Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

12. Війни Юди проти – Яффи та Ямнії 1-9; – арабів 10-12; – твердині Каспін 13-16; – Тимотея 17-25; Карніону та Ефрону 26-45

1 Після укладення цих договорів Лісій виправився до царя, і юдеї взялися знову до хліборобства. 2 Та деякі з начальників країни, як от Тимотей, Аполлоній, син Геннея, Єронім та Демофон, до яких пристав ще Ніканор, начальник кіпріотів, не давали їм спокою, ані мирного життя. 3 Мешканці Яффи вчинили ось який страшний злочин: вони запросили юдеїв, які жили з ними, ввійти разом з жінками й дітьми до човнів, що їх приготували так, немов би нічого злого не задумували; 4 а це ухвалило все місто. І коли ті – як люди, що бажають жити в мирі й ніякої підозри не мають, – на це погодилися, мешканці Яффи вивезли їх у море і втопили, а було їх принаймні 200. 5 Коли ж про ту жорстокість супроти земляків довідавсь Юда, оповів він про неї тим мужам, які були при ньому. 6 Тож він, візвавши до Бога, справедливого Судді, виправився проти душогубців своїх братів, підпалив уночі пристань, спалив човни, а тих, що туди повтікали, стяв мечем. 7 А що кріпость була замкнена, він рушив далі, та думав ще раз повернутись і вирізати всіх мешканців Яффи; 8 але довідавшися, що й мешканці Ямнії хочуть те саме зробити з юдеями, які жили з ними, 9 напав на них уночі, спалив пристань з кораблями, так що заграву від пожежі видно було в Єрусалимі, на 240 стадій. 10 А коли вони віддалилися звідтіля на 9 стадій і звернулися проти Тимотея, тоді напали на Юду араби числом не менш як 5000 піхотинців і 500 комонних. 11 Битва зав’язалася запекла, але завдяки Божій допомозі ті, що були при Юді, перемогли, і розгромлені кочовики попросили в Юди миру та обіцяли дати скот і допомогти їм в інших справах. 12, Юда зрозумів, що вони справді могли багато в чому бути йому корисними, тим то й згодивсь укласти з ними мир; і як мир укладено, розійшлись вони по шатрах. 13 Напав Юда й на одне місто, що звалося Каспін і було укріплене валами та обведене довкруги мурами, а заселював його мішаний народ. 14 Ті, що були в ньому, звірившись на силу мурів і добрий запас харчів, обходилися згорда з людьми Юди, ганьбили їх та ображали негожими словами. 15 А ті, що були при Юді, візвавши до великого Володаря всесвіту, який за часів Ісуса без таранів, без військових машин повалив Єрихон, накинулися на мур, неначе леви, 16 і, захопивши місто, – така вже на те воля Божа, – вчинили неймовірну різанину, так що ставок поблизу, який був 2 стадії завширшки, здавався повним крови, що туди стекла. 17 Відійшовши звідтіля на 750 стадій, вони прибули в Харак до юдеїв, що звуться тувіянами. 18 Однак, не застали в тих краях Тимотея, який відійшов звідтіля, не заподіявши нічого, а тільки лишив в одному місці сильну залогу. 19 Доситей і Сосипатр, старшини Макавея, виступили й убили понад 10 000 із тих, що їх Тимотей лишив там. 20 Макавей же розділив своє військо на загони, поставив на чолі кожного загону старшин і рушив проти Тимотея, який мав при собі 120 000 піхотинців і 2500 комонних. 21 Довідавшись про наступ Юди, Тимотей вислав наперед жінок, дітей і решту клунків, у місце, що зветься Карніон, бо воно було нездобутним і неприступним завдяки вузьким просмикам навколо. 