Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Тоді Яків прикликав своїх синів і каже: Зберіться, і я повім вам, що спіткає вас у днях прийдешніх. 2 Зійдіться й слухайте, синове Якова, слухайте Ізраїля, вашого батька. 3 Рувим! Ти – мій первенець, моя міць, первоплід моєї чоловічої сили. Вершина гідности й вершина сили. 4 Бурхливий, немов вода, та не будеш горувати, бо ти вдерся на ложе твого батька. Ти бо осквернив моє ложе. 5 Симеон та Леві – брати, насильства зброя – їх кинджали. 6 Нехай душа моя не входить у їхні ради і честь не пристає в їх громаду; вони бо в своїм гніві повбивали мужів, понищили волів у своїм завзятті. 7 Проклят нехай буде гнів їхній, бо він був запеклий, і шал їхній, бо був він несамовитий. Я розділю їх у Якові, я їх в Ізраїлі розсію. 8 Юдо, тебе брати твої будуть уславляти, твоя рука буде на карку твоїх ворогів. Сини твого батька схиляться тобі до ніг. 9 Левеня – Юда. Ти, мій сину, здобиччю зріс угору. Причаївся, немов левище, принишкнув, наче левиця: хто його сполошить? 10 Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить, йому будуть коритися народи. 11 До виноградини він прив’язує своє осля, що до найкращої лози – дитя ослиці. В вині пере він свою одежу, у крові грон – свій одяг. 12 Очі в нього іскристі більш, ніж вино; від молока біліші його зуби. 13 Завулон житиме на примор’ї, де пристані – морським суднам, з боку ж Сидон у нього. 14 Іссахар – осел костистий, що між кошарами розлігся. 15 Бачив, що люба річ спочити та що земля прекрасна, і гне під в’юком спину, та й став рабом підлеглим. 16 Дан судитиме люд свій, як одне з поколінь Ізраїля. 17 Нехай буде Дан гадюкою при дорозі, зміюкою на стежці; вона кусає коня в ногу, і падає його вершник навзнак. 18 Я вичікую, Господи, твого спасіння! 19 Гад, – коли орда на нього нападає, він громить і переслідує її по п’ятах. 20 Ашер у хлібі розкошує, він постачає ласощі царські. 21 Нафталі – лань бистронога, що родить гарні оленята. 22 Розкішна вітка – Йосиф, плідна при джерелі гілка, галузки її здіймаються по мурі. 23 З ним зачіпалися лучники, ворогували ті, що стріли пускають. 24 Та лук їхній поламався на друзки, їхні плечі та їхні руки охляли завдяки Сильному Якова, завдяки імені Пастиря та Скелі Ізраїля. 25 Завдяки Богові твого батька, що тобі помагає, та Всевишньому, що тебе благословляє благословенням небес ізгори, благословенням безодні, що розляглась долі, благословенням грудей і лона. 26 Нехай благословення твого батька, більші, ніж благословення гір відвічних і ніж приваба горбів споконвічних, на голову Йосифа зійдуть, на тім’я князя між його братами. 27 Веніямин – вовк хижий: вранці він добич пожирає, а ввечорі награбоване ділить. 28 Всі вони – це дванадцять поколінь Ізраїля, і це те, про що говорив до них їхній батько, коли благословив їх; а благословив він їх кожного благословенням, яке кожному личило. 29 По тому він повелів їм, кажучи: Ось я збираюсь приєднатися до свого роду. Поховайте мене з моїми батьками в печері, що на полі Ефрона, хеттита; 30 у печері, що на полі Махпела, напроти Мамре, в Ханаан-краю, яку то з полем купив Авраам в Ефрона, хеттита, на власне кладовище. 31 Там поховано Авраама й Сару, його жінку; там поховано Ісаака й Ревеку, його жінку, і там поховав я Лію. 32 Це поле й печеру на ньому куплено в синів Хета. 33 А коли Яків скінчив наказувати своїм синам, простягнув він свої ноги на ліжко й віддав духа та приєднався до свого роду.

