Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Року 160 Олександер Епіфан, син Антіоха, прибув на кораблі й зайняв Птолемаїду, де його прийняли, і став він царем. 2 Почувши цар Димитрій про те, зібрав велику, силу війська й вийшов проти нього на війну. 3 Димитрій вислав до Йонатана лист, написаний мирними словами, щоб підлеститись йому, 4 бо він собі так думав: «Поспішімся укласти мир з ним раніш, ніж він укладе його проти нас із Олександром, 5 він бо згадає усе те зло, що ми накоїли йому, його братам та народові.» 6 І дав йому владу збирати військо, кувати зброю, називати себе його союзником, а й наказав повернути йому його закладників, що були у твердині. 7 Йонатан пішов у Єрусалим прочитати лист перед усім народом і тими, що були у твердині. 8 Огорнув їх великий страх, коли почули, що цар дав йому владу збирати військо, 9 і залога, що була у кріпості, видала Йонатанові закладників, а він віддав їх батькам їхнім. 10 І Йонатан замешкав у Єрусалимі й заходився відбудовувати та поновлювати місто. 11 Він звелів будівничим вивести мури й оточити Сіон-гору тесовим каменем, щоб її укріпити, і вони так зробили. 12 І повтікали чужинці, що були у твердинях, збудованих Вакхидом; 13 кожний з них покидав своє місце й повертався у свій край. 14 Лише у Бетсурі зостались деякі з тих, що покинули закон та заповіді: був бо то їхній притулок. 15 Цар Олександер зачув про ті обіцянки, які Димитрій послав був до Йонатана. Йому оповідали й про війни та про подвиги, що їх він з братами вчинив, і труди, яких вони зазнали, 16 тоді і промовив: «Хіба ж ми знайдемо другого такого? Зробімо його нашим другом і союзником!» 17 І написав до нього і вислав йому листи такого змісту: 18 «Цар Олександер братові Йонатанові, привіт! 19 Ми чули про тебе, що ти муж сильний і гідний стати нашим другом. 20 Тим ми й настановляємо тебе сьогодні первосвящеником твого народу та дозволяємо тобі називатися другом царським – і вислав йому багряницю та золотий вінець, – щоб ти пильнував наших справ і плекав дружбу з нами.» 21 І одягнувся Йонатан у святу одежу, сьомого місяця, 160 року, на свято Кучок, і назбирав війська й наготував зброї. 22 Почувши про все те, Димитрій засмутився й мовив: 23 «Що ми вчинили? Таж Олександер випередив нас, заприязнившись із Юдеями, щоб скріпитися! 24 Я теж їм напишу потішливими словами, обіцяючи їм пошану та гостинці, щоб вони стали мені на допомогу.» 25 І вислав їм такий лист: «Цар Димитрій народові юдейському, привіт! 26 Що ви дотримали договір з нами, залишились у нашій дружбі й не пристали до ворогів наших, почули ми про те й звеселились. 27 Тож нині бережіть і надалі твердо вашу нам вірність, а ми вам відплатимо добром за те все, що ви нам чините. 28 Ми дамо вам багато полегш й подаруємо гостинців. 29. Я вже тепер відпускаю вам і звільняю всіх юдеїв від податків, від податку соляного та коронного. 30 Щождо третини посіву та половини плодів з дерев, які мені належить узяти, то я віднині й надалі їх відпускаю, не буду їх брати з Юдеї та трьох округ, що були приділені до неї, з Самарії та Галилеї, віднині й на ввесь прийдешній час. 31 Єрусалим хай буде святим містом, вільним від податків, а й його околиці, його десятини та приноси. 32 Я зрікаюся й влади над твердинею в Єрусалимі й передаю її первосвященикові, щоб він у ній поставив залогу, яку захоче, для її оборони. 33 Усіх юдеїв, як далеко б вони не потрапили з Юдеї в полон, на всіх границях мого царства, я випускаю на свободу, без викупу. Я всіх звільняю від податків, навіть тваринних. 34 Свята всі й суботи, нові місяці та дні, призначені для богослужби, три дні перед святом і три по святі, – усі нехай будуть днями пільги та полегш для юдеїв, що живуть у моїм царстві, 35 і ніхто не буде мати права коїти що-небудь і докучати комусь із них У будь-якій справі. 36 І царське військо буде навербоване з 30 000 юдеїв-воїнів, які одержать платню, що належиться всім царським військам. 37 З них деяких поставлять по видатніших царських твердинях, а з-поміж цих будуть поставлені на довірочні служби в царстві. Дозорці їхні та їхні начальники будуть з-поміж них вибирані, і вони житимуть за своїми законами так, як наказав цар у Юдеї. 38 А ті три округи, що були від Самарії приділені до Юдеї, будуть становити частину Юдеї, щоб залежали від одного й не слухали ніякої іншої влади, крім первосвященика. 39 Птолемаїду з її околицями я дарую святині, що в Єрусалимі, на покриття видатків храму. 40 Крім того, я дам щороку 15 000 шеклів срібла з царських скарбниць, а ці гроші мають бути взяті з околиць, де це можливо. 41 Вся задишка, що її збирачі минулими роками не віддали, як було раніше, віднині дається на потребу храму. 42 До цього 5000 шеклів срібла, що їх брано щороку з прибутків храму, теж будуть відпущені, бо вони належать священикам, що служать. 43 Ті, що сховалися до храму в Єрусалимі й до всіх його притворів, чи то через податки царські, чи через якунебудь повинність, будуть безпечні з усім, що мають у моїм царстві. 