Особливості соціально-психологічної активності державних службовців в умовах євроінтеграції

Професійна діяльність державних службовців в умовах євроінтеграції України

• 3. Реактивну, в яких найбільше значення надається ввічливості й повазі. Представниками такої культури є азійські країни [47].

У плані визначення й типологізації культури народів і країн проводив дослідження голландський соціолог Г.Хофштед. На основі результатів проведеної роботи учений зробив висновок про те, що існує чотири головні параметри для порівняння культур:

• індивідуалізм - колективізм;

• дистанція влади;

• уникнення невизначеності;

• маскулинність - фемінність [20].

З огляду на викладене можна сказати, що громадяни європейських країн зорієнтовані відповідно на індивідуалізм - індивідуалістичну культуру, та колективізм - колективістську культуру.

На погляд І.Білан, культури індивідулістичного типу характеризуються не жорсткою соціальною структурою, в якій кожен індивід опікується сам собою та своєю сім'єю. Виховання ґрунтується на відокремленні дитиною свого "Я" від інших людей, відстоюванні власної точки зору та захисті власних інтересів [20].

Під час діяльності індивідуума виконання завдання є переважаючим над взаємовідносинами, головними є особисті цілі, а не групові. Взаємозв'язки з групою досить слабкі, тому працівник може належати до кількох груп одночасно, легко переходить при цьому з однієї групи до іншої, керуючись лише власними інтересами. Досить легкою в особистісному плані є зміна роботи, в групах сповідується змагальність та конкуренція, а не кооперація та співробітництво. Вважається нормою демонстрація незалежності особистості від організацій та установ, цінується її право та власну точку зору, вміння відстоювати свої переконання та самостійно приймати рішення. Особлива увага звертається на індивідуальний та персональний успіх.

У свою чергу, І.Альошина відносно індивідуалізму вказує, що він визнаний в однойменній культурі рушієм суспільного прогресу тому, що кореспондує з такими явищами як індивідуальна ініціатива, відповідальність, право, винагорода. Для представника індивідуалістської культури обов'язковою умовою участі в будь-якій діяльності слугує індивідуальний інтерес. Більше того, робочі місця побудовані на індивідуалізмі, робота працівників оплачується на індивідуальній основі. Разом з цим фірма або організація як група розглядається як добровільна асоціація і її можна зруйнувати або залишити, якщо це відповідає інтересам індивідуума або акціонера. На практиці це означає, що люди можуть об'єднуватися для спільної цілі, залишаючись при цьому автономними гравцями, які діють у власних інтересах [15].

Висвітлюючи колективістську культуру, І.Білан підкреслює, що вона характеризується досить жорсткою соціальною структурою з чітким розподілом на соціальні групи: родини, клани, організації, які забезпечують турботу й увагу індивіду навзамін його відданості групі [20]. Колективістські суспільства значно розповсюджені у сучасному світі, оскільки в них живе близько 70% населення планети. Іноді в сім'ях з колективістською культурою проживають сім'ї з кількома поколіннями, що з раннього віку сприяє усвідомленню індивідом себе частинкою групи, формуванню самосвідомості на рівні "Ми". Тому людина змалку привчається обстоювати не "свої", а "наші" інтереси, і далі, в процесі життєдіяльності, особистість сприймає світ з точки зору групи, а не окремої особи. Виходячи з колективістських міркувань, пріоритетними визначаються інтереси групи, а не окремого індивіда, а тому відданість організації, родині, друзям - найвища цінність.

В діяльнісній площині велика увага приділяється створенню гармонії у групі, взаємовідносини є більш пріоритетними за результат, в системі цінностей індивідом підтримуються ті норми й правила, які підтримуються усіма, вітається готовність до співпраці всередині групи, рішення приймаються колективом. Отже й значущість людини визначається місцем у соціальній ієрархії, а не особистими якостями, що робить людину значною мірою залежною від організацій та установ. Тобто колективістська культура підкреслює належність кожної людини до організації [20].

На погляд І.Альошиної, у країнах із колективістською культурою індивідуалізм іноді розглядається як загроза суспільству, оскільки особистість не є самостійною одиницею, а виступає функцією групи і корпоративної приналежності [15]. Це зумовлено тим, що основою суспільства виступає група, а не індивідуум. За цієї умови позиціонування власних інтересів вважається неввічливим і непристойним. Тому колективізм в окремих випадках набуває ознак абсолютизму, а права й інтереси групи (країни, сім'ї, робочої команди або фірми) важливіші за права окремої особистості. Однак представник колективістської культури пов'язаний численними зобов'язаннями по відношенню до численних груп, що позбавляє його соціальної мобільності.

У зв'язку з цим виникає необхідність у спеціальному відборі мовних одиниць, орієнтації на суспільні цінності, в яких найбільш яскраво проявляється своєрідність, специфіка й тип національної культури, національної психології.

Зрозумілим і цілком обґрунтованим є об'єднання таких лінгвокультурем у конкретне повідомлення або текст, який безпосередньо впливає на того, кому він адресований. Відмінність лінгвокультурного тексту від іншого виду тексту полягає в тому, що він створений в результаті певного замовлення і його оприлюднення переслідує абсолютно конкретні цілі. В контексті євроінтеграції такими є інформування європейської спільноти про наміри й плани української сторони, про виконання тих чи інших домовленостей з метою покращення іміджу, зміцнення позицій на міжнародній арені, подальша реалізації політики європейської інтеграції. За цих умов текст повідомлення має бути максимально інформативним, змістовно насиченим і з використанням національно визначених лексичних та фразеологічних одиниць. Останні забезпечують лінгвокультурну адекватність і, на цій основі, апеляцію до фонових знань громадян Європи і створення у їх свідомості позитивного відношення до України.

Поряд з цим, державні службовці в процесі комунікації з представниками інших країн мають знати, що приналежність людей до різних культур зумовлює різне розуміння й сприйняття світу. Відповідно до норм і цінностей своєї культури людина скеровує власну поведінку, оцінює поведінку представників інших культур [20]. Тому успішність та конструктивність обміну артефактами, цінностями, поглядами, нормами й правилами між учасниками євроінтеграційних процесів значною мірою залежить від спеціальних знань та усвідомлення суб'єктами міжкультурного діалогу соціально-психологічних особливостей комунікації, зумовлених національними традиціями та звичаями. Окрім цього, персонал державної служби України виступає носієм вітчизняної культурної парадигми, а тому повинен не лише її достойно представляти, а й пропагувати.

Таким чином, реалізація державного євроінтеграційного напряму вимагає професійно підготовлених кадрів державної служби та органів місцевого самоврядування на всіх рівнях управління. В соціально-психологічному контексті слід вести мову про цілісну освіту європейського виміру як системне явище, а не лише про підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації державних службовців з євроінтеграційної політики. Доцільність такого підходу визначається сутністю і змістом освіти, її здатністю бути способом формування особистості [189, с. 190-191]. З огляду на цю тезу, отримання комплексної міждисциплінарної освіти з євроінтеграційних питань є важливою умовою і чинником формування особистості державного службовця як активного втілювача вітчизняної політики європейської інтеграції. Більше того, вищезазначена освіта забезпечує формування необхідного кадрового корпусу фахівців з європейських справ як соціального ресурсу змін [3, с. 197; 10].

Налагоджуючи професійну діяльність в рамках державно-управлінського, суспільного й міжнародного аспектів євроінтеграції, державний службовець приводить в активний стан власну психіку. Фактором його активізації є необхідність визначення кола завдань й уточнення питань стосовно європейських справ, з'ясування шляхів й добір засобів їх вирішення, а також усвідомлення та обґрунтування доцільності їх виконання. Цілком закономірно, що євроінтеграція, потребуючи взаємодії в системі державного управління та поза нею, детермінує співактивність державних службовців та інших її учасників. За цих умов і виникає явище соціально-психологічної активності (СПА) (А.Єршов, 1991), яке ми розглядаємо в контексті вітчизняних євроінтеграційних процесів [69].

Загалом А.Єршов визначає три блоки джерел СПА людини, які притаманні й державному службовцю під час його професійної діяльності в умовах європейської інтеграції. Ними є: державний службовець; державно-управлінське, суспільне та міжнародне середовище; взаємодія з іншими учасниками європейської інтеграції. Перші два джерела відносять до потенційних мотивів СПА, а взаємний обмін інформацією, взаєморегуляцію, взаємозв'язок та взаємовплив - до актуальних мотивів. Важливими є системи детермінант, які породжують різні форми СПА державних службовців під час реалізації євроінтеграційної державної політики.

До першої підсистеми внутрішніх чинників СПА персоналу державної служби відносяться внутрішні особистісні протиріччя й тенденції, які складаються із потреб, інтересів і властивостей, настанов, досвіду та боротьби раціонального й чуттєво-емоційного. Ця підсистема більш суттєва і складна, оскільки пов'язана безпосередньо з державним службовцем - суб'єктом, який усвідомлено формує, розвиває та коригує "самість –Я та світ", зорієнтовану на європейську культуру й цінності. Тому з особистісними утвореннями державного управлінця тісно кореспондують явища самоорганізації, самостійності, ініціативності, творчості, відповідальності, свідомості. Проте рівень їх прояву та реалізації визначається не лише особисто-професійними потребами й цілями, а й зовнішніми стимулами й подразниками.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Професійна діяльність державних службовців в умовах євроінтеграції України» автора Акімов О.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості соціально-психологічної активності державних службовців в умовах євроінтеграції“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Теоретичні основи вивчення проблеми психологічної готовності державних службовців до професійної діяльності

  • Теоретико-методологічні підходи щодо забезпечення професійного навчання державних службовців з питань європейської інтеграції

  • Процеси європеїзації державного управління та їх вплив на професійну діяльність державних службовців

  • Особливості соціально-психологічної активності державних службовців в умовах євроінтеграції
  • Питання визначення й формування психологічної готовності державних службовців до професійної діяльності в умовах євроінтеграції

  • Моделювання психологічної готовності державних службовців до професійної діяльності в умовах євроінтеграції України

  • Компетенції державних службовців як основа їх психологічної готовності до професійної діяльності в умовах євроінтеграції

  • Психолого-педагогічні умови розвитку психологічних структур державного службовця в контексті вимог європеїзації державного управління

  • Роль системи професійного навчання державних службовців у формуванні психологічної готовності до професійної діяльності в умовах євроінтеграції

  • Висновки

  • Список використаних джерел