50. Жалоба по Якові 1-21; смерть Йосифа 22-26

1 Припав Йосиф на лице своєму батькові й плакав над ним та цілував його. 2 Потім Йосиф повелів своїм слугам, лікарям, набальсамувати батька, й лікарі забальсамували Ізраїля. 3 Сорок днів пішло на те, бо стільки днів треба було на бальсамування. Єгиптяни ж оплакували його сімдесят днів. 4 А як минули дні жалоби, Йосиф сказав дворові фараона: Коли я знайшов ласку в очах ваших, скажіть фараонові таке: 5 Батько мій заприсягнув мене словами: Ось я вмираю. В моєму гробі, що його я викопав собі в Ханаан-краю, там мене поховаєш! Отож дозволь мені піти та поховати свого батька, і я повернуся. 6 Фараон відповів: Іди й поховай свого батька, так, як він тебе заприсягнув. 7 І вийшов Йосиф ховати батька свого, а з ним пішли всі двірські фараона, вельможі його роду та й усі старші єгипетського краю, 8 і ввесь дім Йосифа та його брати з домашніми його батька; тільки своїх дітей та овець своїх і стада свої лишили вони в Гошен-землі. 9 Вийшли з ним і колісниці й вершники: був це вельми великий почет. 10 Прийшли ж вони до Атад-току, що по тому боці Йордану, й ридали там вельми великим та важким риданням; і справив він по своєму батькові сімденну жалобу. 11 А як мешканці краю, ханааняни, бачили цю жалобу коло Атад-току, то сказали: Тяжка це жалоба для єгиптян. Тим то й названо його ім’ям Авел-Міцраїм, що є по тому боці Йордану. 12 Сини його, отже, зробили так, як він велів їм; 13 вони бо занесли його в Ханаан-край і поховали його в печері на полі Махпела, яку вкупі з полем купив був Авраам на власне кладовище в Ефрона, хеттита, проти Мамре. 14 Після похорону батька повернувся Йосиф у Єгипет, він і його брати й усі, що ходили з ним ховати його батька. 15 Побачивши Йосифові брати, що помер їх батько, сказали: Ануж Йосиф зненавидить нас (тепер) та й направду відплатить нам за все те лихо, що ми йому заподіяли. 16 І послали до Йосифа сказати: Батько твій перед своєю смертю так заповідав, кажучи: 17 Ось так промовте до Йосифа: Прости братам твоїм, будь ласка, вину за гріх їх, вони бо зло вчинили тобі. Та ти прости тепер, будь ласка, провину рабам Бога твого батька. І заплакав Йосиф, як вони це говорили до нього. 18 Тоді прийшли ще його брати і, впавши перед ним, сказали: Ось ми – твої раби. 19 А Йосиф каже до них: Не бійтеся! Хіба ж я замість Бога? 20 Ви зло задумали на мене, але Бог обернув це на добре, щоб зробити так, як воно й є сьогодні: спасти життя багатьом людям. 21 Не бійтесь, отже, я годуватиму вас і дітей ваших. І втішив їх і говорив до них зичливо. 22 І пробував Йосиф у Єгипті, він і дім його батька. А жив Йосиф сто десять років. 23 Йосиф бачив дітей Ефраїма до третього покоління; також діти Махіра, сина Манассії, народилися в Йосифові прийми. 24 Нарешті Йосиф сказав до своїх братів: Я вмираю, але Бог напевно навідається до вас і виведе вас із цього краю в край, що про нього клявся Авраамові, Ісаакові та Яковові. 25 І взяв Йосиф у синів Ізраїля таку клятву: Як Бог навідається до вас, ви заберете звідси мої кості. 26 І помер Йосиф мавши сто десять років, а вони забальсамували його й поклали у труну в Єгипті.

