіх його синів та дочок було тридцять три. 16 Сини Гада: Ціфйон, Хаггі, Шуні, Ецбон, Ері, Ароді та Арелі. 17 Сини ж Ашера: Імна, Ішва, Ішві, Верія та сестра їхня Серах. І сини Верії: Хевер та Маркіел. 18 Оце сини Зілпи, що її Лаван дав Лії, своїй дочці, й цих вона родила Яковові, шістнадцять душ. 19 Сини ж Рахилі, жінки Якова: Йосиф і Веніямин. 20 В Йосифа народилися в Єгипетській землі: Манассія і Ефраїм, яких уродила йому Аснат, дочка Потіфера, священика з Ону. 21 А ось сини Веніямина: Бела, Бехер, Ашбел, Гера, Нааман, Ехі, Рош, Муппім, Хуппін і Ард. 22 Це сини Рахилі, які народилися в Якова, всього чотирнадцять душ. 23 Син же Дана: Хушім. 24 А сини Нафталі: Яхцел, Гуні, Єцер і Шіллем. 25 Це сини Білги, що її дав Лаван Рахилі, своїй дочці, і цих вона родила Яковові, всього сім душ. 26 Всіх же душ, що приналежали Яковові, що вийшли з його лона та що прибули в Єгипет, крім жінок синів Якова, було разом шістдесят шість. 27 А синів Йосифа, які в нього народилися в Єгипті, було дві душі. Всіх же душ з дому Якова, що прийшли в Єгипет, – сімдесят. 28 Ізраїль послав перед собою до Йосифа Юду, щоб показати дорогу в Гошен. І прибули вони в Гошен-землю. 29 Тоді Йосиф запряг свою колісницю і виїхав назустріч Ізраїлеві, батькові своєму, в Гошен. З’явившись перед ним, упав він йому на шию і так плакав довго на його шиї. 30 Та й каже Ізраїль до Йосифа: Тепер хай і вмираю, коли побачив я твоє лице і що ти живий ще!

31 А Йосиф каже своїм братам та домові батька свого: Поїду та сповіщу фараона та скажу йому: Брати мої і дім мого батька, які були в Ханаан-краю, прибули до мене. 32 Вони ж пастухи, ходять за стадами; отож пригнали з собою своїх овець та свій товар і все, що мають. 33 Коли ж, отже, фараон вас прикличе та й спитає: Коло чого ж ви пораєтеся? 34 То ви скажіть: Раби твої були скотарями змалку аж до цих пір, так ми, як і батьки наші, – щоб вам осісти в Гошен-землі; гидують бо єгиптяни всіма скотарями.

47. Брати перед фараоном 1-6; Яків перед фараоном 7-10; в околицях Рамсесу 11-12; єгиптяни – запродані у фараона 13-31

