Розділ без назви (2)

До мене в дім просився сум — боявсь його пустити;

Чув я амбіцій поклик — на ризик не відважився.

І одночасно безперестанно шукав я зміст свого життя,

Тепер лиш зрозумів — вітрило слід підняти Назустріч вітрам долі,

Куди нас не несли б вони.

Життя наповнюючи змістом, ризикуєш божевілля крок зробить,

Але без цього на муку перетворюєш його,

Де неприкаяність і прагнень пустота.

Воно — як човен, що в порту за морем томиться,

Але страху не здатен подолати. (Едґар Лі Мастерс)

У НЕВІДОМЕ

«Духовне життя не може бути схожим на життя в провінції, - сказав Говард Мейсі. — Це завжди фронтир. І ми, що живемо тут, повинні примиритися з таким життям і навіть радіти, що воно завжди буде невлаштованим». Найбільша перепона до здійснення наших мрій — це ненависть несправжнього «я» до таємниці. Розумієте, це проблема, тому що таємниця критично важлива для пригоди. Більше того, таємниця — це серцевина всесвіту і Бога, котрий його створив. Найважливіші аспекти світу будь-якого чоловіка — це його стосунки з Богом і з людьми в його житті, його покликання, духовні битви, які на нього чекають. Кожна з цих речей сповнена таємниці. Але це не погано. Це радісна і багата дійсність, яка є критично важливою для прагнення нашої душі до пригоди. Як говорить Освальд Чемберз:

Від природи ми схильні до такої математичности і розрахунку, що розглядаємо непевність як щось погане… Певність — це ознака життя за здоровим глуздом; благодатна непевність — це ознака духовного життя. Певність щодо Бога означає, що ми непевні в усьому, ми не знаємо, що несе нам новий день. Переважно це вимовляється з сумним зітханням, а мало би бути радше виразом очікування зі затамованим подихом. («Моє найвище для Господа»)

У Бога немає формул. Крапка. Отже, для чоловіка, що йде за ним, теж немає формул. Бог — особа, а не вчення. Він діє не як система — хоч би й богословська — а зі всією оригінальністю по-справжньому вільної і живої особи. «Боже царство небезпечне, — каже архиєпископ Антоній Блюм. — Ви маєте ввійти до нього, а не просто шукати про нього інформації». Візьмемо для прикладу Ісуса Навина і єрихонську битву. Ізраїльтяни вишикувані для першого військового наступу для здобуття землі обітованої, і в цьому моменті зосереджено багато чого: бойовий дух війська, його впевненість в Ісусі, не кажучи вже про їхню репутацію, яка випереджуватиме їх на шляху до кожного наступного ворога. Це, так би мовити, їхній День наступу і ця новина стане відомою. То як же Бог влаштує так, щоб усе почалося вдало? Він посилає їх упродовж тижня обходити місто з сурмами. На сьомий день він наказує їм зробити це сім разів, а тоді всім разом голосно закричати. Звісно, це спрацювало прекрасно. І знаєте що? Таке більше ніколи не повторилося. Ізраїль уже ніколи не використовує таку тактику.

А ось Гедеон і його військо, скорочене з тридцяти двох тисяч до трьохсот воїнів. Який же в них план нападу? Факели і горщики з водою. Це також спрацьовує прекрасно і також ніколи більше не повторюється. Пам’ятаєте, як зцілив сліпого Ісус — Він ніколи не робив це одним і тим самим способом двічі. Сподіваюся, ви вловлюєте думку. Тому що світ дійсно обманув Церкву щодо цього. Сучасна епоха зненавиділа таємницю; ми відчайдушно прагнули засобів контролю наших життів і, здається, знайшли зразкову вавилонську вежу в науковому методі. Зрозумійте мене правильно — наука дала нам багато чудових набутків — у гігієні, медицині, транспортуванні. Але ми намагалися застосовувати ці методи, щоб впокорити дикість духовного фронтиру. Ми використовуємо найсучасніші маркетингові методики, новинки в галузі управління бізнесом, застосовуючи їх до духовного служіння. Проблема зациклености сучасного християнства на принципах полягає в тому, що вона унеможливлює справжню розмову з Богом. Знайди принцип і застосуй його — навіщо тобі Бог? Тому Освальд Чемберс попереджує нас: «Ніколи не створюй принципів на основі свого досвіду; хай Бог буде з іншими настільки ж оригінальним, як із тобою».

Оригінальність і творчість критично важливі для особистости і чоловічої сили. Пригода починається, і наша справжня сила вивільняється тоді, коли ми більше не розраховуємо на формули. Бог є надзвичайно творчою Особою і хоче, щоб Його сини теж так жили. Це найвдаліше змальовано в «Рейдерах загубленого ковчегу». Звичайно, Індіяна Джонс — хуліганський герой, що легко дає собі раду і з древньою історією, і з гарними жінками, і з револьвером сорок п’ятого калібру. Але справжнє випробування для нього прийшло тоді, коли всі його можливості вичерпалися. Він, урешті, знайшов славетний ковчег, але німці вкрали його і повантажили на вантажівку. І ось вони готові від’їхати разом із мріями Індіяна, в оточенні значної фашистської охорони. Джонс і двоє його супутників безпорадно спостерігають за тим, як перемога вислизає їм із рук. Але Індіяна не здається, о ні, гра тільки починається. Він розмовляє зі своїми друзями:

Джонс: Повертайтеся до Каїру. Роздобудьте якийсь транспорт, щоб добратися до Англії… катер, літак, будь-що. Зустрінемося в Омарі. Чекайте мене. Я їду за тією вантажівкою.

Савлах: Як?

Джонс: Не знаю… Придумаю по дорозі.

Для того щоб жити і любити, необхідна готовність стрибнути обома ногами і бути при цьому творчим. Ось лише один приклад: кілька років тому, недільного вечора, я повернувся з поїздки і побачив, що мої сини бавляться у дворі перед будинком. То був холодний листопадовий день, надто холодний для забав надворі, тож, я спитав, що сталося. «Мама нас вигнала», — почув у відповідь. Знаючи, що коли Стейсі їх проганяє, на те часто є серйозна причина, я вимагав зізнання, але вони твердили, що невинні. Тож, я попрямував до дверей, щоб почути цю історію з уст дружини. «Я на твоєму місці не йшов би туди, тату, — застеріг Сем. — Мама в поганому настрої». Я точно знав, про що він каже. Будинок був зачинений, усередині — тихо і темно.