Вихід

1. Ізраїль у Єгипті 1-7; неволя 8-14; вбивання хлопчиків 15-22

1 Ось імена синів Ізраїля, що поприходили в Єгипет з Яковом, кожен з родиною своєю: 2 Рувим, Симеон, Леві, Юда; 3 Іссахар, Завулон та Веніямин; 4 Дан та Нефталі, Гад та Ашер. 5 А всіх осіб, що були народились від Якова, було душ сімдесят, коли Йосиф був уже в Єгипті. 6 І вмер Йосиф і всі брати його, і ввесь рід той. 7 Ізраїльтяни розплодилися й розрослися та намножилися й окріпли так сильно понад міру, що край був наповнився ними. 8 А настав тоді новий цар над Єгиптом, що не знав Йосифа. 9 І каже своєму народові: Бачте! Ізраїльтяни, – вони численніші, вони сильніші від нас. 10 Нумо ж візьмімся до них мудро, щоб не намножились та щоб, як вибухне війна, не пристали до ворогів наших та не стали воювати на нас і не пішли собі геть з краю. 11 І поставлено над ними доглядачів при роботах, щоб допікати їм новими тягарами; і будували вони фараонові міста-зерносховища Пітон і Рамсес. 12 Але що більш їх гнітили, то дедалі більш намножувалися вони та розросталися, отож єгиптяни занепокоїлись з приводу синів Ізраїля ще більше. 13 І нещадно запрягали вони синів Ізраїля до тяжких робіт; 14 І отруїли їхнє життя тяжкою працею на глинищах та цегельнях та всякою польовою роботою, та всілякою іншою примусовою роботою, що нею їх обкладали.

15 І каже цар єгипетський єврейським повитухам, – одній з них на ім’я Шіфра, а другій Пуа: 16 Як помагатимете єврейкам, то придивляйтеся, коли родять: як син – убивайте, а як дочка – нехай живе. 17 Побоялися ж повитухи Бога і не чинили так, як велів їм єгипетський цар, але залишали при житті хлоп’яток. 18 Тоді прикликав єгипетський цар повитух та й каже до них: Чому ви чините таке й лишаєте хлоп’яток при житті? 19 А повитухи фараонові: Бо єврейки не такі, як єгиптянки: молодиці вони повні життя, і поки прийде до них повитуха, а вони вже й вродили. 20 І було повитухам добре від Бога, а народ множився й вельми спотужнів. 21 А за те, що боялись повитухи Бога, дав він їм гарне потомство. 22 Тоді повелів фараон усьому народові своєму: Усякого сина, що вродиться в євреїв, кидайте в річку; а кожну дочку лишайте живу.

2. Народження та рятунок Мойсея 1-10; втеча в Мідіян 11-22; поклик 23-25

1 Один чоловік із дому Леві пішов і взяв собі за жінку дочку одного левія. 2 Завагітніла жінка і вродила сина; бачивши ж, який він гарненький, таїлась із ним три місяці. 3 А що не могла вже більше з ним таїтись, то взяла для нього кошичок з очерету, обмазала його маззю та смолою, поклала в нього хлоп’ятко і сховала його в комишах узберіг річки. 4 Сестра ж його засіла здалека, бажала бо знати, що з ним станеться. 5 Аж ось зійшла фараонова дочка скупатися в річці, слугині ж її ходили собі край берега річки; вгледіла вона кошичок в комишах і послала рабиню, щоб узяла його. 6 Відчинила вона його, побачила дитинку, а ось воно хлоп’ятко плаче. Змилосердилася вона над ним і каже: Це єврейська дитинка.

7 Каже тоді його сестра дочці фараоновій: Хочеш, побіжу й покличу тобі мамку з єврейок, щоб вигодувала тобі дитятко? 8 І відповіла їй фараонова дочка: Побіжи! Побігла дівчина й покликала матір дитинки. 9 І каже їй фараонова дочка: Візьми оце дитятко та вигодуй його мені, а я дам тобі за це заплату. Взяла жінка дитятко й вигодувала його. 10 А як дитятко виросло, привела його до фараонової дочки, і він став їй за сина. І надала йому ім’я Мойсей, кажучи, з води, мовляв, витягла я його. 11 Раз якось, у той час як Мойсей був уже дорослий, вийшов він до братів своїх та й приглядався до їхніх тяжких робіт; і побачив як один єгиптянин б’є єврея, одноплемінника його. 12 Озирнувся він туди й сюди і, бачивши, що нема нікого, убив єгиптянина та й сховав його в піску.

