Розділ без назви (2)

НАШ СТРАХ

Десять років свого життя я провів у театрі як актор і режисер. Ті роки були здебільшого радісні. Я був молодий, сповнений енергії і вмів добре робити свою справу. Моя дружина працювала в компанії, якою я керував, і там ми мали багато близьких друзів. Цей вступ потрібен, аби ви краще зрозуміли те, що я зараз вам розкажу. Всупереч тому, що майже всі мої спогади про театр щасливі, мені постійно сниться одне жахіття. Відбувається все так: я раптом опиняюся в театрі — на великій сцені, як на Бродвеї, на якій прагне грати кожен актор. У партері гасне світло, а сцена так яскраво освітлена, що звідти, де я стою, не видно глядачів, проте я відчуваю, що зал повний. Вільні лише стоячі місця. Наразі все добре. Актори люблять грати для повного залу. Але мені цей момент узагалі не подобається. Мене паралізував страх. Вистава вже триває, і я маю головну роль. Але я не маю поняття, що це за вистава. Я не знаю, яку роль маю грати, не знаю своїх слів, навіть не знаю реплік.

Ось найглибший страх кожного чоловіка: бути викритим, виявитися самозванцем, а не справжнім чоловіком. Цей сон не має стосунку до акторської гри; це просто контекст для мого і страху. Ви також маєте свої страхи. Чоловік несе образ Бога у своїй силі, не так фізично, як у душі. Незважаючи на те, чи знає він біблійну оповідь, якщо чоловік знає, що є щось таке, для чого він створений, то це — вийти переможцем. Проте він задумується: чи я можу, чи мені вдасться? Коли йти стане важко, коли будуть справжні труднощі, чи він впорається? Роками моя душа перебувала в цьому сум’ятті. Часто зранку я пробуджувався з відчуттям тривоги, яка не мала безпосередньої причини. Всередині все рвалося. Одного дня мій дорогий друг Брент запитав мене: «Тепер, коли ти не граєш, чим займаєшся?». У цей момент я усвідомив, що маю таке відчуття, наче моє життя — це вистава, мовби я постійно на сцені. У кожній ситуації я неначе повинен був постійно доводити, що чогось вартий. Після того як я виступав із промовою чи проводив заняття, то прислухався до того, що казали інші, надіючись на їхню позитивну оцінку. Кожна консультація виглядала новим тестом на те, чи вдасться мені цього разу? Чи мій останній успіх — це все моє досягнення?

Один із моїх пацієнтів отримав підвищення по службі й більшу платню. Він прийшов пригнічений. О Господи, подумав я. Чому? Кожен чоловік прагне визнання і на додаток — доброї платні. Він зізнався, що підвищення його потішило, проте знає, що це лише підштовхне його до ще більшого падіння. Завтра йому доведеться робити те саме — знову забивати переможний гол. Кожен чоловік відчуває, що світ вимагає від нього бути кимось, ким йому, як він сумнівається, бути не під силу. Це характерно для всіх; я ще не зустрічав чесного чоловіка, який цього не визнав би. Так, є багато недалекоглядних чоловіків, які не розумітимуть, про що я говорю; для них — життя прекрасне, а з ними — все гаразд. Зачекайте. Хіба це було б справжнє і правдиве вираження сили, а якщо ні — то це картковий будиночок, який рано чи пізно завалиться. Виникне роздратування або згубна звичка. Головні болі, виразка чи, можливо, любовна інтрига.

Якщо чесно — яким чоловіком ви себе бачите? Чи виберете ви такі означення, як сильний, пристрасний і небезпечний? Чи маєте відвагу запитати людей зі свого оточення, що вони думають про вас як про чоловіка? Яких слів боїтеся? Я згадував про фільм «Легенди осені», про те, як усі ті, котрі його бачили, хотіли бути Трістаном. Але більшість чоловіків бачать себе Альфредом чи Сем’юелем. Я говорив із багатьма чоловіками про «Хоробре серце», і хоча абсолютно всі хотіли б бути Вільямом Волесом — небезпечним героєм-воїном, — більшість відчуває себе Робертом Брюсом — слабим, заляканим чоловіком, що згинається під тиском обставин. Я хотів би побути в ролі Індіяни Джонса; однак боюся, що реально більше схожий на Вуді Алана.

Комедіянт Ґарісон Кейлор написав про це дуже смішне есе у своїй «Книжці чоловіків». Одного разу, усвідомивши, що він не є чесним зі собою як чоловік, він сів і склав список своїх переваг і слабкостей. Ось що він зазначив: «Корисні речі, які я вмію робити: бути приязним; застелити ліжко; вирити яму; написати книжку; співати альтом чи басом; прочитати карту; водити машину.

Корисні речі, яких я не вмію робити: зрізати великі дерева і рубати їх на колоди чи дрова; їздити верхи, витренувати собаку чи доглядати за стадом тварин; веслувати, не лякаючи людей; кинути бейсбольного м’яча якнайвище і якнайспритніше; зарядити рушницю, вистрілити і почистити або користуватися стрілою з луком, можна списом, сіткою, пасткою чи бумерангом, щоб добути м’ясо; захиститися голими руками».