1 Отож Йосиф пішов і повідомив фараона: Мій батько, каже, і мої брати зо своїми вівцями й зо своїм товаром та зо всім, що мають, прибули з Ханаан-краю, і ось вони в Гошен-землі. 2 Та й узяв він п’ятьох чоловіків з-поміж своїх братів і появив їх фараонові. 3 А фараон спитав його братів: Коло чого ж ви пораєтеся? Вони й відповіли фараонові: Скотарі – раби твої, так ми, як і наші батьки. 4 Далі вони кажуть до фараона: Ми прийшли побути в цьому краю, бо немає пасовиська вівцям твоїх рабів, тяжкий бо голод у Ханаан-краю. Тож дозволь рабам твоїм оселитися в Гошен-землі. 5 На те сказав фараон до Йосифа: Твій батько і твої брати прибули до тебе. 6 Єгипетська країна перед тобою. На найліпшій землі осели батька твого і твоїх братів. Нехай оселяться в Гошен-землі. А як знаєш, що між ними є які здібні люди, то настанови їх наглядачами над моїми стадами. 7 Тоді привів Йосиф Якова, свого батька, і появив його фараонові, та й Яків привітав фараона. 8 Фараон же спитав Якова: Скільки років життя твого? 9 А Яків відповів фараонові: Час кочування мого – сто тридцять років. Мало їх і важкі були вони – роки мого життя; не досягли вони числа літ моїх батьків. 10 І знову благословив Яків фараона та й відійшов з-перед фараонового обличчя. 11 Та й так Йосиф оселив свого батька і своїх братів і дав їм посілість в Єгипетській країні, в найкращій околиці, в землі Рамсес, як повелів був фараон. 12 Наділив Йосиф і хлібом свого батька й своїх братів і всю родину свого батька, відповідно до числа людей. 13 В усій країні не було хліба, бо настав вельми тяжкий голод, так що й Єгипетська країна й Ханаан-край умлівали від голоднечі. 14 Йосиф же зібрав усі гроші, які були в Єгипетській країні та в Ханаан-краю за збіжжя, що його купували люди, й заніс ті гроші в палату фараона. 15 Коли гроші були вже витрачені в Єгипетській країні й у Ханаан-краю, тоді прийшли всі єгиптяни до Йосифа та й кажуть: Дай нам хліба! Чого це ми маємо вмирати перед тобою? Скінчились бо наші гроші. 16 А Йосиф каже: Приженіть вашу худобу, і я дам вам хліба за вашу худобу, коли не стало грошей. 17 І вони стали приганяти до Йосифа свою худобу, а він давав їм хліб за коней, овець, волів та за ослів, і так прохарчовував їх хлібом за всю їхню худобу в тому році. 18 Коли ж минув рік, вони прийшли до нього наступного року та й кажуть йому: Не будемо таїти від нашого владики, що й грошам кінець і скотина наша в нашого володаря. Не зосталось для нашого владики вже аж нічого, як тільки наші тіла й наші землі. 19 Чого ж нам гинути перед очима в тебе, нам і землі нашій? Купуй нас і нашу землю за збіжжя, то й будемо ми й наша земля фараонові підневільними. Дай тільки нам насіння на засів, і будемо ми жити, не помремо, та й земля наша не спустошиться. 20 Тож закупив Йосиф для фараона всю Єгипетську землю, бо кожний з єгиптян продали своє поле фараонові, тому що притиснув їх голод. Отак уся земля стала фараоновою. 21 А людей переселив у міста від одного до другого кінця Єгипту. 22 Тільки землі жерців він не закупив, бо жерці мали приділ від фараона й живилися з того свого приділу, що його давав їм фараон; тому то вони й не продали своєї землі. 23 Тоді Йосиф сказав народові: Оце купив я нині вас і вашу землю для фараона. Ось вам насіння: засівайте землю; 24 а під час збору п’ятину будете давати фараонові, чотири ж частини будуть для вас на засів поля та на прожиток, вам і родинам вашим. 25 А вони відповіли: Ти врятував життя нам! Ми знайшли ласку в очах нашого владики; будемо рабами фараонові. 26 Отож установив Йосиф такий закон на землю в Єгипті, який має силу й досі: п’ятину прибутків давати фараонові, тільки земля жерців не стала фараоновою. 27 Отже ізраїльтяни осілися в Єгипетській країні, в землі Гошен. Вони придбали там посілості, були плідні і множилися вельми. 28 Яків прожив ще в Єгипетській країні сімнадцять років, віку ж його життя було сто сорок і сім років. 29 А коли прийшов час Ізраїлеві вмирати, то прикликав він свого сина Йосифа й каже до нього: Як я знайшов ласку в твоїх очах, поклади, будь ласка, твою руку під моє стегно та приречи вчинити мені ласку й вірність: не ховай мене в Єгипті; 30 бо хочу лежати з моїми батьками. Ти винесеш мене з Єгипту й поховаєш у їхній гробниці. Він же відповів: Зроблю по твоєму слову! 31 Тоді Яків каже: Клянись мені! І той поклявся йому. Тоді приклонивсь Ізраїль до узголов’я свого ліжка.