13 Іншого дня вийшов він знову та побачив, як двоє євреїв б’ються; і каже до того, що скривдив: Чого б’єш ближнього свого? 14 А той: Хто тебе настановив князем і суддею над нами? Чи не задумав ти вбити й мене, як убив єгиптянина? Злякався Мойсей та й каже собі: Таки виявилося діло. 15 Та й фараон дізнався про цей вчинок і намислював усе, як Мойсея вбити. От і втік Мойсей від фараона й зупинився аж у Мідіян-землі; і присів там коло однієї криниці. 16 А в мідіянського священика було семеро дочок. Прийшли вони черпати воду, щоб наповнити пійла та напоїти батькових овець. 17 Але надійшли чабани і відігнали їх; тоді Мойсей устав і допоміг їм, понапував їм овець. 18 Коли ж вони прийшли до Реуела, свого батька, він і питає: Чому так скоро повернулися сьогодні? 19 А вони: Якийсь єгиптянин відборонив нас від чабанів та ще й начерпав нам води й понапував нам вівці. 20 І каже він дочкам своїм: А де ж він? Чому то ви лишили того чоловіка? Закличте його до їди. 21 І погодився Мойсей зостатись у того чоловіка, а цей видав Ціпору, дочку свою, за Мойсея. 22 І породила вона сина, і він дав йому ім’я Гершом, кажучи: Захожий я в чужій землі. 23 Та за той довгий час умер цар єгипетський. Сини ж Ізраїля стогнали від праці й голосили, й лемент їхній від тяжкої роботи знявся до Бога. 24 Почув Бог їхній стогін та й згадав союз свій з Авраамом, Ісааком та Яковом. 25 І побачив Бог, як ото йдеться Ізраїлеві та й зрозумів його.

3. Палаючий кущ 1-6; посланництво Мойсея 7-22

1 Мойсей же пас вівці в Їтра, тестя свого, священика мідіянського. Раз погнав він був вівці поза пустиню і прийшов до Божої гори, до Хориву. 2 І з’явився йому ангел Господній у вогняному полумені посеред куща. Глянув він, аж ось вогнем палає кущ, а не згоряє. 3 І каже Мойсей сам до себе: Підійду лишень ближче та подивлюсь на це велике диво, чому то не згоряє кущ? 4 Побачив Господь, що він наближався подивитись, та й кликнув до нього з-посеред куща: Мойсею, Мойсею! І відповів той: Я тут! 5 І сказав: Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш – земля свята. 6 А далі: Я – Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова. І закрив Мойсей лице своє, боявся бо дивитися на Бога. 7 І промовив Господь: Бачу я, бачу бідування народу мого, що в Єгипті, і чую голосіння, що його спричинюють доглядачі. О, я знаю біль його! 8 Тому я й зійшов рятувати його з рук єгиптян і вивести його з тієї землі в землю простору і гарну, що тече молоком та медом, на житла ханаанян, хеттитів, аморіїв, перізіїв, хіввіїв та евусіїв. 9 І ось голосіння синів Ізраїля дійшло до мене, я бачив утиски, що ними пригнітають їх єгиптяни. 10 Іди ж, оце пошлю тебе до фараона, щоб вивів ти народ мій, синів Ізраїля, з Єгипту. 11 І сказав Мойсей до Бога: Хто ж я такий, щоб мені йти до фараона і вивести синів Ізраїля з Єгипту? 12 А Бог на те: Я буду з тобою; ось це буде тобі за знак, що сам я тебе послав: як виведеш людей з Єгипту, служитимете Богу на цій горі.

