Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1. Паломництво до Шіло 1-18; народження й посвята Самуїла Богові 19-28

1 Був один чоловік у Раматаїмі, Цуфій з гори Ефраїм, на ім’я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа ефраїмія. 2 Було в нього дві жінки: одна на ім’я Анна, а друга – Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було. 3 Щороку чоловік той ходив із свого міста поклонитися й принести жертву Господеві сил у Шіло, де були два сини Елі, Хофні та Пінхас, священики Господні. 4 Коли надходив День, і Елкана звичайно приносив жертву, він давав Пенінні, своїй жінці, й усім її синам та дочкам по частці. 5 Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно. 6 А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно. 7 Отак воно рік у рік бувало, щоразу як вони ходили до Господнього дому; Пенінна завдавала жалю Анні, а Анна плакала й не їла. 8 Раз якось Елкана, її чоловік, сказав до неї: «Чого ти, Анно, плачеш? Чому ти не їси нічого? Чого сумує твоє серце? Хіба я тобі не дорожчий від десятьох синів?» 9 Раз, як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом; Елі ж священик сидів саме на ослоні біля дверей Господньої святині. 10 В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко. 11 І обріклась таким обітом: «Господи Сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп’ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови.» 12 І от як вона довго перед Господом молилась, Елі стежив увесь час за її устами. 13 Анна говорила тихцем, тільки ворушилися губи в неї, а голосу її не було чути; тож Елі думав, що вона п’яна. 14 І сказав до неї: «Докіль ти будеш п’яною? Піди та витверезися!» 15 А Анна відповіла, кажучи: «О ні, мій Пане! Я – бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом. 16 Не вважай твою рабиню за якусь негодящу, бо то з надміру журби та горя я досі промовляла.» 17 Тоді Елі відповів їй: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала.» 18 Вона ж сказала: «Дозволь своїй рабині знайти ласку в твоїх очах!» І пішла собі жінка й їла, й лице в неї не було таке, як перше.

19 Встали вони раненько і, поклонившись перед Господом, пустилися в дорогу й прибули додому в Раму. Елкана спізнав Анну, свою жінку, й Господь згадав про неї, 20 і Анна, зачавши, у свій час породила сина й назвала його ім’ям Самуїл, бо, мовляла, – я його випросила в Господа. 21 Раз, коли чоловік Елкана рушив з усією своєю родиною, щоб принести Господеві щорічну жертву й виконати обіт, 22 Анна не пішла, кажучи своєму чоловікові: «Не піду, покіль не відлучиться хлопець; тоді я приведу його, й він побачить обличчя Господнє й там зостанеться назавжди.» 23 Елкана ж, її чоловік, мовив до неї: «Роби, як знаєш. Сиди дома, аж поки його не відлучиш. Дай тільки Господи, щоб справдилось твоє слово!» От і зісталась жінка й годувала сина, докіль не відлучила. 24 А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім, з однією міркою муки й бурдюком вина, та й привела його в дім Господній, у Шіло. Хлопець же був іще собі маленький. 25 Бичка заколено, а мати привела хлопця до Елі, 26 і сказала: «Прошу тебе, мій пане! Так правда, як ти живий, я та жінка, що тут стояла біля тебе, молившись до Господа. 27 Про це хлоп’ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього. 28 За те ж я й віддаю його Господеві: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!» І зоставила його там Господеві.