48. Усиновлення Йосифових синів 1-7; Ефраїм перед Манассією 8-22

1 І сталося після тих подій, що сказали Йосифові: Твій батько хворий. Тоді Йосиф узяв з собою двох своїх синів, Манассію й Ефраїма. 2 Коли ж повідомлено Якова: ось, мовляв, син твій Йосиф прибув до тебе, – Ізраїль зібрав сили й сів на ліжку. 3 Та й каже Яків до Йосифа: Всемогутній Бог з’явився мені в місцевості Луз, у Ханаан-краю, і благословив мене, 4 і казав до мене: Ось я зроблю тебе плідним і розмножу тебе й виведу з тебе громаду народів, і дам оцей край твоєму потомству в посідання вічне. 5 А твої два сини, які народились у тебе в єгипетській країні, перше, ніж я прийшов до тебе в Єгипет, вони – мої. Ефраїм і Манассія будуть мої, як Рувим і Симеон. 6 Діти ж твої, що народилися в тебе після них, будуть твої, і вони в своїм наслідстві зватимуться іменем своїх братів. 7 Було ж, як я йшов з Паддану, вмерла на моє нещастя Рахиль, у Ханаан-краю, в дорозі, коли ще було трохи дороги до Ефрати; поховав я її там при дорозі до Ефрати, себто Вифлеєму. 8 Коли Ізраїль побачив синів Йосифа і спитав: Хто це? 9 Йосиф відповів свому батькові: Це мої сини, що їх Бог дав мені тут. Каже тоді Яків: Приведи їх, будь ласка, до мене, щоб я поблагословив їх. 10 Очі ж Ізраїля пригасали від старости; він не міг добре бачити. Тоді Йосиф підвів їх до нього, а він їх поцілував і обійняв їх. 11 Та й каже Ізраїль до Йосифа: Не думав я побачити обличчя твоє, а ось Бог дав мені бачити ще й твоє потомство. 12 Тоді Йосиф забрав їх з його колін та й уклонився лицем до землі. 13 По тому Йосиф узяв їх обидвох, Ефраїма в свою праву руку, ліворуч від Ізраїля, і Манассію в свою ліву руку, праворуч від Ізраїля і наблизив їх до нього; 14 але Ізраїль простягнув свою правицю й поклав на голову Ефраїма, що був молодший, а лівицю свою на голову Манассії, поклавши так з розмислом свої руки, бо ж Манассія був первородний. 15 І поблагословив він Йосифа словами: Нехай Бог, перед яким ходили мої батьки, Авраам та Ісаак, Бог, що був мені пастирем, відколи я існую аж по цей день, 16 Ангел, що рятував мене від усякого лиха, нехай благословить цих хлопців. І в них нехай перебуває моє ім’я та ім’я моїх батьків, Авраама й Ісаака. Нехай вони зростають многотою посеред землі. 17 Як же побачив Йосиф, що батько його поклав свою праву руку на голову Ефраїма, то не сподобалось те йому, й він схопив батькову руку, щоб віднести її з-над голови Ефраїма на голову Манассії, 18 та й каже Йосиф своєму батькові: Не так, мій тату! Цей бо первородний, поклади свою правицю на його голову. 19 Та батько не схотів, і каже: Знаю, мій сину, знаю. З нього теж вийде народ, і він також буде великим, а все ж таки молодший його брат буде більший за нього, і його потомство стане громадою народів. 20 І поблагословив їх того дня, кажучи: Тобою благословлятиме Ізраїль, кажучи: Нехай Бог зробить тебе, як Ефраїма і як Манассію. І поставив він Ефраїма перед Манассію. 21 Далі Ізраїль сказав до Йосифа: Ось я вмираю, але Бог буде з вами й поверне вас назад у землю батьків ваших. 22 Я ж даю тобі понад твоїх братів оту частку землі, що її був я забрав від аморія своїм мечем і своїм луком.

49. Яків скликає синів 1-2; звіщає їм майбутне 3-27; приєднання до свого роду 28-33