22 Коли з’явився перший загін Юди, ворога огорнув страх; його налякала й поява того, хто все бачить, тож він і кинувся врозтіч хто куди; і вони самі раз-у-раз нищили своїх і кололи одні одних власними мечами. 23 А Юда завзято гнався за ними й вигубив близько 30 000 тих злочинників. 24 Сам Тимотей потрапив у руки Доситея і Сосипатра; та він підступно просив їх, щоб випустили його живим, бо він, мовляв, мав у себе багато їхніх батьків та братів, і з ними могло б статися якесь лихо. 25 І коли він урочисто їх запевнив, що відішле тих, кого мав у себе живими й здоровими, вони випустили його на волю, щоб спасти своїх братів. 26 Потім Юда виступив на Карніон та на Атергатіон і вбив 25 000, 27 а після того розгрому та різанини рушив також на Ефрон, сильне місто, де жив Лісій з людьми всякого роду. Декілька дужих юнаків вишикувались перед мурами й захищали їх відважно, а всередині містились великі запаси воєнних машин і метальні знаряддя. 28 Та юдеї, візвавши до Володаря, який своєю могутністю розбиває ворожі сили, здобули місто, а тих, що в ньому були, вбили – близько 25 000. 29. Звідтіля вони рушили на Скитополь, який лежав 600 стадій від Єрусалиму. 30 Але що юдеї, які там перебували, засвідчили, мовляв, мешканці Скитополю були до них сердечні та в лиху годину помагали, 31 то Юда з вояками подякував їм, попросив їх, щоб і на майбутнє були доброзичливі супроти його народу, і прибув у Єрусалим перед самим святом Седмиць. 32 А після свята, що зветься П’ятидесятницею, вони виправились на Горгія, правителя Ідумеї. 33 Він же виступив з 3000 піхотинців і 400 комонних, 34 що нав’язали битву, в якій полягли деякі з юдеїв. 35 Один собі Доситей, відважний вершник відділу Бакенора, притримав Горгія і, вхопивши за плащ, тягнув його дедалі дужче, щоб узяти, злочинця, живцем. Та налетів один із тракійських вершників на Доситея і відтяв йому рамено, а Горгій утік у Марісу. 36 Тоді, як воїни Ездрія, що билися вже довго, потомились, Юда візвав до Господа, щоб з’явивсь йому союзником і провідником у битві. 37 Заспівав він на ввесь голос батьківською мовою воєнну пісню, кинувся зненацька на вояків Горгія і примусив їх до втечі. 38 Далі Юда зібрав своє військо й прийшов у місто Оддолам; а коли настав сьомий день, вони, за звичаєм, очистились і провели там суботу. 39 Наступного дня вояки Юди прийшли, – саме тоді була на це крайня пора, – щоб зібрати трупи поляглих і поховати їх у батьківських гробах разом з родичами. 40 Вони знайшли тоді під тунікою в кожного з померлих дрібні речі, посвячені ямнійським ідолам, що були юдеям заборонені законом, тож усім стало ясно, що вони через те й полягли. 41 В той час усі благословили Господа, справедливого Суддю, який чинить скрите явним; 42 і почали вони молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм цілковито. Юда ж, шляхетний муж, умовив вояків берегти себе чистими від усякого гріха, не пускаючи з ока те, що сталося з-за гріха поляглих. 43 Він зібрав, з кожного поголовно, зо 2 000 драхм сріблом, і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, – 44 бо якби він не надіявся, що поляглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих. 45 При цьому мав він на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають, – що за свята й благочестива думка! – 46 Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха.