13 І сказав Мойсей до Бога: Як прийду ж оце я до синів Ізраїля і скажу до них: Бог батьків ваших прислав мене до вас, а вони запитають мене: Як йому на ім’я? – то що мені їм відповісти? 14 І промовив Бог до Мойсея: Я той, хто є. І додав: Так промовиш до синів Ізраїля: ,,Я – є післав мене до вас. 15 І сказав Бог знов до Мойсея: Так промовиш до синів Ізраїля: Господь Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова післав мене до вас. Таке моє ім’я навіки, і таке моє найменування з роду в рід. 16 Іди ж но, збери старшин Ізраїля і промов до них: Господь Бог батьків ваших явився мені; Бог Авраама, Ісаака і Якова, і сказав: Уважно зорив я за вами та всім тим, що коять вам в Єгипті; 17 і постановив я вивести вас з єгипетського бідування в землю ханаанян, хеттитів, аморіїв, перізіїв, хіввіїв й євусіїв, в землю, що тече молоком та медом. 18 І коли вони послухають голосу твого, ввійдеш ти й старшини Ізраїля до царя єгипетського та скажеш до нього таке: Господь, Бог євреїв, зустрів нас, тож підемо за три дні ходи в пустиню принести там жертву Господеві, Богу нашому. 19 Я ж добре знаю, що єгипетський цар не дозволить вам вийти, хіба-що буде примушений силою. 20 Тоді я простягну мою руку й вдарю по Єгипті всіма, моїми чудесами, що творитиму посеред нього, і тоді він вас відпустить. 21 Я дам цьому народові ласку в очах єгиптян так, що як будете виходити, не підете з порожніми руками; 22 а кожна жінка позичить у своєї сусідки та в своєї господині посуд золотий та срібний і одежі, що понадіваєте на синів та дочок ваших; і тим робом пооббираєте єгиптян.

4. Чудодійна палиця 1-17; поворот у Єгипет 18-26; зустріч з народом 27-31

1 І відповів Мойсей та й каже: Адже ж вони не повірять мені, ані не послухають мого голосу; ба більше, вони скажуть: Не явивсь тобі Господь. 2 І промовив до нього Господь: Що це в тебе в руці? І сказав Мойсей: Палиця. 3 І промовив Господь: Кинь її на землю! Кинув він її на землю, і стала з неї гадина. І втік Мойсей від неї. 4 І сказав Господь до Мойсея: Простягни руку твою та візьми її за хвіст. І простяг руку й схопив її, і стала з гадини знову палиця в його руці. 5 (Це зробиш), щоб повірили вони, що явивсь тобі Господь, Бог батьків їх, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова. 6 Сказав йому Господь знову: Засунь же руку твою собі за пазуху. І засунув руку собі за пазуху та й вийняв її знову. І ось рука його побіліла від прокази, як сніг. 7 Тоді сказав Господь: Засунь знов руку твою собі за пазуху. І засунув він знову руку собі за пазуху і, як вийняв її з-за пазухи, стала вона як решта його тіла. 8 Отже, як не повірять тобі і як знехтують першим чудом, то повірять другому чудові. 9 Якже ж не повірять ані одному з цих двох чудес і не послухають твого голосу, то візьмеш води з ріки та й виллєш на сушу, і з води, що візьмеш з ріки, стане кров на суші. 10 Сказав Мойсей Господові: Змилуйся, Господи! Не проречистий я ні здавна, ні з того часу, як ти став говорити до раба твого; таж тяжкомовний я і тугоязикий. 11 А Господь йому: Хто дав уста людині? Хто сотворив німого або глухого, чи видющого або сліпого? Хіба не я, Господь? 12 Тож іди, я буду в устах твоїх і навчу тебе, що маєш говорити. 13 Але він сказав: Молю тебе, Господи, пошли кого хочеш. 14 І запалав Господь гнівом на Мойсея та й сказав: Хіба нема Арона, левія, брата твого? Я знаю, що він вміє добре промовляти; та ось він і сам уже йде тобі назустріч, і зрадіє серцем, як побачить тебе. 15 Ти промовлятимеш до нього, вкладатимеш слова в уста його; я ж буду в устах у тебе і в устах у нього і навчатиму вас, що вам чинити. 16 Він промовлятиме за тебе до народу; він буде тобі устами, а ти будеш йому богом. 17 І оцю палицю візьми з собою в руки, нею творитимеш чудеса. 18 І пішов Мойсей та й вернувся до Їтра, тестя свого. І сказав йому: Піду та повернусь до братів моїх у Єгипті та побачу, чи вони ще живі. І сказав Їтро Мойсеєві: Іди собі здоровий у мирі. 19 І сказав Господь Мойсеєві в Мідіяні: Іди, повертайся в Єгипет, бо повмирали всі, що замишляли на твоє життя. 20 Взяв Мойсей жінку свою і синів своїх, посадив їх на осла та й повернувся в Єгипет. І палицю Божу взяв він у руку. 21 І сказав Господь Мойсеєві: Ось ти пускаєшся в дорогу, щоб повернутись у Єгипет, гляди ж: усі ті чудеса, що я вложив тобі в руку, ти їх виконаєш перед фараоном. Я ж закаменю його серце, і він не відпустить людей. 22 Ти ж фараонові скажеш: Ось так говорить Господь: Мій син, мій первенець – Ізраїль. 23 Кажу тобі: відпусти сина мого, щоб він служив мені; як не схочеш відпустити, знай, я вб’ю сина первородня твого. 24 І сталось у дорозі, на ночівлі, стрів його Господь і хотів убити. 25 Взяла Ціпора гострого кременя та й обрізала крайню шкірку свого сина і приторкнулась нею до ніг його кажучи: Кров’ю окуплений жених ти мені. 26 І Господь полишив його тому, що вона сказала кривавий жених, із-за обрізання. 27 І сказав Господь Аронові: Вийди назустріч Мойсеєві в пустиню. І вийшов, і зустрівши його на горі Божій, поцілував його. 28 І розповів Мойсей Аронові всі слова Господні, що з ними послав його, і всі чудеса, що наказав йому. 29 Пішли Мойсей з Ароном і позбирали всіх старійшин Ізраїля. 30 І переповів Арон усі слова, що був сказав Бог до Мойсея, і (цей) зробив чуда на очах у людей. 31 І повірили люди; і почувши, що Господь навідався до синів Ізраїля та що зглянувся на їхнє бідування, вони, поклоняючись, припали лицем до землі.