2. Пісня Анни 1-10; Самуїл та сини Елі 11 21; ганьба та падіння дому Елі 22-36

1 Анна молилася й сказала: «Серце моє у Господі радіє, мій ріг піднявся вгору в моїм Бозі; уста мої відкрилися широко на моїх супостатів, бо я радію твоїм спасінням. 2 Немає, як Господь, святого, нема бо іншого, крім тебе, нема скелі, як Бог наш. 3 Не множте слів тих гордовито, нехай зухвалість не виходить з уст ваших, бо Бог – то Господь всевідаючий, він зважує вчинки. 4 Луки ламаються в потужних, а слабосилі оперізуються міццю. 5 Ситі за хліб ідуть у найми, а зголоднілі кидають працювати. Неплідна сім раз родить, а многодітна в’яне. 6 Господь мертвить і оживляє, він зводить до Шеолу і наверх виводить. 7 Господь робить убогим і багатим, принижує, але й підносить угору. 8 Він піднімає нужденного з пороху вгору, підносить бідного з грязі, щоб його з князями посадити і дати у спадщину престіл слави, бо Господні – землі основи, і він на них світ поставив. 9 Він оберігає кроки своїх вірних, а нечестиві в темряві замовкнуть: не силою ж бо горуватиме людина! 10 Противники Господні будуть розбиті! Всевишній громом ударить на небі, Господь судитиме аж по край світу, дасть потугу своєму Цареві, піднесе вгору ріг Помазаника свого.» 11 Повернулася Анна в Раму, додому, а хлопчик зостався служити Господеві під доглядом Елі священика. 12 Сини ж Елі були ледащі: про Господа не дбали, 13 ні про священичі права щодо народу: щоразу було, коли хтось приносив жертву, і м’ясо ще варилось, а вже слуга священика з трьозубою виделкою в руці приходив, 14 і запускав її в казан чи в чавун, чи в котел, чи в горщок, і все, що ті виделки наверх витягали, священик брав для себе. Отак вони з усім Ізраїлем чинили, який туди, в Шіло, приходив. 15 Ба навіть перш, ніж пустять жир з димом, прийде священиків слуга й тому, хто жертвує, бувало, каже: «Давай священикові м’яса на печеню! Не прийме він від тебе вареного м’яса, а лиш сире.» 16 І коли той йому відповідав: «Перш нехай пуститься жир із димом, а тоді бери, що тобі любо», – слуга йому відповідав: «Ні, давай зараз, а не даси, то візьму силоміць!» 17 І гріх тих молодиків був вельми тяжкий перед Господом, бо вони ставилися зневажливо до Господньої офіри. 18 Самуїл же доглядав служби перед Господом, Хлопчина ще, підперезаний льняним ефодом. 19 Мати його робила йому маленьку верхню одежину й приносила щороку, коли приходила зо своїм чоловіком приносити щорічну жертву. 20 Елі при тій нагоді благословив Елкану та його жінку й промовляв: «Нехай Господь поверне тобі потомство від цієї жінки на місце того, що ти дав Господеві.» І вони поверталися додому. 21 І справді Господь навідався до Анни, і вона зачала й породила трьох синів та двох дочок. Тим часом хлопчик Самуїл ріс на служінні в Господа. 22 Хоча Елі й був вельми старий, однак же чув усе, що коїли його сини всьому Ізраїлеві, і те, що жили з жінками, які служили при вході до намету зборів. 23 Тому й говорив їм: «Чого ви коїте так, як ото я чую від усього народу – оті ваші погані вчинки? 24 Ні, мої діти, не гарна поголоска, що я чую: ви віддаляєте народ Господній! 25 Коли згрішить хтось проти чоловіка, то Бог заступиться за нього. А коли хтонебудь проти Господа згрішить, то хто за нього заступиться?» Та вони не слухали батьківського слова: Господь призначив смерть їм. 26 Хлопчина ж Самуїл ріс дедалі більше й здобував дедалі більш ласку так у Бога, як і в людей. 27 Одного разу прийшов до Елі чоловік Божий і сказав до нього: «Так говорить Господь: Чи ж я не об’явився родині батька твого, коли вони були в Єгипті рабами в домі фараона? 28 І вибрав їх з усіх колін Ізраїля собі в священики, щоб приступати до мого жертовника, палити кадило, носити ефод переді мною, й дав домові батька твого всі жертви синів Ізраїля. 29 Чому ж ти дивишся зависним оком на жертви та приноси, які я повелів був, і поважаєш твоїх синів більш від мене, годуючи їх жиром з найкращих частин усіх приносин Ізраїля, народу мого? 30 Ось чому – слово Господа, Бога Ізраїля! Хоч я й постановив був: дім твій і дім батька твого ходитимуть перед моїм обличчям повіки, але тепер – слово Господнє: не так воно буде! Бо я шаную тих, хто мене шанують, а ті, хто мене зневажають, ні за що будуть уважатись! 31 Настане час, коли я відітну твоє рамено й рамено дому батька твого, так що в твоїм домі не буде старого. 32 Ти позиратимеш, як ворог, заздро на все те добро, що Господь зробить для Ізраїля, і в твоїм домі не буде старого, не буде повіки. 33 Когось із твоїх я збережу при моїм жертовнику, щоб колоти твої очі й мучити твою душу; всі ж інші в твоїм домі від людського меча погибнуть. 34 Ознакою ж для тебе буде те, що станеться з твоїми обома синами, з Хофні й Пінхасом: одного дня помруть обидва! 35 І я собі настановлю священика вірного, який буде чинити за моїм серцем і за моєю волею. Я йому збудую дім сталий, і він буде ходити перед моїм помазаником завжди. 36 І прийде час, що хто б не зоставсь із твого дому, прийде й кинеться йому в ноги за дрібний гріш і за буханець хліба й скаже: Прийми мене, будь ласкав, на якубудь священичу роботу, щоб мати хоч кавалок хліба.»

