Розділ без назви (2)

Щоб воду пив, а кіль борознив небо.

Життя — це не проблема, яку треба розв’язувати, а пригода, яку треба прожити. Така його природа, і вона була такою спочатку — відтоді як Бог написав сценарій для цієї напруженої драми і назвав усю цю дику затію доброю. Він влаштував світ таким чином, щоб він діяв тільки тоді, коли ми приймаємо ризик як тему нашого життя, тобто тільки тоді, коли живемо по вірі. Чоловік просто не буде щасливим, поки не матиме пригод у роботі, в коханні і в духовному житті.

ПОСТАВИТИ ПРАВИЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Кілька років тому, переглядаючи вступ до однієї книги, я натрапив на фразу, яка змінила моє життя. Бог має з нами близькі особисті відносини і звертається до наших дивних сердець особливими способами — і не тільки через Біблію, але й через усе творіння. До Стейсі він промовляє через фільми. До Крейґа — через рок-н-рол (днями він зателефонував мені, щоб сказати, що пісня «Running Through the Jungle» запалила його бажанням прочитати Біблію). До мене слово від Бога надходить по-різному — через захід сонця, через друзів, фільми, музику, дику природу і книжки. Але до ситуації зі мною і книжками Бог підходить з особливим гумором. Наприклад, оглядаючи книжки у букіністичній крамниці, я можу помітити одну з тисячі, яка говоритиме: вибери мене — точнісінько, як Августин у своїй «Сповіді». Тоllе lеggе — бери і читай. Бог закидає свою вудочку у воду, де плаває форель, ніби майстерний рибалка. У вступі до тієї книги, яку я досі ціную, її автор Ґіл Бейлі ділиться порадою, що колись отримав від свого духівника. Її суть — не запитуй себе, що потрібно світові. Запитуй себе, що відроджує тебе до життя. Йди і роби це, тому що світ потребує людей, відроджених до життя.

Я занімів. Для мене це, можливо, була валаамова ослиця. Раптом я усвідомив, що моє життя до того моменту було кепським, що я жив за сценарієм, який для мене написав хтось інший. Усе своє життя я просив світ сказати мені, що маю робити зі собою. Це не те саме, що просити поради; я хотів не чого іншого, як звільнення від відповідальности і, особливо, звільнення від ризику. Я хотів, щоб хтось інший сказав мені, ким маю бути. Слава Богу, в мене цього не вийшло. Я просто не міг себе примусити надто довго грати за цими врученими мені сценаріями. Вони ніколи не підходили мені, як Савлові обладунки. Хіба може світ позерів порадити щось крім позерства? За словами Б’юхнера, ми є в постійній небезпеці бути не акторами в драмі нашого життя, а піддослідними тваринами, які йдуть туди, куди веде їх світ і плисти за будь-якою найсильнішою течією. Коли я читав пораду Бейлі, то знав, що це Бог говорить до мене. Це було запрошення до виходу з Уру. Я поклав книгу, не перегорнувши сторінку, і вийшов із магазину в пошуках життя, яке варто прожити.

Я подав документи на здобуття ступеня магістра, і мене зарахували. Та програма виявилася чимось набагато більшим, ніж кар’єрний крок; завдяки перетворенню, яке там відбулося, я став письменником, консультантом і оратором. Уся траєкторія мого життя змінилася, а разом з нею — життя багатьох людей. Але сам я майже не робив ніякого руху. Розумієте, коли я подавав документи до університету, не мав ні копійки на оплату навчання. Я був одружений, із трьома дітьми, виплачував кредит за будинок, а це такий період у житті чоловіка, коли здебільшого він повністю відмовляється від своїх мрій і від здійснення будь-яких стрибків. Ризик здається просто надто великим. До того ж, мені тоді ще зателефонували з фірми у Вашингтоні і запропонували тепле місце з неймовірною платнею. Я працював би в престижній компанії, обертаючись у дуже потужних колах і заробляючи великі гроші. Бог загострював сюжет, випробовуючи твердість мого рішення. В один бік ішла дорога до моєї мрії і бажання, на які в мене не було коштів, а також до абсолютно непевного майбутнього. В інший бік вела дорога до вигідного кроку вгору щаблинами успіху, дуже очевидного кар’єрного росту і повної втрати душі.

