Розділ «СІОНІЗМ НА СЛУЖБІ ІМПЕРІАЛІЗМУ»

Іудаїзм і сіонізм

Демократичні елементи ідеї месіанізму, що мали місце в народних віруваннях, виправляються пророками — укладачами Тори і остаточно зникають у Талмуді. Тут ідея месіанізму набрала реакційно-рабовласницького, націоналістичного змісту. В наші часи в руках сіоністів ця ідея має войовничий, суто агресивний характер. Проголосивши своїм завданням створення єврейської держави, яку сіоністи інакше не мислять, як буржуазно-націоналістичну, вони заявляють, що Ізраїль повинен не тільки відновити іудейську державу, але й утворити імперію «від моря до моря».

Ось як висловлювали цю свою мрію про перекроювання карти Близького Сходу і створення сіоністської імперії, експансіоністську ідею про кордони майбутнього єврейського «національного вогнища» лідери сіонізму ще в лютому 1917 року. Журнал «Палестина», що був тоді рупором англійської сіоністської організації і пропагував ідеї Герцля, у статті «Кордони Палестини» так викладав ці давні задуми попередників сучасних ізраїльських загарбників:

«Кордони, про які ми говорили, — це кордони Палестини завтрашнього дня. Землі, в яких ми маємо потребу, включають спадщину 12 колін Ізраїлевих, про яких згадує Біблія. Поруч з цим мова йде і про інші території, потрібні нам, щоб забезпечити єдність і безпеку нашої батьківщини. Ось наші кордони: на заході — Середземне море; на півночі і на сході — межа, яка іде з півночі від Сайди на південь до Дамаска і спускається до Тиверіади і Мертвого моря…»[82].

Інакше кажучи, ставилося завдання відновити «Палестину Давида і Соломона», або, як писав Т. Герцль у II томі своїх «Мемуарів», «територія Ізраїлю повинна простягатися від Нілу до Євфрату… Як тільки єврейське населення складатиме дві третини цього населення (Палестини. — Т.К.), можна буде встановити політичне панування євреїв»[83].

Сіоніст І. Сапір писав:

«Ще за чотириста років до сформування єврейського народу Палестину було обіцяно нащадкам Авраама, родоначальника цього народу. Ця обітниця повторювалась спадкоємцям з роду в рід до Мойсея, а потім неодноразово нагадувалась пророками, і вона служить коренем догмату віри. Надія на здійснення цієї обіцянки, тобто на перетворення ідеї сіонізму в доконаний факт, не залишає єврейський народ протягом усього його вигнання; про настання цього часу євреї щоденно молились, а очікування його надало їм сили перенести весь свій довгий і неповторний мартиролог»[84].

Ідея повернення до Палестини, слідом за Торою, підтримувалась ученням Талмуда, яке, крім того, прищеплювало євреям діаспори ненависть до інших народів, серед яких вони мешкали. На цей бік іудаїзму його ідеологи почали робити надзвичайний наголос у період капіталізму, особливо в другій половині дев'ятнадцятого століття. Майже всі іудейські книги того періоду, подібно до Талмуда, мали своїми кінцівками так званий «кіцім» — міркування про те, коли прийде час врятування євреїв від голуса, звільнення з діаспори і переселення до Палестини.

У середині XIX століття робиться спроба колонізацію Палестини поставити на практичні рейки. У 1855 році англійський колонізатор Мозес Монтефіоре (Мойсей Блюмберг) купує ділянку землі в Палестині для розведення там баяри (саду). У 1857 році він організовує дві сільськогосподарські колонії у Сафеді і Тіберії.