44 Видатки на будову та на віднову храму теж робитимуть із царських прибутків, 45 а й видатки на будову мурів Єрусалиму та на його зміцнення навколо братимуться з царських прибутків; так само й на будову мурів у Юдеї.» 46 Та Йонатан з народом, почувши ці слова, не йняв їм віри й не прийняв їх, бо він пам’ятав те велике лихо, яке Димитрій заподіяв Ізраїлеві, і як він сильно утискав їх. 47 Вони воліли Олександра, бо він перший звернувся до них з мирними словами, і вони були його союзниками завжди. 48 Тоді Олександер зібрав велику силу війська й двигнувся в похід проти Димитрія. 49 Обидва царі розпочали битву, але військо Димитрія було присилуване до втечі. Олександер кинувсь навздогінці за ним і переміг. 50 Він бився завзято аж до заходу сонця. Того дня поліг у бою Димитрій. 51 Тоді Олександер вислав послів до Птолемея, єгипетського царя, з такими словами: 52 «Тільки-що повернувсь я у своє царство й сів на престолі моїх батьків та захопив владу, розбивши Димитрія і зайнявши нашу країну, – 53 коли я розпочав з ним війну, ми його розгромили і його військо, і сіли на його царському престолі – 54 то й укладімо собі один з одним дружбу. Видай мені дочку твою за жінку, а я буду твоїм зятем і дам тобі і їй дарунки, що будуть тебе гідні.» 55 Цар Птолемей відповів так: «Щаслив той день, коли ти, повернувшись у землю батьків твоїх, сів на їхнім престолі царськім! 56 Зроблю для тебе, як ти написав був. Вийди мені назустріч у Птолемаїду, де ми побачимось один з одним і я стану твоїм тестем, як ти був мовив.» 57 І рушив Птолемей з Єгипту, сам він і Клеопатра, його дочка, і 162 року прибув у Птолемаїду. 58 Назустріч йому вийшов цар Олександер, за якого цар Птолемей ! видав свою дочку, і справив їм весілля у Птолемаїді з великою пишнотою, як то царям личить. 59 Цар Олександер написав Йонатанові, щоб він прийшов до нього на стрічу; 60 і той вибрався великопишно в Птолемаїду й зустрівся там з обидвома царями та й дав їм і їхнім друзям срібла, золота та силу дарунків, тож тим робом їм приподобався. 61 Тут же зібрались проти нього нікчемні людці з Ізраїля, перевертні, щоб оскаржити його, та цар їх не послухав. 62 Він звелів зняти з Йонатана його одежу й надягнути на нього багряницю; так і зроблено. 63 І посадив він його біля себе і сказав своїм вельможам: «Вийдіть із ним посеред міста й оголосіть, щоб його ніхто ні в чому не оскаржував та щоб ніхто йому нічим не докучав.» 64 Коли ж його обвинувачі побачили його славу, ще проголосив окличник, і його самого; одягненого в багряницю, – усі повтікали. 65 Цар надав йому великої слави й записав його поміж перших своїх друзів, призначив його воєводою і правителем. 66 І Йонатан повернувся в Єрусалим у мирі й радості. 67 Року 165 Димитрій, син Димитрія, прибув з Крети у землю своїх батьків. 68 Почув про це цар Олександер і, вельми засмутившись, повернувся в Антіохію. 69 Тоді Димитрій настановив управителем Келесирії Аполлонія, а цей стягнув велике військо й отаборився біля Ямнії, звідки й послав послів до Йонатана, щоб вони сказали: 70 «Тільки ти єдиний повстаєш проти мене. Я став сміховиськом і ганьбою через тебе! Чого ти хоробруєш проти нас у горах? 71 Коли ти довіряєш своїм військам, зійди до нас на рівнину, і там поміряємось один з одним, бо сила міст зо мною. 72 Спитай і розвідайся, хто я такий і хто ті, що мені допомагають. І скажуть тобі, що ти не витримаєш перед нами, бо ваші батьки двічі мусіли були втікати у своїй країні. 73 Ось і тепер не встоїшся проти кінноти і проти такої сили на рівнині, де нема ні каміння, ні скелі, ані місця, і куди б утікати.» 74 Почувши ці слова Аполлонія, Йонатан вельми образився. Він вибрав 10 000 чоловік і вийшов з Єрусалиму. Брат його Симон пішов йому назустріч із допомогою. 75 Він розташувався табором навпроти Яффи, та ті, що були в місті, замкнули браму, бо в Яффі була залога Аполлонія. Юдеї кинулися здобувати її, 76 і мешканці зо страху відчинили браму, тож Йонатан захопив Яффу. 77 Довідавшись про те, Аполлоній вирушив з трьома тисячами кінноти й великим військом і попрямував на Азот, так, мов би хотів пройти тудою, а насправді посунувся на рівнину, бо мав силу кінноти, на яку покладався. 78 Йонатан гнався за ним іззаду аж до Азоту, і війська зчепились у бою. 79 Аполлоній лишив у засідці в тилу Юдеї 1000 кінноти, 80 але Йонатан дізнався, що в тилу у нього є засідка. І оточило його військо й кидали на народ стріли від ранку до вечора, 81 але народ, як наказав був Йонатан, стояв міцно, хоч їхні коні й потомились. 82 Тоді Симон висунув наперед своє військо, і закипів бій з піхотинцями, бо кіннота була виснажена. Сирійців розгромлено й кинулись вони урозтіч. 83 Кіннота порозбігалась на рівнині; вони втекли в Азот і ввійшли в Бетдагон, капище їхнього боввана, щоб там урятуватись. 84 Та Йонатан підпалив Азот і міста навколо, набрав здобичі й спалив храм Дагона й тих, що туди повтікали. 85 Тих, що полягли від меча, з тими, що були спалені живцем, було разом близько 8000 чоловік. 86 Двигнувся Йонатан звідти й отаборився під Аскалоном, мешканці якого вийшли йому назустріч з великою шанобою. 87 Потім Йонатан із своїми повернувся в Єрусалим з великою здобиччю. 88 Довідавшись про те, цар Олександер додав йому ще більшої прослави 89 і вислав золоту запинку, що звичайно дається царським родичам; так само дав йому у власність Аккарон з усією його землею.

11. Сумерк і кінець Олександра 1-19; поєднання Йонатана з Димитрієм П 20-53; Антіох VI та Йонатан 54-74

1 Єгипетський цар зібрав численні війська, як пісок при березі моря, і силу суден, і шукав як би підступом заволодіти царством Олександра, щоб приєднати його до свого царства. 2 Він вирушив у Сирію з мирними словами, і мешканці міст робили йому вхід вільним і виходили йому назустріч, бо такий був наказ від Олександра – виходити йому назустріч, він бо був його зятем. 3 Та Птолемей, як тільки входив у якесь місто, лишав у кожнім військо як залогу. 4 Коли він зблизився до Азоту, йому показано спалений Храм Дагона, Азот і його околиці в руїнах, порозкидані трупи, а деякі з них попалені під час війни, – а їх навалено цілі купи по дорозі, де він проходив. 5 Цареві оповіли все, що вчинив Йонатан, щоб його оганьбити, та він мовчав. 6 Йонатан вийшов назустріч цареві в Яффу з великою пишністю, і вони привіталися взаємно й там переночували. 7 Потім Йонатан випровадив царя аж до річки, що зветься Елевтер, і повернувся в Єрусалим. 8 Цар Птолемей опанував містами, що при морі, аж до приморської Селевкії, а й лихе намислив супроти Олександра. 9 Тому й вислав послів до царя Димитрія з такими словами: «Нум лишень, укладімо союз між собою: я дам тобі мою дочку, що була за Олександром, то й будеш царювати над царством твого батька, 10 бо я розкаявся, що видав мою дочку за нього, він бо шукав мене убити.» 11 Так обмовляв його, бо зазіхав на його царство, 12 і, забравши в нього свою дочку, дав її Димитрієві, і розірвав з ним, і стала явною їхня ворожнеча. 13 Птолемей увійшов в Антіохію й вклав собі на голову корону Азії, тож мав на собі дві корони: Єгипту й Азії. 14 А Олександер був у ту пору в Килікії, бо люди тих країв повстали проти нього. 15 Почувши про все те, Олександер виступив проти Птолемея на битву. Птолемей теж вирушив йому назустріч із сильним військом і присилував його до втечі. 16 І втік Олександер в Арабію, щоб там знайти притулок, але що Птолемей став переможцем, 17 то араб Завдієл відтяв Олександрові голову й послав Птолемеєві. 18 Та по трьох днях помер і Птолемей, а залогу, що він був розставив по твердинях, вибили ті, хто жили у твердинях. 19 Отак 167 року Димитрій став царем. 20 Того часу Йонатан зібрав юдеїв, щоб відвоювати кріпость, що в Єрусалимі, і виставив проти неї силу споруд. 21 Деякі нечестивці, ненависники власного народу, пішли до царя й оповіли йому, що Йонатан облягав твердиню. 22 Почувши про те, цар розгнівався, а розвідавшись добре, негайно двигнувся, прибув у Птолемаїду й звідти письмово звелів Йонатанові зняти облогу й чимдуж прибути до нього у Птолемаїду на нараду. 23 На звістку про це, Йонатан звелів далі провадити облогу, а сам, вибравши з Ізраїля старших та священиків, удався на небезпеку. 24 Взяв він із собою срібла, золота, одежі й силу інших дарунків і пустився в дорогу до царя в Птолемаїду й знайшов ласку в нього. 25 Деякі зрадники власного народу підняли на нього скаргу, 26 та цар учинив з ними так, як його попередники, й вивищив його над усіма своїми друзями. 27 Він затвердив за ним первосвященство й усі інші привілеї, які той раніше мав, і зачислив його між своїх перших друзів. 28 Йонатан попросив у царя звільнити від податків Юдею, три округи й Самарію, та обіцяв йому 300 талантів. 29. Цар згодився й написав про те все Йонатанові листа, що звучав так: 30 «Цар Димитрій братові Йонатанові та юдейському народові, привіт! 31 Ми посилаємо також і вам відпис листа, який ми були написали відносно вас до Ластена, нашого родича, щоб і ви про нього знали: 32 Цар Димитрій батькові Ластенові, привіт! 33 Ми постановили творити добро юдейському народові, нашим друзям, що зберіга ють все, що справедливе супроті нас, за їхню доброзичливість до нас 34 Тому ми поступаємось їм землею юдейською і трьома округами: Афаїремою, Ліддою та Ратаміном, що були відділені від Самарії й додані до Юдеї, разом із землями, що до них належать. Всім тим, хто жертвують у Єрусалимі, ми відпускаємо побори, що їх раніше цар брав з них щороку, з того, що земля родить і що дерева приносять. 35 Так само й інші націнки, десятини й податки, що нам належаться, за солонці, за корони, – ми їм віднині все даруємо. 36 Ані одного з тих привілеїв віднині на все майбутнє не може бути назад відібрано. 37 Отож, сьогодні звеліть зробити відпис усього цього й дайте його Йонатанові та виставте на святій горі на видному місці.» 38 Побачивши, що край утихомирився та що ніхто не чинив йому опору, цар Димитрій відпустив свої війська, кожне на своє місце, крім чужоземних сил, що їх набрав був з поганських островів. Тому всі вояки, що він мав від батьків, були йому ворожі. 39 Тоді Трифон, один з давніх прибічників Олександра, побачивши, що війська нарікають на Димитрія, пішов до араба Імалкуе, який виховував Антіоха, молодого сина Олександра, 40 і став наполягати, щоб той видав йому хлопця – зробити його царем замість його батька. Він оповів йому й про все, що зробив був Димитрій, і про ворожнечу, яку його війська мали і супроти нього. Пробув він там чимало днів. 41 Тим часом Йонатан послав сказати цареві Димитрієві, щоб усунув залоги з кріпости в Єрусалимі та з інших кріпостей, вони бо воювали з Ізраїлем. 42 Димитрій вислав до Йонатана таку відповідь: «Зроблю для тебе й для твого народу не тільки це, але й славою тебе і твій народ укрию, як матиму нагоду. 43 Тим часом ти зробиш добре, якщо вишлеш мені мужів на підмогу, бо всі мої війська від мене відступилися.» 44 І вислав йому Йонатан в Антіохію 3000 відважних мужів; прибули вони до царя, і він був вельми радий з того. 45 Але городяни зібрались в середині міста, – близько 120 000 – і хотіли вбити царя, 46 що втік у палац, тоді як вони зайняли виходи з міста й розпочали битву. 47 Тут цар покликав юдеїв на допомогу, що й зібрались разом усі до одного; і розсипались по місті, вбили в той день зо 100000, 48 підпалили місто, набравши того дня великої добичі, – тож врятували царя. 49 Тоді мешканці міста, побачивши, що юдеї господарювали в місті як хотіли, занепали на дусі й заблагали царя, кажучи: 50 «Подай нам правицю й нехай юдеї перестануть воювати нас і місто.» 51 І кинули на землю зброю, й уклали мир. Отак юдеї, вкривши себе славою перед царем і перед усіма в царстві, повернулися в Єрусалим з великою здобиччю, 52 а цар Димитрій сів на царському престолі, і край зазнав миру. 53 Однак, він не дотримав нічого з того, що обіцяв, і змінивсь до Йонатана, не віддячився йому тією доброзичливістю, якої зазнав від нього, ба навіть став його вельми гнобити. 54 Після того Трифон повернувся, а з ним і Антіох, молодий хлопчина, що став царем, поклавши собі на голову корону. 55 Війська, що відпустив був Димитрій, пристали до Антіоха. Вони взяли воювати на Димитрія, і був він розгромлений, і втік. 56 Трифон захопив слонів і зайняв Антіохію. 57 Тоді молодий Антіох так написав до Йонатана: «Я потверджую за тобою первосвященство й настановляю тебе над чотирма округами і ти будеш одним із царських друзів.» 58 І вислав йому золоте начиння й столове накриття та дозволив йому пити з золотих кубків, надягати багряницю й носити золоту запинку, 59 а брата його Симона настановив начальником краю від Тирських Сходів аж до границь Єгипту. 60 І вийшов Йонатан і почав проходити через край по той бік ріки та через міста, де війська Сирії збирались до нього на допомогу. Прибув він в Аскалон, де городяни вийшли зо славою йому назустріч. 61 Звідти пішов у Газу, та мешканці міста замкнули перед ним браму, він же розташував навколо неї облогу і, ограбувавши й, спалив її околиці. 62 Тоді мешканці Гази почали просити Йонатана, і він уклав з ними мир. Він узяв від них закладниками синів вельмож їхніх і вислав їх в Єрусалим. Далі пройшов він через край аж до Дамаску. 63 Довідавсь Йонатан, що військові начальники Димитрія прибули з великим військом у Кедеш, що в Галилеї, щоб примусити його покинути свій намір, 64 і вийшов проти них, а брата свого Симона лишив у краю. 65 Симон обложив Бетсур і, оточивши його, довго воював проти нього. 66 Мешканці міста почали в нього просити миру, і він його дав їм, та самих вигнав звідти і, захопивши місто, поставив там залогу. 67 Йонатан же, що зо своїм військом отаборився був над озером Генезаретським, рано-вранці прибув на Асор-рівнину. 68 Аж ось військо чужинців йому назустріч на рівнині, до того й засідка в горах накинулась на нього, (і то тоді, як військо) прямо йшло проти юдеїв; 69 ті, що були у засідці, повилазили зо сховищ, і розпочалася битва. 70 Усі, що були при Йонатані, повтікали; ніхто з них не залишився, крім Маттатії, сина Авесалома, та Юди, сина Халфі, начальника війська. 71 Тоді Йонатан розірвав на собі одежу, посипав голову порохом і, помолившись, 72 кинувся знову до бою, розгромив ворога, так що той мусів утікати. 73 Тоді ті, що були повтікали від нього, повернулись назад і гналися з ним за ворогом аж до Кедешу, їхнього табору, і там спинились. 74 Того дня полягло зо 3000 чужинців, і Йонатан повернувся в Єрусалим.

12. Союз із Римом 1-18; лист спартанського царя 19-23; дальші битви 24-38; Трифон-зрадник 39-53

1 І побачивши, що час був сприятливий, Йонатан вибрав мужів і послав їх у Рим, щоб затвердити й відновити з римлянами дружбу. 2 Так само й до спартанців і в інші місця вислав листи в тій же справі. 3 Пустились ті в дорогу до Риму і, виступивши перед Радою, сказали: «Йонатан первосвященик та юдейський народ прислали нас, щоб відновити дружбу й союз із вами, як то було перше.» 4 І римляни дали їм листа до влади в кожній країні, щоб ті провели їх мирно в Юдею. 5 Ось відпис листів, що Йонатан був написав до спартанців: 6 «Йонатан первосвященик, народна Рада, священики й увесь юдейський народ братам спартанцям, привіт! 7 Уже в минулому Онія, первосвященик, одержав був листи від Арія, що царював над вами, в яких писалося, що ви брати наші, як про це свідчить залучений тут відпис. 8 Онія прийняв вашого посла з пошаною й узяв від нього листа, в якому говорилося про союз і дружбу. 9 Хоч ми його й не потребуємо, бо маємо втіху – святі книги, що в руках наших, – 10 нам усе ж таки приємно спробувати відновити братерство й дружбу з вами, щоб не зробитись вам чужими, багато бо часу упливло, відколи ви до нас писали. 11 Ми ввесь час вас згадуємо, безнастанно, чи то на свята, чи при будь-яких інших святкових нагодах, коли приносимо жертви, чи у молитвах наших, як воно личить і годиться про братів пам’ятати. 12 Ми раді вашій славі. 13 На нас же налягло з усіх сторін багато злиднів і воєн багато; усі бо навколишні царі на нас воювали. 14 Ми не хотіли під час тих воєн ні вам, ні іншим нашим союзникам та друзям надокучати, 15 бо маємо з неба допомогу й були врятовані від наших ворогів, які були принижені. 16 Тому ми й вибрали Нуменія, сина Антіоха, й Антипатра, сина Ясона, і вислали їх до римлян, щоб відновити з ними дружбу й союз, який мали ми з ними перше. 17 Ми звеліли й до вас завернути, привітати вас і доручити вам нашого листа про віднову нашого братерства. 18 Ви, отже, зробите гаразд, коли дасте нам відповідь у цій справі.» 19 А ось відпис листа, що спартанці вислали Онії: 20 «Арій, цар спартанський, Онії, великому первосвященикові, привіт! 21 В якімсь письмі про спартанців та про юдеїв знайшлося, що вони брати та з роду Авраама. 22 І от тепер, тому що ми це знаємо, ви добре зробите, якщо нам напишете, як вам ідеться; 23 а щодо нас, то ми вам відписуємо: Худоба ваша й ваше майно – наші, так само як усе наше – ваше. Даємо, отже, наказ, щоб вас про те повідомили.» 24 Довідався Йонатан, що начальники Димитрія повернулися з більшим військом, ніж перше, щоб воювати проти нього, 25, і виступив з Єрусалиму й пішов проти них в Амафітін-край, не дав бо їм часу вступити у край свій. 26 Він вислав розвідувачів у їхній табір, які, повернувшись, оповіли йому, що сирійці готові напасти вночі на юдеїв. 27 Тому, коли зайшло сонце, Йонатан звелів своїм бути напоготові і з зброєю в руках усю ніч сподіватися бою, і розставив передові чати навколо табору. 28 Почули вороги, що Йонатан із своїми приготувався до бою, і зо страху впали серцем і запалили вогонь у таборі в себе й відступили. 29. Та Йонатан зо своїми не знали того аж до ранку, бо бачили, що горів огонь. 30 Аж потім кинувся Йонатан навздогінці за ними, та не встиг, бо ті перейшли вже Елевтер-річку. 31 Тоді Йонатан повернувсь проти арабів, що звуться завадеї, розбив їх, узяв з них здобич 32 і, знявши табір, пішов у Дамаск, пройшовши через цілу країну. 33 Симон теж вирушив у похід і пройшов аж до Аскалону й до сусідніх твердинь, потім звернув на Яффу й заволодів нею, 34 бо почув, що мешканці хотіли були видати ту кріпость прибічникам Димитрія, тим і поставив там залогу для її охорони. 35 Повернувшись назад, Йонатан скликав на збори старших народних і ухвалив з ними збудувати кріпості в Юдеї, 36 підвищити мури єрусалимські й вивести високий мур між кріпостю та містом, щоб її від міста відділити, щоб стояла окремо, отже, щоб залога не могла нічого ні купити, ні продати. 37 От і зібралися, щоб місто будувати, – аж ось частина муру коло рову, що була на сході, завалилась. Йонатан відновив дільницю, що зветься Хафената. 38 А Симон збудував Адіду на поділлю й укріпив її, додавши їй ворота з засувами. 39 Тим часом Трифон намагався стати царем над Азією, покласти вінець собі на голову і простягнути руку на царя Антіоха, 40 але боявся, що Йонатан йому цього не дозволить, буде воювати проти нього. Тому й шукав, як би то його схопити та вбити. Він рушив у дорогу і прибув у Бетшан. 41 Йонатан із 40 000 добірних до бою мужів вийшов йому назустріч і теж прибув у Бетшан. 42 Побачив Трифон, що той прибув з великим військом, і побоявся на нього простягнути руку, 43 тому й прийняв його з честю, появив його всім своїм друзям, дав йому гостинців і наказав своїм друзям та військам слухатись його, немов себе самого, 44 та й сказав до Йонатана: «Навіщо ти томив народ цей? Таж війни нема між нами! 45 попусти їх додому, а для себе вибери кілька чоловік, щоб були при тобі, і йди зо мною у Птолемаїду. Я дам тобі її разом з іншими твердинями й рештою військ та всіма старшинами, а сам повернусь назад, бож тільки для того я й прибув сюди.» 46 Повірив йому Йонатан і зробив так, як той сказав був: відпустив війська, що пішли собі в Юдею. 47 При собі лишив він 3000 чоловік, з яких 2000 залишив у Галилеї, а 1000 ходила з ним. 48 Скоро Йонатан увійшов у Птолемаїду, птолемаїдяни замкнули за ним браму, схопили його і вбили мечем тих, що ввійшли з ним. 49 Тоді Трифон послав війська й кінноту в Галилею та на велику рівнину, щоб вигубити всіх, що були з Йонатаном. 50 Та ці, довідавшися, що його взято й убито разом з тими, які були при ньому, один одного підбадьорили та й густими лавами двигнулися, готові до бою. 51 Як же побачили ті, які за ними гналися, що юдеям ідеться про життя, то відступили. 52 І тим робом прибули всі в мирі в Юдею й, сповнені страху, оплакували Йонатана й тих, що були при ньому; увесь Ізраїль плакав вельми. 53 Усі народи навколо намагалися їх стерти з лиця землі; вони казали: «Нема в них ні начальника, ні помічника; ходім лишень на них війною й зітрімо з-поміж людей пам’ять про них.»

13. Симон управителем 1-11; підступ Трифона 12-30; мир з Димитрієм 31-42; здобуття Гезеру й замку 43-53

