Розділ без назви (2)

Моря, хвилі якого він легко стишив,

Раптом кинувши пару слів.

Вчителем був наш Добрий Друг,

Приятель моря й вітрів,

Якщо вони вірять, що вбили його,

То безконечно дурні.

Ісус — не боязкий священик, не блідолиций хлопчик-паламар, зачесаний на проділ, із м’яким голосом, не конфліктний, який, врешті-решт, помирає, потрапивши у безвихідь. Він працює з деревом, знаходить спільну мову з робітниками. Він — Господь воїнств небесних, вождь ангельських армій. Коли Христос повертається, то стоїть на чолі страхітливого загону, верхи на білому коні, з двогострим мечем, плащ його вмочений у крові (див. Од. 19). Тепер Він більше подібний на Вільяма Волеса, ніж на матір Терезу.

Безперечно, в серці Бога є щось шалене.

А ЯК ЩОДО ПРИГОДИ?

Якщо у вас є якісь сумніви з приводу того, чи любить Бог дику місцевість, проведіть наодинці ніч у лісі. Прогуляйтеся під час грози. Поплавайте у басейні з дельфіном-касаткою. Спровокуйте на агресію лося. А чиї це були ідеї? Великий Кораловий Риф із великими білими акулами, джунглі Індії з тиграми, пустелі американського південного заходу з усіма гримучими зміями — чи описали б ви ці місця як «приємні»? Більшість території Землі не є безпечною, але це добре. Мені це спало на думку трохи запізно, під час походу в пошуках верхів’я ріки Кенай, на Алясці. У цій крижаній воді мій друг Креґ та я шукали лосося, а також велетенську райдужну форель. Нам наказували остерігатися ведмедів, але ми це серйозно не сприймали, аж поки не потрапили вглиб лісу. Сліди перебування ведмедя-гризлі були всюди — розкидані шматки лососів по стежці, їх повідкушувані голови. Купи посліду розміром невеликих псів. Величезні мітки від пазурів на деревах, на рівні голови. Нам кінець, подумав я. Що ми робимо в тій глушині?

Тоді мені спало на думку, що коли Бог усе це створив, Він назвав його добрим заради всього святого. Так Господь дає нам зрозуміти, що Він надає перевагу пригоді, небезпеці, ризику, елементам несподіванки. Все це творіння є невиправдано диким. Богові воно таким подобається. А як щодо Його власного життя? Ми знаємо, що Він бореться — але хіба не має Бог пригоди? Тобто Він уже знає все, що відбуватиметься, чи не так? Хіба Він може ризикувати? Хіба не все перебуває на Його абсолютному контролі?

Намагаючись закріпити верховенство Бога, богослови перебільшили цю обставину і створили для нас образ Бога-шахіста, який грає по обидві сторони дошки, пересуваючи фігури за себе і за нас. Але, очевидно, так не є. Бог — це особа, яка йде на надзвичайні ризики. Без сумніву, найбільшим ризиком було дати ангелам і людям свободу волі, а також свободу відкидати Його не раз, а щодня. Чи Бог примушує людину грішити? «Жадним робом» (Гал. 2, 17), — каже ап. Павло. Отже, Він не може пересувати всі фігури на шаховій дошці, тому що люди грішать постійно. Грішні ангели і люди використовують свою владу для того, аби щоденно чинити страхітливе зло. Чи Бог зупиняє кожну кулю, випущену в невинну жертву? Чи зупиняє любовні стосунки між підлітками, щоби вберегти їх від небажаної вагітності? Тут постійно відбувається щось набагато ризикованіше, ніж нам хотілося б визнати.

Більшість із нас робить усе можливе, щоби зменшити елемент ризику в своєму житті. Ми пристібаємо пояси безпеки, контролюємо рівень холестерину і користуємося контрацептивами. Я знайомий із деякими подружніми парами, які вирішили взагалі не мати дітей; вони просто не хотіли додаткових клопотів і переживань. А якщо діти народяться каліками? Якщо відвернуться від нас і від Бога? А якщо…? Тим часом Бог неначе відверто зневажає будь-яку обережність. Хоча Він знав, що може статися, яке горе, страждання і розорення настане після нашого непослуху, Бог вирішив мати дітей. І, на відміну від деяких батьків, що понад міру контролюють своїх дітей, не залишаючи їм ані найменшого вибору ні в чому, Бог дав нам дивовижний вибір. Він не примушував Адама і Єву слухати його. Він ризикнув. Приголомшливий вибір із приголомшливими наслідками. Господь пускає інших у свою історію і дозволяє їхніми ж рішеннями серйозно її змінювати.

