Розділ без назви (2)

ЗВІДКИ МИ РОДОМ?

Можливо, я ввійшов до цього магазину як маленький хлопчик, але вийшов з нього, відчувши себе шерифом Віятом Ерпом, самотнім Рейнджером, Кітом Карсоном. Тепер я мав ідентичність і місце в історії. Мене закликали бути небезпечним. Щоби хлопчикові стати чоловіком, щоби чоловік зрозумів, ким він є, вибору немає. Чоловік повинен знати, звідки він прийшов і з чого він створений. Один із поворотних пунктів у житті мого друга Креґа — можливо, найважливіший з усіх — був той день, коли він узяв ім’я свого справжнього батька. Його батько Ал МакКонел загинув на корейській війні, і Креґа усиновив вітчим — похмурий старий капітан, який щоразу, коли злився на Креґа, називав його чайкою. Говоримо про ідентичність, про місце в історії. Він казав: «Креґе, ти всього лише чайка — ти вмієш тільки сидіти, кричати і…» (ви зрозуміли).

Коли Креґ подорослішав, він пізнав правду про своє походження — що його батько був воїном, який загинув у битві. Якби піп залишився живим, то планував піти в проповідники, донести Писання туди, де ще ніхто ніколи не був. Креґ з’ясував, що його справжній прадід був Вільям МакКонел — перший місіонер у Центральній Америці, чоловік, який багато разів ризикував і своїм життям, аби донести Христа загубленому народові. Креґ змінив прізвище на МакКонела і з ним повернув собі значно благороднішу ідентичність, набагато небезпечніше місце в історії. Добре було б, якби всім нам так щастило. Багато чоловіків соромляться своїх батьків. «Ти такий самий, як твій батько», — це стріла, яку багато роздратованих матерів випускають у своїх синів. Більшість знайомих мені чоловіків дуже стараються не бути подібними на своїх батьків. Але кого тоді залишається їм наслідувати? Від кого вони візьмуть відчуття сили?

Мабуть, краще нам повернути наші пошуки до витоків, до цього потужного кореня, з якого виростають усі гілки. Хто є Той, від кого всі ми нібито походимо, за чиїм образом створений кожен чоловік? Який він? Коли чоловік шукає свою силу, то почувши, що він створений за образом Бога, спочатку це його не підбадьорить. Для більшосте чоловіків Бог або далекий, або слабий — те саме, що вони кажуть про своїх земних батьків. Будьмо чесними — який для вас Ісус як чоловік? «Хіба він не покірний і тихий? — завважив друг. — Тобто я уявляю його собі лагідним чоловіком, якого обступили діти. Як мати Тереза». Так, такі малюнки я сам бачив у багатьох церквах. Фактично, лише такі зображення Ісуса я і бачив. Як я говорив раніше, у мене складається враження, що він був найприємнішим хлопцем у світі, містером Роджерсом із бородою. Наказувати мені бути подібним на нього — те саме, що наказувати стати безвольним і пасивним. Будь приємним. Будь чудовим. Будь, як мати Тереза.

Краще мені наказували би бути, як Вільям Волес.

СПРАВДІ ХОРОБРЕ СЕРЦЕ

Волес, як ви пригадуєте, є головним героєм фільму «Хоробре серце». Він — поет-воїн, який прийшов на початку XIV століття як визволитель Шотландії. На момент появи Волеса Шотландія вже кілька століть перебуває під залізним кулаком англійських монархів. Останній король — найгірший з усіх — Едвард Довгоногий. Цей жорстокий гнобитель розорив Шотландію, вбиваючи її синів і ґвалтуючи дочок. Натомість шотландська верхівка, яка мала б охороняти свою отару, навалює важкий тягар на спини людей, у змові з Довгоногим, набиваючи гаманці. Волес першим відмовляється коритися англійським гнобителям. Розгніваний Довгоногий кидає військо на поле Стерлінгу, щоб придушити повстання. Горяни, групуючись по сотні і тисячі, сходять у долину. Настав час показати, на що спроможні обидві сторони. Але боязлива верхівка не хоче битися. Вона прагне укласти угоду і Англією, аби отримати землі і владу. Як бачимо, типові фарисеї, б’юрократи… релігійні адміністратори.

Не маючи лідера, шотландці починають падати духом. Один за одним, а далі групами, вони починають утікати. У цей момент із загоном воїнів з’являється Волес, розмальований по-бойовому на синьо, готовий до боротьби. Ігноруючи знать, яка поїхала укладати з англійськими капітанами ще одну угоду, Волес звертається безпосередньо до сердець наляканих шотландців: «Сини Шотландії, ви прийшли воювати як вільні люди, і ви є вільними людьми». Він дає їм ідентичність і підставу для боротьби, нагадує, що життя, прожите в страсі, взагалі не є житнім, і що одного дня кожен із них помре. «Через багато років, помираючи в своєму ліжку, чи не захочеться вам віддати всі свої дні — від нинішнього до останнього, — аби повернутися сюди і сказати ворогам, що вони можуть відібрати наші життя, але ніколи — нашу свободу!» — він запевняє їх, що це їм під силу. У кінці хвилюючої промови чоловіки збадьорилися, піднеслися на дусі. Тоді друг Волеса запитав: «Гарна промова. А що нам тепер робити? І куди ти йдеш?». На що почули: «Будьте собою. Я іду в бій». Зрештою, комусь треба протистояти англійським тиранам. Тимчасом як знать домовляється за вигідне положення, Волес під’їжджає і перериває переговори. Він викликає на бій англійських повелителів. І так розпочинається битва при Стерлінзі — битва, з якої починається звільнення Шотландії.

