Розділ без назви (2)

що сила Богові належить

і що у тебе, Господи, милість. (Пс. 62, 12–13)

Розділ 3

ПИТАННЯ, ЩО ПЕРЕСЛІДУЄ КОЖНОГО ЧОЛОВІКА

Трагедія життя в тому, що в людині щось вмирає ще за її життя.

_АЛЬБЕРТ ШВАЙЦЕР

Той починає вмирати, хто відмовляється від своїх бажань.

_ДЖОРДЖ ГЕРБЕРТ

Чуєш мене? Помолися за лицеміра, Який вирушив у дорогу молодим і сильним — Лише для того, щоб здатися.

ДЖЕКСОН БРАУНІ, «ЛИЦЕМІР»

У нашому місцевому зоопарку є один із найбільших африканських левів, яких я бачив за все своє життя. Величезний самець, вагою біля п’ятисот фунтів, з прекрасною гривою і просто велетенськими лапами. Рапtherа lео. Цар звірів. Безперечно, він був у клітці, але я запевняю вас — ґрати заспокоюють мало, коли ви стоїте на віддалі шести футів від чогось такого, що в іншій ситуації подивилося б на вас як на легкий сніданок. Чесно кажучи, я відчував, що маю наглядати за своїми хлопцями, тримаючи їх на безпечній відстані, мовби він міг скочити на нас, якби раптом захотів. Однак він був моїм улюбленцем, і тимчасом як інші ходили подивитися на мавп чи тигрів, я вертався назад заради кількох хвилин у присутності когось настільки могутнього, благородного і смертоносного. Можливо, це був страх, змішаний із захопленням, можливо, моє серце просто розривалося за цього великого старого кота.

Цей прекрасний жахливий звір мав би блукати в саванні, пануючи над усіма, наганяючи страх на антилоп, завалюючи зебр і газелей, попри те, де не застав би його голод. Натомість він щодня і щоночі кожну годину проводив на самоті, у клітці, меншій за вашу спальню, а їжу отримував через металеві дверцята. Інколи пізно вночі, коли все місто засинало, я чув, як з пагорбів накочувалося ревіння. Воно звучало не шалено, а радше жалісливо. Лев ніколи не дивився мені в очі. Я дуже хотів, щоб він поглянув, хотів заради нього самого, щоб він міг збентежити мене поглядом. Мені сподобалося б, якби він замахнувся на мене. Але звір просто лежав, утомлений тією глибокою втомою, яка приходить із нудьгою, лежав, дихаючи неглибоко, перевертаючись час до часу в різні боки.

Адже за роки життя у клітці цей звір уже навіть не вірить, що він є левом… Аналогічно і чоловік, загнаний у клітку, вже не вірить, що він є чоловіком.

ЛЕВ ІЗ КОЛІНА ЮДИ?

Чоловік є шаленим… пристрасним… із диким серцем? Якщо чоловік є образом лева з коліна Юди, то чому ж довкола стільки самотніх жінок, стільки дітей без батька? Чому так мало чоловіків? Чому здається, що світ наповнений «карикатурами» мужності? Неподалік від нас живе один чоловік. Усі вихідні він проводить перед телевізором, переглядаючи спортивні програми, тимчасом як його син бавиться на вулиці — сам, без тата. Ми живемо у своєму будинку майже дев’ять років і я, здається, бачив, як той батько бавився зі своїми хлопцями разів зо два. Що з ним? Чому він не займається ними? А чоловік зі сусідньої вулиці, який привертає увагу тим, що ганяє на мотоциклах, водить величезну машину і носить шкіряну куртку, а коли ходить, завжди тримається набундючено. Що з ним? Виглядає начебто мужньо, але карикатурно, надмірно.

Як це сталося, що коли чоловіки заглядають собі в серце, то не знаходять там чогось геройського і шаленого, натомість бачать лише злість, похіть і страх? Більшість часу я відчуваю себе радше боязким, аніж шаленим. Чому це так? Сто п’ятдесят років тому Торо написав: «Безліч чоловіків проживають своє життя у тихому відчаї», і здається, що відтоді нічого не змінилося. Як сказано в «Хороброму серці»: «Всі чоловіки вмирають, одиниці з них по-справжньому живуть». Так більшість жінок проживають життя тихої смиренності, втративши надію зустріти справжнього чоловіка.

Виглядає, що реальне життя середньостатистичного чоловіка страшенно далеке від бажань його серця. Не існує битв, яких варто вести, хіба що це буде дорожній рух, ділові зустрічі, суперечки або рахунки. Де велика битва чоловіків, які зустрічаються на каві і діляться кількома віршами з Біблії? А ті, що тиняються в бовлінг-клубі, викурюють кілька сигарет і трохи випивають, є в тій самій ситуації. Мечі і замки їхнього дитинства давно витіснили олівці та кабінети, револьвери і ковбойські капелюхи вони відклали заради міні-фургонів та іпотек. Поет Едвін Робінсон вловив цей тихий відчай:

Мінівер Чіві, дитя насмішки,

Дедалі жалюгіднішим ставав.

Щодень оплакував свою появу в світі,