Це світ, який Він створив. Це світ, який все ще триває. І Бог не відходить від безладу, в який ми перетворили цей світ. Тепер Він живе, майже радісно, безперечно — героїчно, в динамічних стосунках із нами та нашим світом. «І явився Господь» — такою є, мабуть, єдина найпоширеніша фраза про Нього в Святому Письмі. Вникнімо в історії, які Він пише. Ось історія про те, як діти Ізраїлю опиняються у безвиході, припертими до Червоного моря, на яких навалюється фараон з армією, у смертоносному шалі. Тоді з’являється Бог. Седрах, Місах і Авденаго врятовані після того, як їх вкинули у палаючу піч. Тоді з’являється Бог. Він дозволяє натовпу вбити Ісуса, поховати Його… — і тоді Він з’являється. Знаєте, чому Богові подобається писати такі неймовірні історії? Тому що Йому подобається виходити переможцем. Він любить демонструвати нам, що це йому під силу.

Зменшувати ризики і прикривати свої тили не властиво Богові. Однак це далеко не так. Більшість часу Він насправді дозволяє, щоби труднощі складалися проти нього. Скажімо, проти Голіяфа, загартованого солдата і вишколеного вбивцю, Він посилає… маленького веснянкуватого пастушка з рогаткою. Більшість воєначальників, вирушаючи в бій, хочуть мати якомога чисельнішу піхоту. Бог зменшує армію Гедеона від тридцяти двох тисяч до трьох сотень. Потім Він смолоскипами і порожніми глечиками споряджає різношерстий загін тих, хто залишився. І Бог випробовує свої шанси не в одній чи двох битвах. Чи думали ви коли-небудь, як Він поводиться з євангелієм? Бог мусить передати послання людству, без якого воно загине… навіки. І який Його план? По-перше, Він починає з найневдалішої групи: пари повій, кількох рибалок з освітою початкового рівня, збирача податків. Потім Він передає м’яча нам. Неймовірно.

Стосунки Бога з нами і з нашим світом саме тим і є: стосунками. Як у кожних стосунках, у них існує певна доля непередбачуваности і постійно присутня ймовірність, що нам завдадуть болю. Найбільший ризик, на який іде людина, — це любити, бо, як каже К. С. Люїс: «Полюбіть щось і ваше серце страждатиме або навіть розіб’ється. Якщо ви хочете мати гарантії, що воно залишиться неушкодженим, тоді не віддавайте його нікому, навіть, тварині». Але Бог віддає його знову, знову і знову, аж поки сам не починає через це буквально стікати кров’ю. Готовність Бога ризикувати просто приголомшлива — значно більша за готовність, на яку ми наважилися б на Його місці.

Церква століттями була у глухому куті, намагаючись примирити панування Бога зі свобідною волею чоловіка. Нам слід покірно визнати, що в цьому питанні багато темних місць, але для ознайомлених із дискусією кажу, що я не виступаю на захист відкритого теїзму. Попри те, в серці Бога безперечно є щось дике.

ВРЯТУВАТИ КРАСУНЮ

І вся його дикість, і вся його шаленість невіддільні від романтичного серця. Те, що богослови пропустили це повз увагу, більше говорить про самих богословів, ніж про Бога. Музика, вино, поезія, захід сонця… Все це Його винаходи, не наші. Ми просто відкрили те, про що Він подумав. Закохані й щойно одружені вибирають Гаваї, Багамські острови чи Тоскану як тло для свого кохання. Але чиїми ідеями були Гаваї, Багами і Тоскана? Розгляньмо це уважніше. Чия це ідея — створити людську форму такою, що поцілунок може бути таким приємним? І на тому Бог не зупинився, як відомо лише закоханим. Упродовж шлюбної ночі цар Соломон насолоджується зовнішністю своєї коханої, починаючи з очей. Йому подобається її волосся, її усмішка, її уста — «солодкі, як бджолині соти» і «мед і молоко під її язиком». Ви помітите, як він опускається дедалі нижче:

Шия твоя, немов Давидова башта, збудована для трофеїв.