13. Смерть Менелая 1-8; завзаття юдеїв 9-17; битва за Бетсуру 18-22; укладення миру 23-26

1 Року 149 до мужів Юди дійшла звістка, що Антіох Евпатор насувається з сильним військом на Юдею, 2 і що з ним Лісій, його опікун і перший дорадник; кожний з них мав при собі грецьке військо – 110 000 піхотинців, 5 300 комонних, 22 слони і 300 колісниць із серпами. 3 Пристав до них і Менелай, який з великим лицемірством підмовляв Антіоха; він бо не дбав про добро батьківщини, лише прагнув захопити владу. 4 Та цар царів збудив проти того злочинця гнів Антіоха, і коли Лісій довів, що Менелай був причиною всього лиха, цар звелів відвести його в Берею й там скарати за звичаєм того місця. 5 Є на тому місці башта, 50 ліктів заввишки, повна попелу, а в ній кругле, як колесо, знаряддя, яке, де б не попало, кидало (засудженого) в попіл; 6 туди приводили і скидали на загибель того, хто допустився святотатства чи вчинив якісь інші злочини. 7 Такою смертю довелось умерти нечестивому Менелаєві, і він не був навіть похований у землі. 8 І цілком слушно, бо він накоїв багато гріхів супроти жертовника, вогонь якого й попіл-святий, – тож у попелі знайшов він і смерть. 9 Тим часом цар, сповнений щонайлютіших намірів, рушив наперед, щоб завдати юдеям більшого лиха, ніж вони зазнали за його батька. 10 Довідавшись Юда про це, велів удень і вночі взивати до Господа, щоб він, як це бувало раніше, допоміг і сьогодні тим, кому загрожувала небезпека втратити закон, батьківщину і святий храм, 11 і не допустив, щоб народ, який ще тільки недавно відідхнув був трохи, потрапив знову в руки нечестивих поган. 12 І всі разом, виконуючи той наказ, із плачем та постом припавши обличчям до землі, три дні без перестанку, молилися до милосердного Господа; тоді Юда піддав їм духу та звелів бути напоготові, 13 По особливішій нараді з старшими ухвалив він раніш, ніж царське військо прорветься в Юдею і здобуде місто, вийти проти нього і, з Божою допомогою, вирішити справу боєм. 14 Здавшись на Творця всесвіту, він закликав тих, що були при ньому, битися відважно аж до смерти за закон, храм і місто, батьківщину й установи, та й отаборився біля Модіну. 15 Тим, що були при ньому, він дав гасло: «Від Бога перемога!» – і разом з юнаками, яких уважав за найвідважніших, напав уночі на царський намет, вбив у таборі близько 2000 і проколов наскрізь найсильнішого слона разом з тим, що був у його башті. 16 Нарешті, сповнивши табір страхом і тривогою, повернулися щасливо. 17 А сталося це, коли вже на світ благословилось, завдяки Господньому покровительству, що на Юді почивало. 18 Цар скуштував, що таке юдейська сміливість, тому старався хитрощами взяти твердині. 19 Він ударив на міцну юдейську кріпость Бетсуру, але його відбито; він зазнав невдачі – потерпів поразку. 20 Юда ж послав тим, що були в ній, необхідне; 21 однак один із юдейських войовників, Родок, видав ворогові тайну. Його опісля викрили, схопили й посадили в тюрму. 22 Тому цар розпочав удруге переговори з тими, що були в Бетсурі; він запропонував мир, одержав його, і відступив; напав на воїнів Юди, але його побито. 23 Довідавшися, що Филип, якого лишив намісником в Антіохії, збунтувався, збентежився цар і звернувся до юдеїв та пристав під клятвою на всі їхні справедливі вимоги; він помирився, приніс жертву, вшанував храм і став для міста благодійним. 24 Він прийняв доброзичливо Макавея і лишив Гегемоніда управляти від Птолемаїди до Герринів. 25 Опісля вирушив він у Птолемаїду, однак мешканці Птолемаїди не були вдоволені тими договорами, були обурені умовами, ба навіть хотіли їх скасувати. 26 Тоді Лісій зійшов на трибуну й усяким можливим способом обороняв їх; тож переконав людей, утихомирив та прихилив до себе, а тоді повернувся в Антіохію. Отак було воно з походом царським та з його відворотом.

14. Мирна угода Ніканора з Юдою 1-25; знову ворогування 26-36; смерть Разіса 37-46