3. Господь покликає Самуїла бути пророком

1 Хлопчина ж Самуїл служив Господеві під доглядом Елі. Слово Господнє було рідким того часу, видіння не були часто. 2 Одного дня Елі поклався спати на звичайному місці – очі його слабшали, й він не міг уже бачити виразно, – 3 а світильник Божий не був ще згашений, і Самуїл лежав у Господнім храмі там, де стояв ковчег Божий. 4 Аж ось Господь озвавсь: «Самуїле! Самуїле!» Цей відповів: «Ось я!» 5 І побіг до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» Той каже: «Ні, не кликав. Лягай спати.» І він пішов спати. 6 Господь же озвавсь знову: «Самуїле! Самуїле!» Схопився Самуїл, пішов до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» «Не кликав я тебе, мій сину, – відповів Елі, – лягай собі спати!» 7 Самуїл не знав ще Господа, бо Господнє слово йому ще не об’являлося. 8 Знову Господь озвавсь до Самуїла, втрете; і схопивсь він, прийшов до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» Тоді Елі збагнув, що то Господь кликав хлопчину, 9 тож і каже до Самуїла: «Йди но, лягай спати, а коли тебе покличуть, скажеш: Говори, Господи, слуга твій слухає.» І Самуїл пішов і ліг на своєму місці. 10 Прийшов Господь, став і закликав, як і першими разами: «Самуїле! Самуїле!» Самуїл озвався: «Говори! Слуга твій слухає!» 11 І сказав Господь до Самуїла: «Гляди, я зроблю таке в Ізраїлі, що в кожного, хто те почує, обіуш буде дзвеніти. 12 Того дня я здійсню на Елі все, що я сказав був про його родину, від початку до кінця! 13 Ти об’явиш йому, що я скараю його дім повіки за те злодіяння, бо він знав, як його сини зневажали Бога, а не скартав їх.

14 Тому – клянусь домові Елі! – не загладити повіки ні жертвами, ані офірами провини дому Елі.» 15 І лежав Самуїл аж до ранку, а вранці встав і відчинив двері Господнього храму. Боявся оповідати Елі про видіння, 16 та Елі його покликав і каже: «Мій сину, Самуїле!» Той відповів: «Ось я!» 17 І спитав: «Що він тобі сказав? Не крий, прошу, від мене! Хай Бог зішле на тебе це й те, та ще й причинить, коли ти затаїш щось із усього того, що він сказав до тебе.» 18 От і відкрив йому Самуїл усе, нічого не затаїв від нього. Елі сказав: «Він – Господь! Хай чинить те, що йому довподоби!» 19 Самуїл виріс, і Господь був із ним і не дав ані одному його слову впасти на землю. 20 Ввесь Ізраїль, від Дану аж до Версавії, взнав, що Самуїл був наставлений Господнім пророком. 21 Господь з’являвся в Шіло й далі, по тім, як був відкрився Самуїлові в Шіло в слові Господнім.