1 Довідався Симон, що Трифон стягнув велике військо, щоб іти в Юдею та її спустошити, 2 і, бачивши, як народ страшенно налякався, пішов у Єрусалим, зібрав народ 3 і заходивсь його пібадьорювати, кажучи: «Ви самі знаєте, скільки я, мої брати й дім мого батька зробили для закону й храму, і про ті війни та лиха, які ми зазнали. 4 Це з-за того загинули всі мої брати, з-за Ізраїля, – і я залишився сам. 5 Та й нині – тому не бути, щоб я щадив своє життя за ввесь цей скрутий час, бож я не ліпший за моїх братів. 6 Однак, я помщуся за мій народ, за храм, жінок і дітей ваших, бо всі погани збились докупи, щоб з ненависти звести нас із світу.» 7 На т слова ожив і піднісся дух народу, 8 і всі вголос закричали: «Ти – вождь наш на місці Юди та Йонатана, брата твого! 9 Веди нашу війну, і ми зробимо все, що нам накажеш!» 10 От і зібрав він усіх мужів-вояків та й поспішився довершити мури Єрусалиму й укріпив його навколо. 11 А потім вислав Йонатана, сина Авесалома, з достатнім військом у Яффу; той вигнав мешканців із неї та й оселивсь там. 12 Трифон же двигнувся з великим військом із Птолемаїди, щоб напасти на Юдею, мавши при собі Йонатана бранцем, 13 тоді, як Симон був отаборився біля Адіди, проти рівнини. 14 Довідавшися, що замість Йонатана настановлено Симона, його брата, який має намір розпочати з ним війну, Трифон вислав до нього послів, щоб йому сказати: 15 «То з-за грошей, що їх брат твій Йонатан винен у царську скарбницю за різні урядові справи, які виконував, тримаємо його в себе. 16 Тож вишли 100 талантів срібла і двох його синів у заклад, щоб, випущений на свободу, він проти нас не збунтувався, і ми відпустимо його на волю.» 17 Знав Симон добре, що вони підступно з ним говорять, та все ж таки послав по гроші й по хлопців, щоб не накликати на себе ворожнечу народу, 18 який сказав би: Це тому, що я не вислав грошей і хлопців, загинув (Йонатан). 19 І вислав хлопців і 100 талантів, але той слова не додержав і не випустив Йонатана. 20 Ба навіть після того заповзявся вдертись у край, щоб його спустошити, й обійшов його з дороги, що веде в Адору. Симон із своїм військом, куди б той не рухнувся, ставав йому навпроти. 21 Тоді ті, що були у твердині, вислали до Трифона послів, нагальне просивши його прийти до них через пустиню і вислати їм харчів. 22 І приготував Трифон усю свою кінноту, щоб туди прибути, але тієї ночі випав вельми великий сніг, і через сніг він не міг прибути. Тому, знявши табір, пустився він у Гілеад; 23 коли ж близько був до Басками, убив Йонатана, що там і був похований. 24 Звідти Трифон повернувся й прибув у край свій. 25 Симон послав за останками брата свого Йонатана й поховав його в Модіні, місті своїх предків. 26 Увесь Ізраїль учинив над ним велику жалобу й довго плакав за ним. 27 Симон зробив над гробом свого батька і братів високий пам’ятник, що можна було бачити здалека й що був іззаду та спереду виложений тесаним камінням. 28 Поставив також 7 пірамід одну проти одної: батькові, матері й чотирьом братам. 29 І прикрасив їх ось так: поставив довкола них високі колони, на них умістив на вічний спомин збройні трофеї, а обабіч зброї різьблені судна, що їх могли бачити всі, хто пливли морем. 30 Це та гробниця, яку він спорудив у Модіні і яка існує по сьогодні. 31 Трифон, що поводився підступно з молодим царем Антіохом, убив його 32 й сам став царем замість нього, вклавши собі на голову корону Азії, і наробив у краю багато лиха. 33 Тим часом Симон відбудував твердині в Юдеї, обвів їх високими баштами й мурами з воротами на засувах і наскладав харчів у тих твердинях. 34 Він вибрав людей і послав до царя Димитрія, щоб цей дав землі пільгу, бо всі вчинки Трифона були здирством. 35 Цар Димитрій вислав йому відповідь на його прохання і написав йому такий лист: 36 «Цар Димитрій Симонові первосвященикові, другові царів, старшим і юдейському народові, привіт! 37 Ми одержали золоту корону й пальмову вітку, яку ви нам вислали. Ми готові укласти цілковитий мир з вами й написати нашим урядовцям зробити вам полегші. 38 Те, що ми встановили з вами, буде стояти, і твердині, які ви збудували, будуть ваші. 39 Ми відпускаємо вам недобори й недоліки, яких ви допустилися по цей день, як і корону, яку ви нам винні, а якби які податки брано в Єрусалимі, то більш їх не вимагатимуть. 40 Коли ж би хто з вас був здібний записатись у наші сердюки, нехай запишеться. І нехай мир буде між нами.» 41 Року 170 усунено з Ізраїля ярмо поганське, 42 і народ у грамотах та договорах почав писати: «Першого року Симона, великого первосвященика, вождя і начальника юдеїв.» 43 Того часу Симон обложив Гезеру й оточив її навколо військом. Він збудував рухому вежу і, підсунувши її під місто, ударив нею в одну башту й заволодів нею. 44 Ті, що були в рухомій вежі, вскочили в місто, де зчинилась велика метушня. 45 Мешканці з жінками та дітьми вийшли за мур у порваній одежі й стали вголос благати Симона, щоб уклав з ними мир, 46 кажучи: «Не чини з нами за нашою злобою, але за твоїм милосердям.» 47 І замирився Симон з ними, і битва припинилась, але він вигнав їх з міста й, очистивши доми, в яких були кумири, так увійшов у місто під співи і благословення. 48 Він викинув із нього всяку нечистоту й оселив там людей, що трималися закону, укріпив його і збудував собі самому дім у ньому. 49 Ті, що були у твердині, не могли ні вийти, ні ввійти, щоб щось у краю купити чи продати, і голодували сильно, і чимало з них від голоду погинуло. 50 Вони звернулися до Симона, благаючи в нього миру, і він дав їм його, але повиганяв їх звідти й очистив кріпость від усякої гидоти. 51 Двадцять третього дня, місяця другого, 171 року юдеї ввійшли до неї з похвалами, пальмовими галузками, під звуки гарф, цимбалів та гусел, під спів пісень та гимнів, бо був знищений між Ізраїлем великий ворог. 52 Постановлено щороку з радістю святкувати це свято. Він укріпив гору, на якій був храм, від сторони твердині, і замешкав там сам з усіма. 53 Побачив Симон, що його син Іоан став уже мужем, то й зробив його вождем над усіма військами. Іоан замешкав у Гезері.

14. Димитрій потрапляє в полон 1-15; союз із Римом та Спартою 16-24; почесна грамота для Симона 25-49

1 Року 172 цар Димитрій стягнув свої війська й пішов у Мідію, щоб там шукати допомоги для війни з Грифоном. 2 Почув Арсак, цар Персії та Мідії, що Димитрій увійшов у його землі, і вислав одного із своїх начальників, щоб схопити його живцем. 3 Той вирушив і, розгромивши військо Димитрія, взяв його живцем у полон і привів до Арсака, а той кинув його до в’язниці. 4 Край Юди зазнав миру на ввесь час Симона, який шукав добра для свого народу, і влада його була їм довподоби, так само, як і його слава, повсякчасно. 5 На додаток же до тієї слави він здобув Яффу, зробив з неї пристань і відкрив доступ до островів на морі. 6 Він поширив границі Для свого народу і правив своїм краєм. 7 Він зібрав силу бранців, забрав Гезеру, Бетсур і твердиню, і викинув з неї нечистоти: не було нікого, хто б противився йому. 8 Народ орав у мирі власну землю, земля давала свій урожай, а дерева на полі – плоди. 9 Старі сиділи по майданах, всі про добробут гуторили, молодь носила пишні шати й зброю. 10 Містам постачав він харчі, укріпив їх до оборони, так що слава про його ім’я дійшла на самий край світу. 11 Він повернув мир на. землю, й Ізраїль радів з того вельми. 12 Кожен сидів собі під виноградною лозою чи смоковницею, і нікому було його лякати. 13 Зник їхній ворог із краю, а царів побито за тих днів. 14 Він додав духу всім нещасним у народі, тримався закону й усунув усіх беззаконних. 15 Він укрив храм славою та збагатив святим посудом. 16 Як чутка про смерть Йонатана дійшла до Риму та до Спарти, всі вельми засмутились. 17 Та як почули, що Симон, його брат, став первосвящеником замість нього й правив краєм і містами, що в ньому, 18 написали вони на бронзових таблицях до нього, щоб відновити з ним союз і дружбу, що були уклали з Юдою та Йонатаном, його братами. 19 Прочитано їх перед громадою в Єрусалимі. 20 Ось відпис листа, що його написали спартанці: «Правителі спартанські й місто Симонові, великому первосвященикові, старшим, священикам та всьому юдейському народові, своїм братам, привіт! 21 Посли, яких ви вислали до нашого народу, оповіли нам про вашу славу й честь. Ми були раді їхньому приходові 22 і записали те, що вони сказали, в народних постановах таким робом: Нуменій, син Антіоха, і Антипатр, син Ясона, посли юдейські, прийшли до нас, щоб відновити дружбу з нами. 23 Вподобалось народові прийняти тих мужів із честю й покласти відпис їхніх слів до громадського архіву, щоб народ спартанський мав про те згадку.» Відпис цього був виконаний і для первосвященика Симона. 24 Після того Симон послав Нуменія у Рим з великим золотим щитом, вагою 1000 мін, щоб затвердити з римлянами дружбу. 25 Довідавшись про те, народ сказав: «Як нам віддячити Симонові та його синам? 26 Він бо справді виявив себе разом з братами й домом свого батька твердим, воював і прогнав ворогів Ізраїля і дав йому свободу.» І вирізьблено це на бронзових таблицях, які й прибито до стовпів на горі Сіон. 27 Ось відпис тієї постанови: «Вісімнадцятого Елула 172 року, – це третій рік Симона, великого первосвященика, князя Божого народу, – 28 на великих зборах священиків, народу, князів народу й старших краю було вирішено ось що: 29. Чимало було воєн у краю, але Симон, син Маттатії, з потомків Йоаріва, і брати його віддали себе на небезпеку і протистали ворогам свого народу, щоб храм і закон його збереглися цілими. Вони вкрили великою славою народ свій. 30 Йонатан скупчив свій народ, став його первосвящеником і відійшов до своїх предків. 31 Тоді вороги їхні хотіли напасти на їхній край і простягнути руки на їхню святиню, 32 але Симон піднявсь і бився за народ свій. Він витратив багато власних грошей на те, щоб озброїти й оплатити військо свого народу. 33 Він укріпив міста Юдеї і Бетсур, що на границі Юдеї, в якім раніш була ворожа зброя, і поставив там залогу з мужів юдейських. 34 Він укріпив теж і Яффу, що на морі, і Гезеру на границі Азоту, де перед тим жив ворог, і де він поселив юдеїв, нагромадивши там усе, що було конечне для їхнього існування. 35 Народ бачив віру Симона і славу, яку він хотів здобути для свого народу, і настановив його начальником та первосвящеником за всі ті заслуги, за справедливість та за віру, яку зберіг він і своєму народові, шукаючи всяким способом підвищити народ свій.