1 Після 3 років, довідались вояки Юди, що Димитрій, син Селевка, приплив з великим військом та човнами в Триполійську пристань, 2 захопив край і вбив Антіоха та його опікуна Лісія. 3 Якийсь Алкім, що був колись первосвящеником і доброхіть осквернився тоді, коли треба було уникати поган, зрозумів, що для нього немає ніякого рятунку, ані доступу до святого жертовника; 4 отож прибув він десь у 151 році до царя Димитрія і приніс йому золотий вінок, пальму й до того ще оливкові галузки, що їх звичайно приносять у храм. Того дня не робив він більше нічого. 5 Однак, згодом знайшов нагоду виявити свій безумний намір, коли то Димитрій покликав його на нараду й поспитав про настрої і задуми юдеїв; тоді він відповів: 6 «Ті з юдеїв, які звуться сидеями і якими верховодить Юда Макавейський, мають тільки війну та бунт на думці й не дають Царству зажити спокійно. 7 Тому, позбавлений достоїнства, яке я дістав від своїх предків у спадщину, себто первосвященства, я прийшов сьогодні сюди, 8 поперше, бо піклуюся щиро про царські справи, по-друге – бо побиваюся за своїми власними громадянами; бо із-за безглуздя тих, що їх уже згадав, увесь наш народ зазнав чимало лиха. 9 Ти, отже, царю, в своїй шляхетній людяності, яку маєш супроти всіх, розглянь кожну з цих справ і зарадь нашій країні та нашому нещасному народові. 10 Бо доки житиме Юда, мир у державі буде неможливий.» 11 Скоро закінчив говорити, інші друзі царя, що були до Юди неприхильні, зараз же заповзялися дратувати Димитрія. 12 І він негайно вибрав Ніканора, який був над слонами, призначив його правителем Юдеї і вислав 13 з наказом вбити Юду, вояків його розігнати, а Алкіма настановити первосвящеником величного храму. 14 Погани ж, які від Юди втекли з Юдеї, приставали натовпами до Ніканора, бо думали, що лихо та нещастя юдеїв вийдуть їм на користь. 15 Юдеї довідались про наступ Ніканора і про поганський напад, і порохом посипали себе та й заходилися благати того, що споконвіку встановив свій народ і завжди наглядно піклувався своїм спадкоємством. 16 На наказ вождя, вони притьмом вирушили звідтіль і зударилися з ними біля села Дессау. 17 Симон, брат Юди, зіткнувся з Ніканором, але що ворог з’явився зненацька, то зазнав невдачі. 18 Одначе й Ніканор, почувши про відвагу вояків Юди, та про їхню мужність у боях за батьківщину, вагався вирішувати справу кров’ю. 19 Тому він вислав Посідонія, Теодота й Маттатію, щоб вони уклали мир. 20 Справу розглядали доволі довго, і коли начальник звідомив про неї військо, та виявилось, що всі були однієї думки, укладено договір. 21 Призначили й день, коли начальники мали зійтися окремо на тім самім місці; отож, з обидвох боків викотили вози та приготували для кожного почесний ослін. 22 Юда розставив на вигідних місцях оружних, готових на всякий несподіваний та підступний напад з боку ворога; але все обійшлося мирно. 23 Ніканор перебував у Єрусалимі й нічого недоречного не вчинив; він навіть розпустив натовп, що купами був зібравсь біля нього. 24 Юду він увесь час тримав коло себе, сердечно прив’язавсь до нього, 25 ба навіть заохотив одружитися, завести родину. І, справді, Юда одружився, був щасливий та й жив собі гарненько. 26 Побачивши Алкім цю взаємну дружбу, взяв із собою відпис укладеного договору, пішов до Димитрія та й мовив: «Ніканор кує зраду, він вибрав Юду, ворога держави, його наступником». 27 Цар тим розгнівався вельми й, розгніваний обмовою цього лукавого мужа, написав Ніканорові, кажучи, що той договір він не схвалює, і наказав привести чимдуж Макавея в’язнем в Антіохію. 28 Одержавши цей наказ, Ніканор збентежився, бо тяжко було йому зламати договір з Юдою, який ні в чому не був винен. 29. А що йти проти царя було неможливо, то він і шукав можливости виконати те нещирим робом. 30 Тим часом Макавей, зауваживши, що Ніканор почав поводитися супроти нього неприязніше й що звичайні його зустрічі з ним похолоднішали, зрозумів, що ця зміна не віщує нічого доброго; тож зібравши при собі чимало прибічників, він тепер уже уникав Ніканора. 31 Та й той помітив, що Юда влучно попередив його в хитрощах, отож подався до величного й святого храму, саме тоді, коли священики приносили звичайні жертви, і повелів видати йому Юду. 32 Коли ж під клятвою сказано, що не знають, де є той, кого він шукає, 33 Ніканор простягнув руку проти храму й так поклявся: «Якщо не видасте мені Юди в’язнем, то я цей Божий храм зрівняю з землею жертовник зруйную і на цьому місці споруджу прекрасний храм Діонисієві.» 34 Сказав та й пішов собі геть. А священики, простягнувши руки до неба, заходилися взивати до того, хто завжди був оборонцем нашого народу, кажучи: 35 «Ти Господи всього, ти, що не потребуєш нічого! Ти зволив, щоб храм, у якому ти перебуваєш, був серед нас! 36 Тож і тепер, Святий, Господи всякої святости, збережи навіки чистим від усякої скверни цей недавно очищений дім!» 37 На одного з старших єрусалимських, на ймення Разіс, мужа, який любив співгромадян, вельми поважного й за свою доброту прозваного батьком юдеїв, зроблено донос перед Ніканором; 38 бо вже й перед тим, коли треба було уникати поган, він був обвинувачений у юдействі, він бо за юдейську віру віддав би з запалом тіло й душу. 39 Отож, бажавши наочно показати свою неприхильність до юдеїв, Ніканор вислав понад 500 вояків, щоб його схопити; 40 гадав бо собі, що тим завдасть юдеям важкого вдару, коли зведе його зо світу. 41 І як ті вояки вже мали намір захопити башту та виломити вхідні двері, наказано принести вогню й підпалити двері. Разіс же, оточений з усіх боків, кинувся на власний меч, 42 воліючи відважно померти, аніж потрапити в руки тим злочинцям та видати себе на ганьбу, негідну своєї благородности. 43 Цей Разіс, у боєвому запалі, не поцілив влучно, і тоді, коли зграя вдерлася досередини, він вибіг відважно на мур, звідкіля ж сміливо кинувся вниз на натовп. 44 А що люди швидко розступилися, і простір став вільним, то він і впав усередину на порожнє місце. 45 Ще дихаючи, палаючи обуренням, він підвівся й, хоч увесь стікав кров’ю і мав на собі важкі рани, кинувся бігом крізь натовп, виліз на якийсь стрімкий камінь 46 і, цілком уже без крови, виривав із себе кишки, брав їх обома руками й кидав на натовп; при тому він молився до того, хто має владу над життям та духом, щоб знову повернув йому їх, і (так) помер.