На вихідні я виїхав у гори, щоб навести лад із думками. Життя стає зрозумілішим, коли стоїш на самоті біля високогірного озера з вудкою в руках. Мені здалося, що щупальця світу і мого несправжнього «я» послабили свою хватку, коли я вибрався у Пустелю святого Хреста. Наступного дня заговорив Бог: Джоне, ти можеш піти на цю роботу, якщо хочеш. Це не гріх. Але вона тебе вб’є, і ти це знаєш. Він мав рацію; на ній зусібіч виднівся знак несправжнього «я». Якщо хочеш йти за Мною, продовжував Він, то Я йду в той бік. Я точно знав, що Він мав на увазі, коли казав, «у той бік». Це означало — в пустелю, на фронтир. Наступного тижня я в дивовижній послідовності отримав три дзвінки. Перший — запрошення на фірму у Вашингтоні, і я відмовився влаштовуватися до них. Коли поклав слухавку, моє несправжнє «я» кричало: що ти робиш?! Наступного дня телефон знову задзвонив — дружина сказала, що телефонували з університету і запитували, чому я не заплатив перший внесок за навчання. Третього дня зателефонував мій давній друг, що молився за мене і за моє рішення. «Ми вважаємо, що ти повинен йти до університету, — сказав він, — і ми хочемо заплатити за тебе».

Дві стежки в лісі розійшлись, і я

ступив на невторовану;

Відтоді все змінилося. (Роберт Фрост)

ЧОГО ТИ ЧЕКАЄШ?

Де ми були б сьогодні, якби Авраам обережно зважив усі «за» і «проти» Божого запрошення і вирішив краще триматися своїх медичних пільг, оплачуваних тритижневих відпусток і пенсійного плану в Урі? Що було б, якби Мойсей послухав пораду своєї мами ніколи не пустувати з сірниками і вів обережне життя, тримаючись якнайдалі від будь-яких палаючих кущів? У нас не було б Євангелії, якби Павло вирішив продовжувати життя фарисея, яке хоч і не було сповнене мрій чоловіка, та все ж було, принаймні, прогнозоване і, звичайно ж, стабільніше, ніж те, щоб іти за голосом, почутим по дорозі до Дамаску. Зрештою, люди часто чують голоси, і хто знає насправді, чи це Бог, чи просто чиясь уява? Що було б із нами, якби Ісус не був палким, диким і романтичним до мозку кісток? Подумайте: нас би взагалі не було б, якби Бог не пішов на величезний ризик щодо нас із самого початку.

Більшість чоловіків витрачають енергію свого життя, намагаючись виключити ризик або зменшити його до зручнішого масштабу. Їхні діти набагато частіше чують «ні», ніж «так». Їхні працівники відчувають себе прив’язаними, так як і їхні жінки. Якщо це спрацьовує, якщо чоловікові вдається застрахувати своє життя від усіх ризиків, він замотує себе в кокон самозахисту, а потім весь час дивується, чому задихається. Якщо це не спрацьовує, він проклинає Бога, а тоді подвоює свої зусилля до підвищення кров’яного тиску. Якщо подивитися на будову несправжнього «я», яке люди схильні створювати, вона завжди зав’язана на двох темах: чіпляння за якусь компетенцію і відкидання всього неконтрольованого. За словами Девіда Байта: «Ціна нашої життєздатности — це сума всіх наших страхів».

За вбивство брата Бог прирік Каїна на життя неприкаяного волоцюги; далі він будує місто (див. Бут. 4, 12; 17). Отака посвята — відмова довіритися Богові і пошук контролю — глибоко притаманна кожному чоловікові. Байт говорить про відмінність між бажанням несправжнього «я» мати владу над досвідом, контролювати свої події і наслідки і бажанням душі мати владу через досвід, яким він не був би. Ви буквально жертвуєте своєю душею і своєю справжньою силою, коли наполягаєте на контролюванні ситуації, як той чоловік, про якого Ісус розповідав, що він, нарешті, накопичив скільки хотів, набудував гарних комор, а наступної ночі помер. «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу»? (Мр. 8, 36). До слова, можна втратити душу задовго до смерти.

Канадський біолог Фарлей Моват мріяв про те, щоб вивчати вовків у їхньому природному оточенні на диких просторах Аляски. Книгу «Ніколи не вий вовком» він написав на основі досвіду тієї відлюдної дослідницької експедиції. В однойменному фільмі Моват змальований в особі книжкового хробака Тайлера, який ніколи навіть не жив у наметі. Він наймає божевільного старого пілота Ровлі Літла з Аляски, щоб у розпал зими доправити його і все його оснащення в глуху долину Блек Стовн. Під час польоту в однодвигунній «Сесні» над однією з найкрасивіших, найнепрохідніших і найнебезпечніших диких місцевостей на землі, Літл випитує Тайлера про секрет його місії:

Літл: Скажи мені, Тайлере… що там в долині Блекстовн?

Що там? Марганець? (Мовчання). Це ж не нафта. Може, золото?

Тайлер: Це важко описати.

Літл: Ти — розумна людина, Тайлере… все сам собі знаєш.

Усі ми тут — золотошукачі, правда, Тайлере? Шукаєм… ту тріщину в землі… щоб потім більше нічого не шукати.