У світ виходить ряд праць палестинофілів. Одними з перших авторів цих праць були рабини Гірш Калішер та Мойсей Гесс, які популяризують імена колонізаторів Палестини Монтефіоре, Ротшільда як добродійників, планують мережу колоній «від Суеца до Єрусалима, від берегів Йордану до берегів Середземного моря»[85]. Ці плани підтримують палестинофіли доктор Йосиф Талеві у Парижі, лорд Бікосфільд (Дізраелі) в Англії, а також єврейський письменник Перец Смоленський, журналіст М. Лілієнблюм, лікар Л. Пінскер та інші в дореволюційній Росії. Вони оголошують колонізацію Палестини «святою справою, якій в останній час цілком віддалися не лише люди старого складу і прихильники старовини. Люди з широкою європейською освітою беруть в ній активну участь»[86]. Сіоніст А. Берль писав: «Сучасний сіонізм зробив лише те, що підтримав релігійну і національну (націоналістичну. — Т. К.) традицію, яку ніколи не втрачали справжні євреї і яка була лише приспана, але ніколи не вмирала»[87]. Рабин з Франкфурта-на-Майні твердив:

«Ми, звичайно, не всі підемо туди, а лише ті, кому треба буде йти, хто буде задихатися у цій чужій ворожій атмосфері. Покоління будуть жити і народжуватись у вигнанні (діаспорі), а накип їх, гарячий і чутливий, світлий і гордий, буде відряджатися до Палестини і там народжувати покоління за поколінням, зерно майбутнього Ізраїлю»[88].

Під впливом саме такої пропаганди в країнах Європи і Америки створювались гуртки «Схід» («Кадіма»), «Друзі Сіону» (ховеве Ціон), які на початку 90-х років при активній участі барона Едмонда Ротшільда об’єднуються в Парижі в єдиний центр. Створене в ті роки єврейське колонізаційне товариство практично заходилось колонізувати Палестину.

З кінця 90-х років минулого століття, ставши на службу до імперіалістів, сіоністи прагнули використати згасаючу біблейську мрію про повернення євреїв до Сіону у своїх політичних, економічних і військових цілях, а іудаїзм в руках сіоністів використовується як ідеологія колонізації і пропаганди расизму. Дедалі більше рабинів включають до своїх проповідей і виступів думки та ідеї, навіяні, підказані сіоністами. Останні, в свою чергу, також турбуються про збереження іудаїзму як ідеології. Згадуваний уже сіоніст І.Б.Сапір у 1903 році, виявляючи занепокоєння, писав:

«Якщо щезне непрониклива броня віри, що в минулому захищала коли не тіло єврея, то, у всякому разі, душу його… що… тоді з нами станеться»[89].

Таке ж занепокоєння висловлював раніше і палестинофіл Л. Больє. Він писав:

«Що станеться з євреєм, якщо іудаїзм розтане? Чи не загрожує євреєві, який сформувався і зберігся завдяки його релігії, чи не загрожує йому небезпека зникнути разом з іудаїзмом?»[90].

Сіоністи вживали заходів до модернізації і збереження іудейської релігії в своїх класових, суто реакційних цілях. На VI конгресі сіоністів зазначалось, що іудаїзм навіть важливіший за сіонізм, який поставив завдання придбати Палестину для колонізації, але не поставив питання про відродження євреїв у голусі.

«…Без країни ми все-таки зуміли пережити багато народів, а без Тори ми не проживемо і жити нам без неї немає рації»[91].

Про лицемірство цієї останньої концепції сіоністів, про їх фарисейство і спекуляцію релігією в політичних цілях свідчить така характерна заява відомого палестинофіла І. Зангвілля на адресу засновника сіонізму Т. Герцля:

«Сльози пана Герцля при погляді на святу землю вміщують в собі, мабуть, стільки ж релігійного почуття, скільки сльози найманих плакальщиць-голосильниць у похоронній процесії…»[92].

Гра сіоністів у набожність переслідує зовсім не «небесні», не релігійні, а досить земні, суто меркантильні цілі з практичним розрахунком — вплинути на задурманеного релігією трудящого єврея в інтересах капіталу. В єврейському журналі «Восход» (за 1899 р., кн. 11, стор. 102) у звіті про II сіоністський конгрес наводиться заява одного з його учасників:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Іудаїзм і сіонізм» автора Кичко Т.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СІОНІЗМ НА СЛУЖБІ ІМПЕРІАЛІЗМУ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи