Розділ без назви (2)

Де все, чого ти прагнеш

Назавжди недосяжні

Від тебе за мільйони миль.

Це глибока брехня, поєднана з глибокою правдою. Єва — це справді сад (див. П. п. 4,16). Але вона — не все, чого ви прагнете, не все, що вам потрібне, — далеко не те. Звісно, що вона буде за мільйони миль від вас. Ви не можете дістатися до того місця, бо насправді його немає. Його немає. Відповідь на ваше запитання неможливо знайти. Зрозумійте мене правильно. Жінка — чарівна істота. Найчарівніше створіння. «Оголене жіноче тіло — це частка вічности, надто велика для чоловічого ока». Жіночість має здатність розбудити мужність. Ще й як може. Моя дружина мигне тут грудьми, а тут стегнами — і я готовий до дії. Все в мені готове. Вона скаже мені м’яким голосом, що я — чоловік, і я готовий стрибати задля неї через високі будівлі. Але жіночість ніколи не зможе обдарувати мужністю. Це те саме, що вимагати, щоби перлина породила буйвола. Або сподіватися, що поле польових квітів подарує вам «Шевроле». Це цілком інші субстанції.

Коли чоловік звертається з таким запитанням до жінки, він або прив’язується, або втрачає мужність. Зазвичай, відбувається і одне, і друге.

Дейв, котрому батько «пробив» діру у грудях, коли назвав його «маминим синком», шукаючи оправдання, кинувся до жінок. Нещодавно він зізнався мені, що помішаний на молодших жінках. Можна зрозуміти чому — вони є меншою загрозою. Молодша жінка є набагато меншим викликом. При ній він може відчувати себе справжнім чоловіком. Дейв соромиться своєї одержимості, але це його не зупиняє. Молодшу жінку він сприймає як відповідь на своє запитання, яку мусить отримати. Але він розуміє, що його пошуки марні. Якось він мені признався: «Навіть якщо я одружуся з красивою жінкою, то завжди знатиму, що десь є ще красивіша. Отож, почну задумуватися — чи міг би завоювати її?».

Це брехня. Як каже Блай, це пошуки без кінця. «Тут ми бачимо джерело великого розпачу чоловіків, великих страждань — певних жінок». Я настільки часто це бачив. Кілька років тому брат мого друга буквально опустився на дно, коли від нього пішла його дівчина. Він був справді успішним хлопцем, зірковим спортсменом, який став перспективним молодим юристом. Але він страждав від рани, яку завдав йому батько — алкоголік і трудоголік, котрий ніколи не давав синові того, чого прагне кожен хлопчина. Подібно до багатьох із нас, він звернувся з цим глибоким питанням до жінки. Коли вона його кинула, за словами друга, «це вибило його з колії. Він серйозно опустився, почав запивати, курити. Навіть покинув країну. Його життя похитнулося».

Саме тому стільки чоловіків таємно бояться своїх дружин. Вона бачить його так, як ніхто інший, знає, ким він є насправді. Якщо він дав їй право оцінювати себе, значить він також дав їй право визнати його неспроможним. У цьому — смертельна пастка. Один священик розповів мені, що багато років намагається догодити своїй дружині, а вона оцінює його лише на двійку. «А якщо не вона вас має оцінювати?» — висунув я припущення. «Безперечно. Та в неї таке враження… і я не виправдовую надій». Інший чоловік Річард у перші роки шлюбу лаяв свою дружину. Він вважав, що в житті йому призначено бути Ромео, відповідно, вона мала би бути Джульєтою. Коли виявилося, що вона не є «золотоволосою» жінкою, Річард розлютився. Бо, розумієте, це означало, що він не був героїчним чоловіком. Пригадую, я бачив фотографію Джулії Робертс без костюма і макіяжу. Тоді усвідомив, що вона — звичайна жінка.

«Він ішов до мене за підтвердженням своєї мужности», — сказала мені молода жінка про чоловіка, з яким зустрічається, точніше, зустрічалася. Спочатку він її привабив і, безперечно, привабив тим, як захопився нею. «Саме тому я з ним розійшлася». Мене вразила її проникливість і сміливість. Це дуже рідкісна риса, особливо, в молодших жінок. Наскільки це прекрасно відчувати себе його одержимістю. Бути в чиїхось очах богинею — це доволі п’янке відчуття. Але згодом вся ця романтика обертається неймовірним тиском на неї. «Він не переставав повторювати: “Я не знаю, чи мені під силу бути чоловіком, а ти кажеш мені, що ні”. Колись він мені за це подякує».

Надзвичайно цікаво те, що гомосексуали в цьому питанні насправді мають чіткіше розуміння. Вони знають, що в їхньому серці бракує саме чоловічої любови. Проблема в тому, що вони її сексуалізували. Джозеф Ніколосі говорить, що гомосексуальність є спробою заживити рану, наповнивши її мужністю або чоловічою любов’ю, якої бракувало, або чоловічою силою, якої на відчуття багатьох чоловіків, їм бракує. Це також є марними пошуками, і саме тому вражаюча кількість гомосексуальних стосунків не триває довго, адже стільки гомосексуалів переходить від одного чоловіка до другого, і так їх багато страждає від депресії та багатьох інших згубних звичок. У таких стосунках вони не можуть знайти те, що їм потрібне.

Чому я все це сказав про наші пошуки самоствердження і відповіді на наше запитання? Тому що ми не можемо почути реальну відповідь, поки не переконаємося, що отримали хибну. Хіба можемо ми подивитися в обличчя реальності, тимчасом як женемося за ілюзією? Голод не минає, він живе в нашій душі, мов зголодніла жадоба, чим ми не намагалися б її заповнити. Якщо ви підете з тим запитанням до Єви, це розіб’є ваше серце. Тепер я це знаю після багатьох-багатьох важких років. Там ви відповіді не отримаєте. Фактично, відповіді не дасть вам жодна річ, за якою женуться чоловіки, намагаючись знайти себе. Існує лише одне джерело відповіді на ваше запитання. І куди ви не пішли б зі своїм запитанням, вам доведеться забрати його назад. Вам доведеться відійти. Тут — початок вашої подорожі.

Розділ 6

БАТЬКІВСЬКИЙ ГОЛОС

Жоден чоловік не може протягом тривалого часу мати одне обличчя для себе, а інше — для інших людей, не заплутавшись, врешті, в тому, яке з них справжнє.

_НАТАНІЕЛ ГОТОРН

Esse quam videri

Бути, а не здаватися

Хто може дати чоловікові його ім’я?

_ДЖОРДЖ МАКДОНАЛЬ

Влітку, на вкритих полином сухих і запилених рівнинах сходу штату Орегони, спекотно. Коли сонце піднімалося високо, температура могла сягати 32 градусів. Тоді ми відкладали найважчу господарську роботу на світанок або на надвечір’я і вечір. Іноді вдень, у розпал самої спеки, ми поправляли зрошувальні рівчаки, що для мене було нагодою добре вимокнути. Я йшов по рівчаку, хлюпаючи водою і не заважаючи джинсам вбирати теплу брудну воду. Але найчастіше ми йшли до хати випити склянку чаю з льодом. Свій чай Поп любив гарненько солодити — так, як його п’ють на Півдні. Ми всідалися на кухні за столом і випивали по склянці, або й по дві, обговорюючи вранішні події чи наміри продати трохи худоби на аукціоні, чи те, що ми, на думку Попа, мали зробити ввечері.