36 За його часу пощастило, завдяки йому, вигнати поган із краю і тих, що були в Давидгороді, в Єрусалимі, де вони відбудували собі були твердиню, з якої робили наскоки й плюгавили навколо храм та допускалися великих гріхів супроти його святости. 37 Він оселив у ньому воїнів-юдеїв і для безпеки краю та міста укріпив його й підняв єрусалимські стіни. 38 Цар Димитрій дав йому за це верховне первосвященство 39 і зробив його одним із своїх друзів та оточив великою повагою, 40 бо довідався, що римляни звуть юдеїв друзями й братами і що вони прийняли послів Симона з честю, 41 що юдеї й священики ухвалили, щоб Симон був їхнім князем і первосвящеником назавжди, аж поки не постане пророк вірний, 42 щоб був їхнім полководцем, щоб піклувався храмом їхнім, щоб призначив урядовців над роботами, над краєм, над зброєю та над твердинями 43 і щоб піклувавсь особисто храмом, щоб усі були йому слухняні, щоб його ім’ям писано всі грамоти у краю, нарешті, щоб мав право одягатися в багряницю й носити золоті оздоби. 44 Нікому, чи то з народу чи з священиків, не буде можна відкинути щонебудь із того, ані перечити його наказам, ані без його дозволу скликати в краю збори, ані вдягатись у багряницю, ані носити золоту запинку. 45 А хто чинитиме навпроти цьому або відкине щонебудь із цього, того віддадуть під кару.» 46 І ввесь народ схвалив, щоб Симон діяв за цими установами. 47 Симон прийняв і згодився бути первосвящеником, вождем і князем юдейським і священицьким – бути на чолі всіх. 48 І звеліли вирізьбити цю постанову на бронзових таблицях і виставити на стіні храму на виднім місці, 49 а відпис її покласти у скарбниці, щоб Симон та його сини мали для вжитку.

15. Антіох VII 1-9; облога Дори 10-14; лист із Риму 15-24; розрив з Антіохом 25-36; воєнна виправа Кендебел 37-41

1 Антіох, син царя Димитрія, вислав з морських островів лист до Симона, священика та юдейського князя, і до всього народу. 2 А в тому листі стояло ось що: «Цар Антіох Симонові, первосвященикові та князеві, і юдейському народові, привіт! 3 Тому що деякі злочинці захопили царство моїх батьків, то я й вирішив відібрати його назад, щоб завести в ньому порядок, як перше. Для того я стягнув силу війська і наготував військові кораблі. 4 Я маю намір висадитись у краю, щоб покарати тих, які зруйнували край наш та спустошили багато міст у моїм царстві. 5 Тому я нині затверджую за тобою всі пільги, що тобі дали були царі передо мною, а й усі ті дари, які вони були тобі відпустили. 6 Я дозволяю тобі бити власні гроші для твого краю. 7 Єрусалим і храм будуть вільні. Вся зброя, що ти наготував, і всі кріпості, які ти спорудив та які займаєш, залишаться для тебе. 8 Усякий царський довг і все, що будеш винен у царський скарб, відпускається тобі віднині і назавжди. 9 А як повернемо собі назад наше царство, вкриємо ми тебе, народ твій і храм такою великою славою, що вона, ота ваша слава, розійдеться по всьому світі.» 10 Року 174 Антіох вирушив у край батьків своїх, і всі війська пристали до нього, так що з Трифоном зосталося їх мало. 11 Антіох розпочав гонитву за ним, та він прибув, утікаючи, у Дору, що на морі, 12 бо знав, що над ним нависло лихо й що військо покинуло його. 13 Антіох обложив Дору, маючи при собі 112 000 воїнів і 8000 кінноти. 14 Він оточив місто тоді, як кораблі підпливли з моря, і натискав на місто з суші й з моря, не даючи нікому ні вийти, ні ввійти. 15 Тим часом Нуменій з тими, що були з ним, повернувся з Риму з листами до царів і до країв. Ось що там стояло: 16 «Люцій, римський консул, цареві Птолемеєві, привіт! 17 Юдейські посли прибули до нас як наші друзі й союзники, щоб відновити стару дружбу й союз, – їх вислав Симон первосвященик і народ юдейський, – 18 і принесли з собою золотий щит вагою 1000 мін. 19 Отож, ухвалили ми написати царям та країнам, щоб не завдавали їм зла, не нападали на них, ні на їхні міста, ні на їхній край, та не вступали в союз із тими, що будуть з ними воювати. 20 Ми згодилися прийняти від них щит. 21 Коли ж деякі злочинці втекли зо свого краю до вас, видайте їх Симонові первосвященикові, щоб покарав їх за їхнім законом.» 22 Те саме написав консул цареві Димитрієві, Атталові, Аріяратові, Арсакові 23 та до всіх країв, до Сампсаму, до спартанців, до Делосу, до Мендоси, до Сікіони, до Карії, до Самосу, до Памфілії, до Лікії, до Галікарнасу, до Родосу, до Фаселіди, до Косу, до Сіде, до Араду, до Гортини, до Кніду, до Кіпру та до Кирени. 24 І відпис цього передав Симонові первосвященикові. 25 Цар Антіох розташувався табором перед Дорою, кидаючи ввесь час на неї військові загони й вживаючи облогових машин. Він замкнув у ній Трифона, так, що той не міг ні вийти, ні ввійти. 26 Симон послав йому на допомогу 2000 добірних вояків, срібла, золота й відповідного знаряддя, 27 та цар не захотів того прийняти; ба більше, він навіть зробив нечинним усе те, що був уклав з ним перше, і поставився до нього інакше. 28 Послав до нього Атенобія, одного з своїх друзів, щоб той повідомив його словами: «Ви зайняли Яффу, Гезеру і кріпость у Єрусалимі, міста царства мого; 29. спустошили їхні землі, наробили у краю великої шкоди й захопили багато місць у моїм царстві, 30 Поверніть тепер назад міста, які ви зайняли, і податки з місцевостей, що ви захопили поза межами Юдеї. 31 А як ні, то дайте замість того 500 талантів срібла, а за шкоду, якої ви накоїли, і за податки з міст других 500 талантів, інакше підемо на вас війною.» 32 Прибув Атенобій, царський друг, у Єрусалим і як побачив Симона, його креденець із золотим та срібним посудом і численну челядь, був здивований. Переказав він йому царські слова, 33 а Симон відрік на те: «Ані землі чужої ми не захопили, ані добра чужого ми не забрали, лише спадщину батьків наших, що колись була несправедливо забрана нашими ворогами. 34 Ми при слушній нагоді відібрали назад спадщину батьків наших. 35 Щож до Яффи та Гезери, які ти вимагаєш, то вони накоїли великої шкоди нашому народові та краєві нашому, – та все ж ми за них дамо 100 талантів.» 36 Той не відповів йому на це ні слова, а розгніваний, повернувся до царя й переповів йому тую мову, а й про славу Симона й про все, що бачив, тож цар і скипів великим гнівом. 37 Тим часом Трифон сів на корабель і втік в Ортосію. 38 Тоді цар настановив Кендебея верховним начальником приморської смуги й доручив йому піше та кінне військо. 39 Він наказав йому розташуватись табором проти Юдеї, звелів побудувати Кедрон, укріпити його ворота й вести війну з народом, тоді як сам пустивсь у погоню за Трифоном. 40 Кендебей прибув у Ямнію й почав мордувати народ, робити наскоки на Юдею, брати в полон людей і вбивати. 41 Він збудував Кедрон і поставив там комонних і звичайне військо, щоб вони, виходивши (вряди-годи), пильнували дороги в Юдеї, як то йому повелів був цар.