5. Зустріч із фараоном 1-9; посилення гнету 10-14; скарги й докори 15-23

1 Після того ввійшли Мойсей та Арон до фараона й кажуть: Так мовить Господь, Бог Ізраїля: Відпусти мій народ, щоб святкували мені свято в пустині. 2 А фараон відповів: Хто такий Господь, щоб я мав послухати його голосу та відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, й Ізраїля не відпущу. 3 Вони ж сказали: Бог євреїв зустрів нас; хочемо, отже, піти за три дні ходи в пустиню і принести там жертву Господеві, Богу нашому, щоб не вдарив на нас мором або мечем. 4 І відповів їм цар єгипетський: Чому то ви, Мойсею й Ароне, відтягаєте людей від праці? Ідіть собі до своєї роботи. 5 Вів далі фараон: Ось така сила-силенна того народу, більше як мешканців цієї землі, а ви ще хочете відтягати його від його роботи. 6 І дав фараон того ж самого дня такий наказ начальникам та доглядачам народу: 7 Не постачайте вже більш людям соломи на цеглу, як досіль було; самі вони нехай ходять та призбирують собі солому. 8 А вимагайте від них стільки цеглин, скільки й досі вироблювалося; не поменшуйте нічого, бо вони ліниві, тому й кричать: ми бажали б піти та принести жертву Богу нашому! 9 Нехай тяжить робота на цих людях, нехай її пильнують, не зважавши на пусті теревені. 10 Повиходили начальники та доглядачі над людьми та й кажуть до народу: Ось що велить фараон: Я вже не даватиму вам більш соломи. 11 Ідіте, самі збирайте собі солому, де знайдете; бо нічого не буде знижено з роботи вашої. 12 І порозходились люди по всій єгипетській землі збирати собі стерню замість соломи. 13 Доглядачі ж квапили їх, наказуючи: Виробляйте стільки щоденної роботи, як і тоді, коли була заготовлена солома. 14 І бито доглядачів з синів Ізраїля, що їх настановили над ними фараонові доглядачі, примовляючи: Чому не виготували призначену вам кількість цеглин і вчора й сьогодні? 15 Прийшли доглядачі з синів Ізраїля до фараона скаржитись та й кажуть: Чого знущаєшся так із рабів твоїх? 16 Соломи не дають рабам твоїм, а цеглу, мовляв, виробляйте. А до того ще й б’ють рабів твоїх; а народ твій винен. 17 А він і каже: Ліниві ви, ліниві! Тому то й верзете: Підемо принести жертву Господеві. 18 А зараз забирайтеся до праці; соломи вам не даватимуть, а цегли, скільки визначено – постачайте. 19 Побачили доглядачі ізраїльські, що з ними погано, коли такий наказ: не зменшувати щоденного числа у виробі цегли. 20 Та саме як виходили вони від фараона, спіткались із Мойсеєм та Ароном, що стояли там, ждучи їх; 21 і кажуть їм: Нехай Господь розсудить та скарає вас; зробили ж бо ви нас ненавидними перед фараоном та його слугами, дали ви меча їм у руки нас повбивати. 22 Тоді звернувся Мойсей до Господа й каже: Господи, чому допустив єси таке лихо на цих людей! Чому ти послав мене? 23 Бо з того часу, як я ввійшов промовляти до фараона твоїм ім’ям, він по чав знущатися з людей оцих; а визволити твого народу ти не визволив.

