Розділ без назви (2)

Він зо страху сміється, нічого не боїться, перед мечем не відступає.

Над ним гуркоче сагайдак, вогненний спис і ратище.

В тріпотливому запалі він мов глитає землю, не може встоятись, коли сурма засурмить.

Щоразу, як засурмить, він іга-га! — каже, здалека чує битву,

грімкий голос старшин і військовії кличі (Йов 39, 19–25).

Бойовий кінь, жеребець, втілює собою шалене серце його Творця. Так само кожен чоловік — це пагін роду переможців. Чи принаймні він ним був на початку. Ви можете зрозуміти, який біля вас чоловік, якщо завважите, як він на вас упливає. Чи вам із ним нудно? Чи він лякає вас своїм догматичним нацизмом? Чи вам не хочеться закричати лише через те, що він аж надто приємний? Глупої ночі у Гетсиманському саду натовп головорізів із ліхтарями, смолоскипами та зброєю йде забирати Христа. Зверніть увагу на їхню легкодухість — чому вони не прийшли схопити його серед ясного дня, у місті? Чи Ісус перелякано відступає? Ні, Він відкрито йде їм назустріч:

Ісус же, знаючи все, що мало з ним сталося, вийшов і мовив до них: «Кого шукаєте?»

«Ісуса Назарянина», відповіли ті.

…Стояв же і Юда з ними, який його зрадив.

І коли він їм сказав: «Це я!» — подалися назад і припали до землі.

Тож він спитав їх ще раз: «Кого бо шукаєте?»

А вони: «Ісуса Назарянина».

«Сказав же вам, — озвавсь Ісус, — що то я.

Коли, отже, шукаєте мене,

то відпустіть оцих, щоб ішли собі (Йо. 18,4–8, курсив мій).

Ось вам і прояв сили. Одна лише потуга сміливої присутности Ісуса збиває з ніг увесь загін. Кілька років тому добрий чоловік дав мені вірша Езри Павнда про Ісуса, який називається «Балада про доброго Друга». Він став моїм улюбленим. Вірш написаний від імені одного з чоловіків, які йшли за Христом, можливо, Симона Зилота, матиме ще глибший зміст, якщо ви довідаєтеся, що автор називає Ісуса fere — по-староанглійськи це означає — товариш, супутник:

Відібрали в нас друга найкращого,

Духовенство і з дерева хрест.

Любив бо він палко сміливих мужів,

Море відкрите і кораблі.