15. Ніканор безчестить суботу 1-11; поява Онії та Єремії 12-16; перемога над Ніканором 17-36; закінчення 37-39

1 Довідався Ніканор, що вояки Юди були в самарійських місцевостях, і вирішив для певности напасти на них у день відпочинку. 2 Деякі з юдеїв, що були змушені йти за ним, казали: «Ні, не вигублюй їх таким жорстоким і нелюдським способом! Дай радше славу дневі, що його вшанував і освятив той, хто все бачить.» 3 А той, тричі злочинний, спитав: «Чи є на небі Володар, який наказав святкувати день суботній?» 4 Ті відповіли ясно: «Так, є живий Господь, Володар неба, і то він повелів святити сьомий день.» 5 Тоді той відрік: «Я також володар на землі, тож наказую вам узятися за зброю та виконати царський наказ.» Однак, не пощастило йому здійснити свій жорстокий задум. 6 Коли Ніканор, повний зарозумілої гордовитости, вирішив поставити пам’ятник на знак перемоги над військом Юди, 7 Макавей, увесь час повний надії, твердо вірив, що дістане допомогу від Господа. 8 Отож, він умовляв тих, що були при ньому, не боятися поганського нападу, але згадавши на ту допомогу, яка колись прийшла їм з неба, і сьогодні чекати перемоги, що прийде їм від Вседержителя. 9 Він підбадьорював їх словами з закону й пророків, пригадував їм бої, що їх вони були колись перенесли, і тим додав їм відваги. 10 Коли він таким робом збудив у них запал, то видав накази й водночас пригадав їм про поганське віроломство та кривоприсяжство. 11 По тому озброїв кожного з них, не так безпекою, що від щитів та списів, як певністю, яка походить від слів добрих; оповів вірогідний сон, одне видіння, і всіх порадував. 12 А видіння було ось яке: Онія, колишній первосвященик, муж добрий і шляхетний, видом достойний, поведінкою скромний, вже з дитинства позначений всіма чеснотами, молився, піднявши руки, за юдейську громаду. 13 Потім з’явився таким самим способом інший муж, який відзначався сивиною й поважним виглядом, з дивною та незмірною величчю, яка оточувала його. 14 Заговорив же Онія, мовивши: «Це той, що братів любить і молиться багато за народ та за святе місто, Єремія, пророк Божий.» 15 Тут Єремія простягнув правицю, щоб дати Юді золотий меч, а даючи, так промовив: 16 «Візьми цей святий меч, дар від Бога; ним розіб’єш ворогів.»