4. Поразка ізраїльтян і втрата ковчегу 1-11; смерть Елі 12-22

1 Слово Самуїла було для всього Ізраїля. Того часу вибрались філістимляни на Ізраїля війною, й ізраїльтяни виступили на війну проти філістимлян та й отаборились при Евен-Езері; а філістимляни отаборились під Афеком. 2 Філістимляни вишикувались у бойовий лад проти Ізраїля; бій був запеклий, розбили Ізраїля філістимляни, і з війська полягло на полі битви до чотирьох тисяч чоловік. 3 Як же повернувся люд у табір, старші Ізраїля сказали: «Чому Господь побив нас сьогодні перед філістимлянами? Візьмім із Шіло ковчег Господнього союзу, щоб ішов посеред нас і спас нас із рук ворогів наших!» 4 Народ послав у Шіло, й взяли вони звідти ковчег Господа Сил, що перебуває на херувимах. Обидва сини Елі, Хофні й Пінхас, супроводжали ковчег Божий. 5 Як же прибув ковчег Господній у табір, увесь Ізраїль зняв такий великий крик, що аж земля стряслася. 6 Коли ж почули філістимляни голосний гомін той, то спитали: «Що то за крик голосний та великий у таборі єврейськім?» І як дізнались, Що то ковчег Господній прибув у табір, 7 злякались, бо говорили: «Бог прибув у табір!» І сказали: «Горе нам, бо так ще досі не бувало. 8 Горе нам! Хто нас урятує з руки цього могутнього Бога, що побив єгиптян усякими карами в пустині! 9 Кріпіться й покажіть себе мужами, філістимлянами, коли не хоче те зробитися єврейськими рабами, як вони були вашими! Будьте, отже, мужами, і до бою!» 10 Вдарили філістимляни, і було Ізраїля розбито. І побігли кожен до свого намету. Була то вельми велика поразка, полягло Ізраїля 30 000 піхотинців. 11 І ковчег Божий було взято, й обидва сини Елі, Хофні і Пінхас, померли. 12 Один веніяминянин утік із бойових рядів і того ж дня прибув у Шіло. Одіж на ньому була подерта й порох на голові в нього. 13 Як він прибув, Елі сидів на стільці біля дверей і позирав на шлях, бо серце його тремтіло за Божий ковчег. І коли прийшов той чоловік, щоб сповістити в місті про це, все місто зняло лемент. 14 Почув Елі той лемент і спитав: «Що то за галас такий великий?» Чоловік підбіг хутенько і сповістив Елі. 15 Елі ж було дев’ятдесят вісім років, очі в нього були нерухомі, й він не міг уже бачити. 16 Тому чоловік сказав до Елі: «Я – той, що прибув із табору. Я втік сьогодні з поля бою.» Елі спитав: «Що ж там сталося, мій сину?» 17 Посол у відповідь сказав: «Кинувсь навтеки Ізраїль перед філістимлянами; до того полягло вельми багато люду, та й сини твої, Хофні й Пінхас, обидва мертві, і ковчег Божий узято!» 18 Як же згадав той про ковчег Божий, упав Елі зо стільця коло дверей навзнаки, і зломив в’язи, й умер, бо був старий і тяжкий.

Сорок років правив Ізраїлем. 19 Невістка ж його, жінка Пінхаса, була вагітна, ось-ось мала родити, і як почула вістку про те, що взято ковчег Божий, та що свекор її і муж мертві, скорчилася й породила, бо вхопили її болі. 20 І як вона вмирала, жінки, що стояли вколо неї, сказали їй: «Не бійся, ти вродила сина.» Однак, вона не відповіла й на теє не вважала. 21 Тільки назвала хлопця Іхаводом, хотівши тим сказати: пішла геть слава від Ізраїля, бо було захоплено Божий ковчег, а свекор і муж неживі. 22 Вона сказала: «Відійшла від Ізраїля слава, бо взято ковчег Божий.»

5. Ковчег Божий у філістимлян

1 Філістимляни ж забрали ковчег Божий і принесли його з Евен-Езеру до Ашдоду. 2 Взяли, отже, філістимляни ковчег Божий і внесли його в храм Дагона й поставили коло Дагона. 3 На другий день встали ашдодії вранці, ввійшли в храм Дагона – аж ось Дагон упав лицем до землі перед ковчегом Господнім. Взяли вони Дагона й поставили знову на своє місце. 4 Встали вони на другий день уранці, – аж ось Дагон упав лицем до землі перед ковчегом Господнім, а голова Дагона й обидві руки його лежать відбиті на порозі; оставсь тільки тулуб Дагона. 5 Ось чому жерці Дагона й усі ті, що входять у храм Дагона, не ступають на поріг Дагона в Ашдоді й досі. 6 Рука Господня налягла тяжко на ашдодіїв; Господь налякав їх вельми й вдарив боляками Ашдод і його область. 7 Побачивши, що таке діється, сказали мужі ашдодські: «Нехай ковчег Бога Ізраїля у нас не зостається, бо його тверда рука нависла над нами й над Дагоном, нашим богом.» 8 От і послали вони гінців і, зібравши біля себе всіх філістимлянських князів, мовили: «Що нам робити з ковчегом Бога Ізраїля?» І вирішили: «У Гат нехай іде ковчег Бога Ізраїля!» І перенесли туди ковчег Бога Ізраїля. 9 Тільки ж, як перенесли його, рука Господня налягла на місто, – жах був вельми великий, – і вдарила мешканців міста, від найменшого до найбільшого, і висипали на них боляки. 10 І відіслали вони ковчег Божий в Екрон, а екронії заголосили: «Перенесли до нас ковчег Бога Ізраїля, щоб погубити нас і народ наш!» 11 Послали вони гінців і, зібравши всіх князів філістимлянських, сказали: «Відішліть геть ковчег Бога Ізраїля; хай повернеться на своє місце і не губить нас і народ наш!» Такий смертельний страх обняв місто: рука бо Божа вельми тяжко налягла на нього. 12 Котрі не вмерли, були побиті боляками, так що зойк у місті здіймавсь аж до неба.