Тепер подумайте — Ісус більше подібний на матір Терезу чи на Вільяма Волеса? Якщо ви прокажений, бездомний, перебуваєте на суспільному дні, вас ніхто ніколи не торкався, бо ви «нечистий», і все, чого бажаєте — це одного доброго слова, тоді Христос є втіленням лагідного милосердя. Він простягає вам руку і торкається вас. З іншого боку, якщо ви — фарисей, один із самозванців доктринерських поліцейських, то стережіться. Не раз Ісус «викликав на бій» цих горезвісних лицемірів. Згадаймо історію скорченої жінки, яку описує євангелист Лука. Ось яке підґрунтя: фарисеї, як шотландська знать — вони також накинули важкий тягар на спини Божого народу, але не поворушили і пальцем, щоби йому допомогти. До того ж, вони настільки прив’язані до закону, що вважають гріхом зцілювати когось у суботу, бо це означатиме, що він «працює». Вони настільки хибно потрактували Божі задуми і наполягають на тому, що людина створена для суботи, а не субота для людини (див. Мр. 2, 27). Христос уже мав із ними кілька сутичок, деякі — з тієї ж причини, що доводило цих зрадників до «люті» (див. Лк. 6,11).

Чи наступного разу Ісус обходитиме це питання навшпиньки, щоби не «розхитувати човна»? До слова, саме тому надають перевагу наші нинішні лідери. Чи Син Божий не розвиває цю тему задля «збереження церковної єдності»? Аж ніяк. Він «вривається» в ситуацію, дратує поводирів, кидається в бій.

Ось як усе було: «Ісус навчав в одній з синагог у суботу. Була ж там одна жінка, що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.” І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: “Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній”» (Лк. 13, 10–14).

Чи вірите ви цьому чоловікові? Він хитрий, як лис. І перевертає все з ніг на голову. Христос розлючений: «Господь у відповідь сказав до нього: “Лицеміри! Чи кожен з вас не відв’язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?”. І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив» (Лк. 13, 15–17).

ВИГРАТИ БИТВУ

Христос допитує ворога, виводить його на чисту воду і присоромлює його на очах у всіх. Господь — джентльмен? Ні, коли ви на службі у його ворога, Бог мусить іти в бій, і битва ця — за нашу свободу. Як сказав Темпер Лонґман: «Буквально всі книжки Біблії — зі Старого і Нового Завітів, і заледве чи не на кожній сторінці — розповіді про войовничу діяльність Бога». Мені цікаво, чи єгиптяни, які тримали Ізраїль під батогом, описали б Ягве як справді приємного хлопця? Чума, епідемія, смерть усіх первістків — нині це не виглядає надто джентльменським, хіба не так? Що сказала б міс Гарні Манери про захоплення обіцяної землі? Чи масова різанина узгоджується з традицією «відвідин» вашого нового сусіда?

Пригадуєте того дикого чоловіка Самсона? У нього доволі вражаюче мужнє резюме: вбив лева голими руками, відлупцював і роздягнув тридцять філістимлян, коли ті налаштували його дружину проти нього, і зрештою, після того як вони спалили її, він убив тисячу чоловік ослячою щелепою. З таким не можна жартувати. Але ви звернули увагу, що ці події трапилися після того, як «найшов на нього дух Господній» (Суд. 15, 14, курсив мій). Тепер дозвольте мені чітко пояснити: я не захищаю образу чоловіка-мачо». Я не пропоную нам усім гнатися до спортзалу, і потім — на пляж, аби кидати пісок в обличчя плаксивих фарисеїв. Намагаюся вберегти нас від дуже-дуже хибного образу Бога, особливо Ісуса, і відповідно чоловіків як носіїв того образу. Дороті Сеєрз писала, що Церква «дуже ефективно обрізала пазурі юдейського Лева», зробивши з нього «лагідну домашню тваринку для блідих вікаріїв та побожних старих жінок». Чи такого Бога ми бачимо в Біблії? Ось Йову, який засумнівався в Божій силі, Він відповідає:

Хіба то ти даєш коневі силу?

Вдягаєш гривою його шию?

Силуєш його, неначе сарану, стрибати?

Його величне іржання жах наводить.

Він риє копитами землю й силою радіє, кидається назустріч зброї.