17 Піднесені на дусі чудовими словами Юди, спроможними надхнути їх на подвиг і зробити серця юнацькі мужніми, постановили вони не йти походом, але відважно наскочити й з усім завзяттям кинутися на них та рукопашним боєм вирішити справу, – бо місто, віра й храм були в небезпеці. 18 Вони менше боялися за жінок, дітей, братів та за родичів, ніж за святий храм, яким вони понад усе й найбільше піклувалися. 19 Ті, що лишилися в місті, боялися за тих, що боролися в чистому полі. 20 І як усі чекали вже на близьку розв’язку, то вороги вишикувалися до наступу й по-бойовому впорядкували війська; слонів вони розташували з вигідного боку, а кінноту поставили на крилах, – і густими лавами рушили до бою. 21 Коли Макавей поглянув на таку безліч війська, на ту різноманітну зброю, на дикий вигляд слонів, зняв до неба руки і закликав до Господа, який чинить чуда; бо добре знав, що не у зброї перемога, але Господь дарує її тим, що за його рішенням, гідні її. 22 У цій своїй молитві він промовляв так: «Ти, Владико, послав був за юдейського царя Єзекії свого ангела, і він винищив близько 185 000 з війська Санхериба. 23 Тож і тепер, Владико небес, пошли перед нами доброго ангела на страх і жах нашим ворогам. 24 Нехай будуть розбиті твоїм потужним рам’ям ті, що з богохульством на устах вирушили на твій святий народ». Так він закінчив. 25 І коли війська Ніканора наступили під звуки сурем і під військові вигуки, 26 вояки Юди вдарили на ворога з благанням та молитвою. 27 Боролися руками, а серцем молились вони до Бога, і вбили не менш як 35 000; і вельми врадувалися вони на видиму Божу допомогу. 28 А як скінчили битву й поверталися звеселені назад, пізнали вони Ніканора, який лежав убитий, лицем до землі, у повній зброї; 29. під радісний гук і гомін благословили вони рідною мовою верховного Володаря. 30 Тоді той, хто цілковито, і тілом і душею, став першим оборонцем своїх громадян; той, хто зберіг супроти своїх земляків запал юнацтва, звелів відтяти Ніканорові голову й руку з рам’ям, та й принести в Єрусалим. 31 Прибув він сам туди, скликав одноплемінників, поставив священиків перед жертовником та послав за тими, що були у твердині, 32 і показав їм голову злочинця Ніканора та й руку того блюзніра, який насмілився так зухвало підняти її проти святого дому Вседержителя. 33 Далі він звелів відтяти язик у нечестивця Ніканора й кинути його кусниками птахам, а рам’я того навісного – повісити перед храмом. 34 Тоді всі звернулись до неба, благословили хвального Господа й мовили: «Нехай буде благословенний той, хто зберіг своє житло неоскверненим!» 35 Щобільше, Юда наказав причепити до кріпости голову Ніканора – як видимий і наглядний для всіх знак Господньої допомоги. 36 Тоді всі одноголосно ухвалили, щоб ніколи цей день не пропустити без торжества, і святкувати тринадцятий день дванадцятого місяця, що зветься сирійською мовою Адар, один день перед днем Мардохея. 37 Ось так було з подіями за Ніканора; а що з того часу місто зосталося в руках євреїв, то тут я закінчую своє оповідання. 38 Якщо складено його добре, то саме цього я і бажав. Якщо ж воно менше вартісне, пересічне, то воно й є те, що було в моїй спромозі зробити. 39 І як воно буває з вином чи водою: пити їх чистими – якось недобре; коли ж вино змішане з водою, воно справляє приємну, прекрасну насолоду. Так і з розумом укладене оповідання чарує вуха читачів. Тут йому й кінець.