6. Філістимляни відсилають від себе ковчег Божий

1 Ковчег Господній пробув сім місяців у філістимлянському краї. 2 А тоді філістимляни скликали жерців і ворожбитів та й спитали: «Що нам чинити з ковчегом Господнім? Скажіть нам, як нам його повернути на своє місце?» 3 Ті відповіли: «Якщо ви зважилися відіслати ковчег Бога Ізраїля, не відсилайте його без нічого: ви конче мусите для нього якесь відшкодування принести; тоді одужаєте й знатимете, чому його рука від вас не відвернулась.» 4 Ті спитали: «Яке ж нам відшкодування йому принести?» їм відповіли: «Згідно з числом князів філістимлянських – п’ять золотих ґуль і п’ять золотих мишей, бо кара одна для всіх вас і для князів ваших. 5 Зробіть, отже, зображення ґуль ваших та мишей, що пустошать землю, й воздайте славу Богові Ізраїля. Може, його рука стане легшою над вами, вашими богами й вашим краєм? 6 Чого б вам упиратись, як були уперлись єгиптяни та фараон? Вони їх не пускали, а ті все ж таки вийшли, коли Бог показав на них свою силу 7 Візьміть, отже, та приготуйте новий віз і дві дійні корови, які в ярмі ще не ходили; і запряжіть ті корови до воза, а телята завернете від них в обору. 8 Тоді візьміть ковчег Господній та поставте його на віз; золоті ж речі, що ви дасте йому на відшкодування, покладіть У торбу збоку та й пустіть, хай собі йде. 9 Але вважайте: якщо він, по дорозі у свій край, піде на Бет-Шемеш, то, значить, він учинив нам це велике лихо; а коли ні, то знатимемо, що не його рука нас побила, а сталося це з нами випадком.» 10 Так і зробили люди: взяли дві корови дійні та й запрягли до воза, а телят замкнули в оборі. 11 Поставили ковчег Господній на возі й торбу з золотими мишами й зображеннями ґуль. 12 І рушили корови просто дорогою, що на Бет-Шемеш, тим самим шляхом усе наперед ішли далі й ревли, йдучи, і не звертали ні праворуч, ні ліворуч. Князі ж філістимлянські йшли за ними аж до границі Бет-Шемешу. 13 А бет-шемешські люди жали якраз тоді пшеницю в долині. І як підвели очі, то побачили ковчег і з радістю пішли йому назустріч. 14 Віз же дійшов до поля Ісуса у Бет-Шемеші й там зупинився. А був там величезний камінь. І порубали вони воза на дрова, а корови принесли Господеві на всепалення. 15 Левіти зняли ковчег Господній і торбу, що була при ньому, і золоті речі, які були в ній, поставили на камені великім, а бет-шемешські люди принесли всепалення й закололи того дня Господеві жертви. 16 П’ять князів філістимлянських бачили те й того ж дня повернулися в Екрон. 17 Ось які були ті золоті ґулі, що філістимляни принесли Господеві на відшкодування: одну за Ашдод, одну за Газу, одну за Аскалон, одну за Гат, одну за Екрон. 18 А золотих мишей було стільки, скільки всіх філістимлянських міст, що під п’ятьма князями, від укріплених міст до відкритих сіл. Свідок тому величезний камінь, що на ньому поставили ковчег Господній, що й по цей день стоїть на полі Ісуса-шемешія. 19 Сини ж Єхонії не раділи разом із людьми, коли споглядали на ковчег Господній, і Господь убив із них сімдесят чоловік. Засумував народ, що Господь побив його так сильно. 20 І говорили бет-шемешські люди: «Хто може встоятись перед Господом, цим святим Богом? До кого б його від нас відіслати?» 21 І вислали гінців до мешканців Кіріят-Єаріму, щоб їм сказати: «Повернули назад філістимляни ковчег Господній. Прийдіть, візьміть його до себе.»

7. Самуїл посідає провідне становище в Ізраїлі

1 Прийшли кіріят-єарімські люди, взяли ковчег Господній і внесли його в дім Авінадава на пагорбі, і посвятили його сина Єлеазара, щоб доглядав Господній ковчег. 2 Від того дня, як ковчег поставлено в Кіріят-Єарімі, пройшло часу чимало – двадцять років, – і ввесь дім Ізраїля зо стогоном звернувся до Господа. 3 Тоді Самуїл сказав до всього дому Ізраїля: «Коли ви справді від усього серця повертаєтесь до Господа, усуньте з-посеред себе богів чужоземних та Астарти, спрямуйте ваше серце до Господа, служіть лише йому одному, й він вас визволить із рук філістимлян.» 4 І усунули сини Ізраїля Ваалів та Астарти й служили Господеві єдино. 5 Потім Самуїл звелів: «Зберіть усього Ізраїля в Міцпі: я помолюся за вас Господеві.» 6 Зібралися вони в Міцпі й, зачерпнувши води, вилили перед Господом, і того дня постили й признавались: «Згрішили ми проти Господа.» Самуїл судив у Міцпі над синами Ізраїля. 7 Коли довідалися філістимляни, що сини Ізраїля зібралися в Міцпі, двигнулися князі філістимлянські на Ізраїля. Почувши це, сини Ізраїля злякалися філістимлян. 8 і мовили до Самуїла: «Не переставай благати за нас Господа, Бога нашого, щоб визволив нас із рук філістимлян!» 9 Узяв Самуїл молочне ягнятко й приніс його ціле на всепалення Господеві. Він закликав до Господа за Ізраїля, й Господь вислухав його. 10 І, справді, саме тоді, як Самуїл приносив усепалення, філістимляни наближалися, щоб воювати проти Ізраїля, але Господь тієї миті вдарив над філістимлянами страшенним громом, збентежив їх, і вони зазнали розгрому перед Ізраїлем. 11 Ізраїльтяни вирушили з Міцпи і гналися за філістимлянами, б’ючи їх аж під Бет-Кар. 12 Узяв Самуїл камінь, поставив його між Міцпою та Єшаном і назвав його Евен-Езер, кажучи: «Ось доки допоміг нам Господь!» 13 Так були упокорені філістимляни, і не вламувались вони більше в ізраїльські границі, бо рука Господня тяжіла на філістимлянах, поки було віку Самуїла. 14 Міста ж, що філістимляни були забрали в Ізраїля, повернулись до Ізраїля, від Екрону до Гату, й Ізраїль звільнив їхні околиці з рук філістимлян. Мир був також між Ізраїлем та аморіями. 15 Самуїл суддював над Ізраїлем, поки віку його було. 16 Щороку ходив він навколо, відвідуючи Бетел, Гілгал і Міцпу, і судив над Ізраїлем у всіх тих містах. 17 Тоді повертавсь у Раму, бо там жив і там суддював над Ізраїлем. Там же він спорудив Господеві жертовник.