16. Юда та Іоан 1-10; смерть Симона 11-22; закінчення 23-24

1 Того часу Іоан пішов з Гезери й розповів Симонові, своєму батькові про те, що робив Кендебей. 2 Симон покликав двох своїх старших синів Юду та Іоана, і сказав їм: «Я, мої брати й дім мого батька вели війни Ізраїля з нашої молодости по нинішній день, і нам щастило визволяти Ізраїля. 3 Та нині постарівсь я, ви ж, хвалити Бога, у цвіті віку. Тож будьте замість мене та мого брата й ідіть і бийтеся за народ наш, і допомога неба буде з вами!» 4 І вибрав з краю 20 000 вояків та кіннотчиків, що двигнулися проти Кендебея, переночувавши у Модіні. 5 Вставши вранці, просунулись рівниною, аж ось назустріч їм велике військо, піше й кінне, а проміж них потік. 6 Іоан зо своїм військом вишикувались проти ворога, але, побачивши, що люди бояться переходити через потік, сам перейшов його перший. Бачивши те, вояки його перейшли слідом за ним. 7 Він розділив своїх на дві частини й розставив вершників між піхотинцями, бо ворожа кіннота була вельми численна. 8 Отож, засурмили, і Кендебей із своїм військом пустився тікати, і полягло від тяжких ран чимало з них, а решта втекла у твердиню. 9 Тоді був поранений Юда, брат Іоана. Іоан гнався за ними, аж поки не дійшов до Кедрону, що (Кендебей) відбудував був. 10 Ворог утік до башт, що на полях азотських, але (Іоан) підпалив їх, і в них загинуло зо 2000. Потім повернувся спокійно у Юдею. 11 Птолемей, син Абуба, був настановлений правителем єрихонської долини; він мав багато срібла й золота, 12 бо був зятем первосвященика. 13 Та серце в нього загорділо, і він забажав заволодіти краєм, тому й задумав, як би то підступно звести зо світу Симона та його синів. 14 Саме тоді Симон, проїжджаючи містами країни, щоб забезпечити їхні потреби, спустився в Єрихон, сам він і Маттатія та Юда, його сини, – було це 177 року, одинадцятого місяця, місяця Савату, – 15 і син Абуба прийняв їх підступно в маленьку кріпость, що зветься Док, її він збудував був, – і там зробив для них великий бенкет. Там же сховав він кілька чоловік, 16 і як Симон із синами упився, Птолемей зо своїми встали, схопили зброю, накинулись на Симона в бенкетовій залі й забили його з синами та з кількома слугами. 17 Отак учинив він велику зраду і відплатив злом за добро. 18 Птолемей написав про те звіт і послав цареві з проханням вислати йому на допомогу військо й передати йому управу краю та міста. 19 Він вислав і людей в Гезеру, щоб забити Іоана, і виправив тисячникам листи, щоб вони прийшли до нього, а він би дав їм срібло, золото й гостинці. 20 І ще інших вислав, щоб зайняли Єрусалим і гору, на якій храм. 21 Тим часом хтось метнувсь наперед і оповів Іоанові в Гезері, що його батько й брати загинули, ще й додав: «Він вислав когось, щоб і тебе вбити.» 22 Почувши це, Іоан вельми збентежився, схопив людей, що прийшли його вбити, і покарав їх на смерть, бо знав, що вони хотіли його вбити. 23 Решта чинів Іоана, його війни, подвиги, які він учинив, будування мурів, що їх він вивів, та інші його дії 24 записані в літописі його первосвященства з того часу, як став він первосвящеником після батька.