Книги поетичні:

Книга Іова

1. Чесноти та багатства Іова 1-5; заздрощі Сатани 6-12; нещастя спадають на Іова 13-22

1 Був чоловік у землі Уц на ім’я Іов. Чоловік той був щирий і праведний, богобоязливий і цурався зла. 2 І народилось у нього семеро синів і три дочки. 3 А статку було в нього 7000 овець, 3000 верблюдів, 500 пар волів, 500 ослиць і пребагато челяді, так що чоловік той був найбагатший з усіх мешканців Сходу. 4 Сини його звичайно сходилися собі у призначений день та бенкетували в кожного по черзі. Кликали вони й трьох сестер своїх їсти й пити з собою. 5 І як дні гостин завершували круг свій, посилав Іов по них і наказував їм очищуватись. Другого дня вставав він рано-вранці й приносив за кожного з них всепалення, бо говорив сам до себе: «Може мої діти согрішили і лихословили Бога в своєму серці» Так чинив Іов увесь час. 6 Та ось одного дня прийшли сини Божі, щоб стати перед Господом. Прийшов і Сатана між ними. 7 Господь спитав Сатану: «Звідкіль ти прийшов?» Відповів Сатана Господеві й мовив: «Кружляв я по землі й ходив довкола неї.» 8 Господь сказав Сатані: «А чи звернув ти увагу на слугу мого Іова? Нема бо на землі нікого, як він, щирого й праведного, богобоязливого й такого, що цурався б зла.» 9 Сатана відказав Господеві й промовив: «Хіба даремно Іов боїться Бога? 10 Хіба ти не огородив його та його дім і все його майно навколо? Ти благословив працю рук його, і стада його ширяться по країні. 11 Та простягни лиш руку твою і діткнися всього його майна: побачиш, чи не лихословитиме тебе увічі!» 12 Господь сказав Сатані: «Гаразд! Усе, що він має, – у твоїй руці. Тільки на нього самого не простягай руки твоєї.» І пішов Сатана геть з-перед лиця Господнього. 13 І сталось однієї днини, як сини та дочки його їли й пили вино в домі старшого брата свого, 14 прийшов посланець до Іова й мовив: «Воли були у плузі, а ослиці паслись поблизу них; 15 аж ось кинулись на них савеї і позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 16 Ще говорив він, аж ось приходить другий та й каже: «Божий вогонь упав із неба і спалив овець і чабанів, пожер їх. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 17 Ще говорив цей, аж надходить інший та й каже: «Халдеї, згуртувавши три ватаги, напали на верблюдів та й позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 18 Ще говорив цей, аж приходить інший та й каже: «Сини твої та дочки трапезували й пили вино в домі свого старшого брата, 19 аж сильний вітер подув з пустині, напер на чотири вугли дому, і дім завалився на дітей, і вони загинули. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 20 Устав Іов, роздер на собі одежу, обстриг волосся, упав до землі, поклонивсь і мовив: 21 «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім’я Господнє буде благословенне!» 22 У всьому тому не согрішив Іов і не сказав нічого нерозважливого проти Бога.