6. Божі задуми 1-9; знову перед фараоном 10-13; родовід 14-27; друга місія 28-30

1 Після того ввійшли Мойсей та Арон до фараона й кажуть: Так мовить Господь, Бог Ізраїля: Відпусти мій народ, щоб святкували мені свято в пустині. 2 А фараон відповів: Хто такий Господь, щоб я мав послухати його голосу та відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, й Ізраїля не відпущу. 3 Вони ж сказали: Бог євреїв зустрів нас; хочемо, отже, піти за три дні ходи в пустиню і принести там жертву Господеві, Богу нашому, щоб не вдарив на нас мором або мечем. 4 І відповів їм цар єгипетський: Чому то ви, Мойсею й Ароне, відтягаєте людей від праці? Ідіть собі до своєї роботи. 5 Вів далі фараон: Ось така сила-силенна того народу, більше як мешканців цієї землі, а ви ще хочете відтягати його від його роботи. 6 І дав фараон того ж самого дня такий наказ начальникам та доглядачам народу: 7 Не постачайте вже більш людям соломи на цеглу, як досіль було; самі вони нехай ходять та призбирують собі солому. 8 А вимагайте від них стільки цеглин, скільки й досі вироблювалося; не поменшуйте нічого, бо вони ліниві, тому й кричать: ми бажали б піти та принести жертву Богу нашому! 9 Нехай тяжить робота на цих людях, нехай її пильнують, не зважавши на пусті теревені. 10 Повиходили начальники та доглядачі над людьми та й кажуть до народу: Ось що велить фараон: Я вже не даватиму вам більш соломи. 11 Ідіте, самі збирайте собі солому, де знайдете; бо нічого не буде знижено з роботи вашої. 12 І порозходились люди по всій єгипетській землі збирати собі стерню замість соломи. 13 Доглядачі ж квапили їх, наказуючи: Виробляйте стільки щоденної роботи, як і тоді, коли була заготовлена солома. 14 І бито доглядачів з синів Ізраїля, що їх настановили над ними фараонові доглядачі, примовляючи: Чому не виготували призначену вам кількість цеглин і вчора й сьогодні? 15 Прийшли доглядачі з синів Ізраїля до фараона скаржитись та й кажуть: Чого знущаєшся так із рабів твоїх? 16 Соломи не дають рабам твоїм, а цеглу, мовляв, виробляйте. А до того ще й б’ють рабів твоїх; а народ твій винен. 17 А він і каже: Ліниві ви, ліниві! Тому то й верзете: Підемо принести жертву Господеві. 18 А зараз забирайтеся до праці; соломи вам не даватимуть, а цегли, скільки визначено – постачайте. 19 Побачили доглядачі ізраїльські, що з ними погано, коли такий наказ: не зменшувати щоденного числа у виробі цегли. 20 Та саме як виходили вони від фараона, спіткались із Мойсеєм та Ароном, що стояли там, ждучи їх; 21 і кажуть їм: Нехай Господь розсудить та скарає вас; зробили ж бо ви нас ненавидними перед фараоном та його слугами, дали ви меча їм у руки нас повбивати. 22 Тоді звернувся Мойсей до Господа й каже: Господи, чому допустив єси таке лихо на цих людей! Чому ти послав мене? 23 Бо з того часу, як я ввійшов промовляти до фараона твоїм ім’ям, він по чав знущатися з людей оцих; а визволити твого народу ти не визволив.