ІІ Книга Макавеїв

1. Листи юдеїв з Єрусалиму до своїх братів у Єгипті

1 «Братам юдеям, що в Єгипті, привіт! Брати юдеї, що в Єрусалимі та в краю Юдейськім, бажають щасливого миру. 2 Нехай Бог благословить вас добром і згадає союз з Авраамом, Ісааком та Яковом, своїми вірними слугами. 3 Нехай він дасть вам усім серце почитати його та чинити його волю великодушно й добровільно. 4 Нехай відкриє ваше серце для закону свого та для своїх заповідей і нехай дасть вам мир. 5 Нехай вислухає ваші молитви, примириться з вами та й не покине вас у лиху годину. 6 Ось ми тут сьогодні молимося за вас. 7 За Царя Димитрія, 169-го року, ми, юдеї, вам писали: у скруті й у великому смутку, що наліг на нас цими роками, відколи Ясон зо своїми прибічниками, зрадивши святу землю й царство, 8 підпалив двері в храмі й розлив кров невинну, – ми молились до Господа й були вислухані. Ми принесли тоді жертву й офіру з питльованої муки, засвітили ліхтарі й виклали хліби. 9 І нині ми вам пишемо, щоб ви святкували дні Кучок у місяці Кіслеві. Рік 188.» 10 «Ті, що живуть у Єрусалимі, та Юдеї, рада старших і Юда, Арістобулові, наставникові царя Птолемея, з роду помазаних священиків, і юдеям, що в Єгипті, привіт і поздоровлення! 11 Врятовані Богом від великих небезпек, ми вельми йому дякуємо як нашому вождеві в боротьбі проти царя. 12 Бо це він відкинув тих, що воювали проти святого міста. 13 Прибули бо в Персію, і князь із своїм військом, яке здавалось непереможним, був порубаний у храмі Нанеї, завдяки хитрості жерців Нанеї. 14 Антіох із своїми друзями прибув на те місце, немов би для того, щоб одружитися з богинею, а насправді, щоб захопити великий скарб як посаг. 15 Жерці храму Нанеї виставили той скарб, і коли Антіох з небагатьма ввійшов ув огорожу святині, вони, скоро він увійшов, замкнули храм, 16 відчинили в стелі потаємні двері й, кидаючи зверху камінням, забили князя і тих, що з ним були, і, розшматувавши їх на кусні та відтявши їм голови, кинули тим, що були зовні. 17 Нехай у всьому буде благословенний наш Бог, що видав на смерть нечестивих. 18 Маючи на думці святкувати двадцять п’ятого Кіслева очищення храму, ми вважали нашим обов’язком сповістити вас про це, щоб ви теж святкували Кучки й день появи вогню, тоді, як Неємія, відбудувавши храм і жертовник, приносив жертви. 19 Бо коли наших батьків виводили у Персію, тодішні священики взяли з жертовника вогню й потайки сховали в порожній сухий колодязь і там так добре скрили його, що місце нікому не було відоме. 20 А як минуло доволі часу, коли то було Богові вгодно, висланий перським царем Неємія звелів потемкам тих священиків, які сховали вогонь, розшукати його. Та як ці донесли нам, що не знайшли вогню, лише якусь масну воду, тоді він казав їм зачерпнути її і принести до себе. 21 І коли для жертв усе було готове, Неємія звелів священикам обризкати тією водою дрова й те, що лежало на них. 22 Коли вони так зробили, й сонце, що перед тим було сховане за хмарами, через якийсь час знову засяяло, зайнявся вогонь великий, так що всі здивувались. 23 І тоді, коли горіли жертви, священики молилися, а зо священиками ввесь народ. Йонатан починав, а за ним інші промовляли разом з Неємією. 24 Молитва ж була така: Господи, Господи, Боже, Творче всього, страшний, могутній, справедливий, милосердний і єдиний Царю та благодітелю, 25 єдиний подателю, єдиний справедливий і Вседержителю, вічний, що спасаєш Ізраїля з усякого зла, що вибрав єси наших батьків і освятив їх, 26 прийми цю жертву за ввесь народ твій Ізраїля; бережи твоє спадкоємство й освяти його. 27 Збери наших розсіяних; визволь тих, що в рабстві між народами; зглянься над упослідженими й поневіреними, і нехай народи знають, що ти – Бог наш. 28 Покарай тих, що гноблять нас і поневіряють нами в своїй гордині. 29. Пересели народ твій у твоє святе місце, як це Мойсей був сказав. 30 В той час священики співали гимни. 31 А коли жертви згоріли, Неємія звелів облити велике каміння водою, яка залишилась. 32 Як це зробили, загорілося полум’я, що його поглинула ясність, яка засяяла від жертовника. 33 Коли це стало явним, і перському цареві оповіли, що на тому місці, де виселені священики були сховали вогонь, з’явилась вода, якою Неємія з товаришами очистили приналежне до жертви, 34 тоді цар, огородив те місце, розслідив справу й об’явив його святим. 35 Він приймав і роздавав силу дарунків тим, що їм хотів показати свою прихильність. 36 Товариші Неємії назвали ту воду нефтоар, що означає очищення, однак загально називають її нефтай.»

2. Єремія ховає кивот та інші предмети культу 1-18; передмова автора 19-32

1 «У відписах (спогадів) знаходять, що пророк Єремія звелів переселенцям узяти вогню, як це було зазначено 2 і як він наказав переселенцям, давши закон їм, не забувати заповідей Божих і не давати звести себе думками, дивившися на золотих та срібних ідолів та на всю красу, що навколо них. 3 І разом з подібними порадами він їх заохочував не віддаляти закону від свого серця. 4 А було в тому письмі, що пророк, за даним йому об’явленням, повелів узяти з собою намет і кивот, коли він був вийшов на гору, звідки Мойсей, піднявшись, бачив Божу спадщину. 5 Прийшовши туди, він знайшов там житло, схоже на печеру, і вніс туди намет, кивот і жертовник кадильний та й забив двері. 6 Дехто з тих, що були його супроводжували, приступили, щоб позначити дорогу, та не могли її знайти. 7 Довідавшись про це, Єремія почав їм дорікати, кажучи: Те місце буде невідомим, аж поки Бог не збере свого народу й не змилується над ним. 8 Тоді Господь знову покаже ті предмети, й буде видно славу Господню і хмару, як вона з’явилась була за Мойсея і за Соломона, коли він просив, щоб храм був посвячений велично. – 9 Далі оповідалося, як він у своїй мудрості приніс жертву посвячення і викінчення храму; 10 і як Мойсей молився був до Господа, і зійшов огонь з неба та й спалив жертви, так і Соломон помолився, і вогонь, спустившись із неба, пожер всепалення. 11 Мойсей сказав: Тому що жертву за гріх не спожито, тим то й знищено її. 12 Так само й Соломон робив 8 днів. 13 Про ці самі події оповідалося теж у літописах і спогадах Неємії, а також і про те, як він заклав книгозбірню, в якій зібрав книги про царів, пророків і про Давида, та царські листи про приноси. 14 Юда теж зібрав усі книги, що були розкинені з-за війни, що нам нагодилась; тепер вони в нас. 15 Якщо ви їх потребуєте, пришліть до нас людей, щоб вони принесли вам їх. 16 Заміряючи святкувати очищення (храму), ми написали вам про це. Ви, отже, зробите добре, коли святкуватимете ці дні. 17 Бог же спас увесь народ свій та віддав назад усім спадщину, царську владу, священство й храм, 18 як обіцяв він своїм законом, той Бог, – ми надіємося на Бога, – скоро змилується над нами і збере нас із піднебесної у святе місце, бо він нас визволив з великих бід і храм очистив.» 19 Події, що відбулися за Юди Макавея та його братів, – очищення великого храму, посвячення жертовника, 20 також війни проти Антіоха Епіфана та проти його сина Евпатора, 21 об’явлення, що було з неба для тих, хто шляхетно та ревно боролися за юдейство, так що хоч їх і мало було, а все ж таки відвоювали ввесь край, прогнали варварські орди; 22 славетний на ввесь світ храм назад забрали, звільнили місто; закони, що мали бути скасовані, вони знову поновили; Господь бо своєю великою доброзичливістю був милосердний до них, – 23 усе те, про що оповів Ясон Киренейський у п’ятьох книгах, спробуємо скоротити в одну. 24 Бачивши тьму-тьменну чисел і трудність для тих, хто схоче цілковито віддатись оповіданням тієї історії, з огляду на велику кількість матеріялу, 25 ми старалися дати душевне задоволення тим, що захочуть їх читати, легкість тим, хто волітимуть затримати їх у пам’яті, а користь тим усім, кому потрапить у руки ця книга. 26 Нам же, що взяли на себе тяжкий труд цього скорочення, праця була нелегка, коштувала поту й безсонних ночей. 27 Так само, як не легко і тому, хто справляє бенкет і старається задовольнити інших. Однак, щоб зробити приємність багатьом, ми радо візьмемо на себе цей важкий труд, 28 а, полишивши авторові точне оповідання кожної події, самі будемо старатися стисло окреслити скорочення. 29. Бо як воно є з будівничим дому нового, який має дбати про цілу будову, і як той, що забирається малювати чи прикрашувати, дбає тільки про те, що необхідне для оздоби, так теж є, здається мені, і з нами. 30 Заходити в глибину питань, підходити до них з усіх боків, вивчати їх подробиці – це справа первоавтора; 31 а шукати стислости в оповіданні, уникати повного оповідання про події, – в цьому слід лишити волю тому, хто коротко переповідає події. 32 Почнім, отже, нашу повість, не додаючи нічого більше до того, про що ми вже сказали: бо воно направду було б і нерозумним розписуватися довго перед писанням історії, саму ж історію скорочувати.

3. Геліодор у святині 1-22; порятунок з неба 23-40