8. Бажання Ізраїля мати власного царя

1 Як Самуїл постарівся, настановив своїх синів суддями над Ізраїлем. 2 Найстарший його син звався Йоіл, а другий – Авія; ці суддювали в Версавії. 3 Та не ходили його сини його слідами: їх тягло до наживи, вони брали дарунки й кривили правдою. 4 От і зійшлись усі старші Ізраїля, прийшли в Раму до Самуїла 5 і промовили до нього: «Ти вже старий; сини ж твої не ходять твоїми слідами. Настанови, отже, царя над нами, щоб правив нами, як воно діється в усіх народів.» 6 Не вподобалося Самуїлові, що вони сказали так: дай нам, мовляв, царя щоб нами правив! Тим то він помоливсь до Господа, 7 але Господь сказав до Самуїла: «Слухай голос народу в усьому, що вони тобі скажуть: то не тебе вони відкинули: ні, вони мене відкинули, щоб я не царював над ними. 8 Так само, як завжди поводилися зо мною з того часу, як я їх вивів був із Єгипту, й досі, – покидали мене й служили богам іншим, – отак вони поводяться й з тобою. 9 Та, проте, ти слухай їхній голос; тільки ж попередь їх добре та поясни їм право царя, що царюватиме над ними.» 10 Самуїл переказав усі слова Господні народові, що домагався царя у нього. 11 Він сказав: «Ось яке буде право царя, що царюватиме над вами: синів ваших він візьме і приділить їх собі до колісниць та коней, і вони будуть бігати перед його колісницею. 12 Він настановить собі начальників над тисячами і начальників над півсотнями; звелить їм орати свої ниви та жати хліб свій, і виробляти собі військову зброю та знаряддя до своїх колісниць. 13 Та й дочок ваших він собі візьме за благовонниць, куховарок і пекарок. 14 Поля ваші та виноградники й сади оливні – найкращі – він забере й роздасть своїм слугам, 15 З вашого посіву та винограднику він буде вимагати десятину й роздаватиме її своїм скопцям та слугам. 16 Слуг ваших і слугинь, і щонайкращий скот ваш і ослів ваших він забере й поставить їх для себе до роботи, 17 Дрібну скотину вашу він одесяткує, й самі ви станете його рабами! 18 І коли будете нарікати на вашого царя, що ви ж собі вибрали, Господь тоді вас слухати не буде.» 19 Народ же не хотів слухати Самуїла й мовив: «Ні, хай буде цар над нами! 20 І щоб ми були також як усі народи, і цар наш судив нас, щоб виступав перед нами й провадив наші війни.» 21 Самуїл вислухав усі слова народу й переказав їх Господеві. 22 Господь же сказав до Самуїла: «Вволь їхню волю, постав царя над ними.» І Самуїл звелів мужам ізраїльським: «Ідіте кожен у своє місто.»

9. Саул (Савло) шукає ослиць 1-9; зустріч Саула з Самуїлом 10-27