2. Сатана насилає на Іова проказу 1-10; відвідини приятелів 11-13

1 І сталось одного дня, прибули сини Божі, щоб стати перед Господом; прийшов також і Сатана між ними, щоб стати перед Господом. 2 Господь спитав Сатану: «Звідкіля прийшов?» Сатана відповів Господеві й мовив: «Кружляв я по землі та обійшов її навколо.» 3 Господь сказав Сатані: «Чи звернув ти увагу на мого слугу Іова? Нема бо на землі нікого, як він, щирого й праведного, богобоязливого й такого, що цурався б зла. Він усе ще держиться своєї досконалости, дарма що ти навів мене на нього, щоб його безвинно погубити.» 4 Сатана відповів Господеві й мовив: «Шкуру за шкуру! Усе, що має чоловік, віддасть за свою душу. 5 Та простягни лиш твою руку і торкнись його костей і тіла, і побачиш, чи не лихословитиме тебе увічі.» 6 І промовив Господь до Сатани: «Ось він у твоїй руці! Лише життя його пощади.» 7 Вийшов Сатана геть з-перед Господа й ударив Іова лютою проказою від стіп до голови. 8 Взяв Іов черепок, щоб ним чухатися, і сів на попелищі. 9 І каже йому жінка його: «Іще тримаєшся твоєї досконалости? Лихослови Бога і умри!» 10 А він до неї: «Неначе б говорила яка дурна, отаке й ти говориш. Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?» У всьому тому не согрішив Іов своїми устами. 11 Зачувши три приятелі Іовові про все те нещастя, що спіткало його, прийшли, кожен зо свого місця: Еліфаз із Теману, Білдад із Шуаху та Цофар з Наамату. Умовились вони разом, щоб прийти й утішити та розважити його. 12 Але ще здаля кинувши на нього оком, не впізнали його. І заплакали вони вголос, пороздирали на собі одежу й заходилися кидати порох проти неба понад головами. 13 Сиділи вони так коло нього на землі сім день і сім ночей. І ні один не говорив до нього й слова, бачили бо, що біль був великий вельми.

3. Іов гірко скаржиться

1 Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день. 2 Він почав говорити й мовив: 3 «Нехай загине день, коли я народився | і ніч, що сказала: Зачався чоловік! 4 Той день хай стане тьмою, | хай Бог з висоти не згадує про нього, | нехай світло не сяє над ним, 5 нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, | нехай над ним повисне хмара, | нехай густий туман його збентежить. 6 А ніч оту хай ухопить темрява, | нехай не лічиться з днями року, | у місяців число нехай не входить! 7 Та ніч нехай буде безплідна, | радість до неї хай не завітає. 8 Хай проклянуть її ті, що проклинають день, | ті, що готові розбудити Левіятана. 9 Нехай померхнуть зорі її світанку, | нехай чекає світла, та даремно, | нехай повік зорі не бачить, 10 тому що не замкнула | дверей мені в утробі | й горя від очей моїх не скрила. 11 Чому, вже у лоні матері, не вмер я, | як вийшов з утроби, не загинув? 12 Навіщо прийняли мене коліна? | Навіщо було мені ссати груди? 13 Тепер лежав би, спочивав би я, | спав би й мав би спокій 14 з царями й радниками краю, | які споруджують собі могили; 15 або з князями, що мають золота багато | і що наповнюють свої палати сріблом; 16 і не було б мене, як закопаного викидня, | чи як немовляток, що не бачили світу. 17 Там не шаліють більше злочинці, | там спочивають знеможені, 18 там же спокійні в’язні, | не чують крику посіпаки. 19 Малий, великий, там вони обидва, | і раб від свого пана вільний. 20 Пощо дає він світло бідоласі, | і життя тим, яким на серці гірко? 21 Тим, що виглядають смерти, а її немає, | тим, що шукають її більш, ніж скарбів; 22 тим, що радіють без міри, | веселяться, коли знайдуть домовину! 23 Людині, що її дорога закрита, | що її Бог огородив навколо? 24 Зідхання стало мені хлібом, | як вода, линуть мої скарги, 25 бо страх, якого я побоювався, напав на мене, | і те, чого лякавсь я, надійшло на мене. 26 Нема мені ні миру, ні спокою, | нема відради, прийшов на мене клопіт.»

4. Еліфаз картає Іова

1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив: 2 «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе? 3 Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки. 4 Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили. 5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь! 6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання – путів твоїх невинність? 7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені? 8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх. 9 Від Божого подуву вони гинуть,| від подиху гніву його зникають. 10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться. 11 Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч. 12 І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього, 13 серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий. 14 Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися, 15 і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба. 16 Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос: 17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим? 18 Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки, 19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять. 20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки. 21 Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»

5. Еліфаз доручає звернутися до Бога