Кейлор зізнається: «Можливо, це нормальний звіт для особи… Та для чоловіка це погано. Жінка може глянути на список і сказати: яке має значення, чи вміє чоловік веслувати, спритно кинути м’яча, вбити оленя чи вдарити лівою? Але це жіночий погляд на мужність. Ми з другом Креґом жартували про це, прорубуючи собі дорогу крізь ліси Аляски, населені ведмедями гризлі. Єдині чоловіки, яких ми зустріли за цілий день — це група місцевих мешканців, що виходила з лісу. Чоловіки неначе зійшли з журналу «Солдат фортуни» — з обрізами, пістолетами, патронтажами з амуніцією, перекинутими через плече, величезними ножами. Вони були готові. Ситуація була їм під силу. А нам? Ми мали свисток. Для небезпечної подорожі диким краєм ми взяли свисток. Ось вам і пара жінкоподібних чоловіків. Креґ зізнався: «А що реально я можу зробити? Реально я знаю, як працювати з факсом».

Ось приблизно це відчувають чоловіки щодо своєї готовності боротися, жити ризиковано, завоювати красуню. Ми маємо свисток. Бачите, хоча існують прагнення до боротьби, життя з пригодами і порятунком красуні, хоча наші хлоп’ячі мрії колись були наповнені такими речами, тепер ми вважаємо, що не готові до них. Чому чоловіки не поводяться так, як чоловіки? Чому вони не пропонують свою силу світові, який розпачливо її потребує? Із двох простих причин: ми дуже сумніваємося, що маємо хоч якусь силу і доволі впевнені, що якщо запропонували б те, що маємо, цього не було б досить. Усе пішло не так, і ми це знаємо.

Що з нами сталося? Відповідь можна знайти частково в історії людства, а частково — в деталях життя кожного чоловіка.

НАВІЩО ЧОЛОВІК?

Навіщо Бог створив Адама? Навіщо чоловік? Якщо ви знаєте, що якась річ для чогось задумана, то такою є її ціль у житті. Мисливський собака любить воду, лев любить полювати, яструб — ширяти в небі. Саме для того вони створені. Прагнення виявляють задум, а задум — долю. Якщо говорити про людей, то наше призначення також виявляється через наші прагнення. Візьмімо пригоду. Адамові та всім його синам після нього призначена неймовірна місія: керувати і підкоряти, бути плодючим і множитися. «Перед тобою — ціла земля, Адаме. Вивчай і обробляй її, дбай про неї — це твоє володіння». Прекрасно… ось вам і запрошення. Це дозвіл зробити набагато більше, ніж перейти вулицю. Це завдання знайти екватор, збудувати Камелот. У цей момент лише Едем є садом, усе решта — це, як ми знаємо, необжита територія. Тоді жодної річки ще не нанесли на карту, жодного океану не перетнули, на жодну вершину не вибралися. Ніхто ще не виявив молекули чи вприскування пального, не написав знаменитої симфонії. Це чиста сторінка, яка чекає на слова, біле полотно, яке чекає фарби.

Більшість чоловіків вважає, що вони на цій землі лише для того, аби вбивати час — і це вбиває їх. Але істина — саме в протилежному. Ваше серце таємно прагне чи то збудувати човен і спустити його на воду, чи то написати і зіграти симфонію, чи то засіяти поле і доглядати його — ось для яких справ ми створені. Саме для цього ви є тут. Досліджуйте, будуйте, завойовуйте. Не треба казати хлопчакові робити йому саме це лише тому, що такою є його ціль. Але заради цього треба піти на ризик і небезпеку, і в тому — вся суть. Чи готові ми жити з таким рівнем ризику, до якого підштовхує нас Бог? Щось усередині нас вагається.

Погляньмо на інше бажання — чому чоловік прагне битви? Тому що коли ми входимо в історію буття, то вступаємо в світ, в якому йде війна. Фронти вже прокладені. Зло чекає нагоди завдати наступного удару. Десь раніше, до Едемського саду у таємниці минулої вічності, стався переворот, повстання, спроба вбивства. Люципер, принц ангелів, капітан охорони, повстав проти Пресвятої Трійці. Він спробував силою захопити небесний трон із допомогою третьої частини ангельської армії, в яку вселив власну злобу. Вони зазнали поразки, і їх викинули з-перед лиця Пресвятої Трійці. Але вони не були зруйновані, і битва не скінчилася. Бог тепер має ворога… І ми також. Чоловік не народжується для кумедних ситуацій чи мильних опер; він народжується для світу, в якому триває війна. Це не фільм «Вдосконалюй свій дім», це «Врятувати рядового Раяна». Буде багато-багато боїв, яких доведеться вести на різних полях битви.

І, нарешті, чому Адам прагне врятувати красуню? Тому що є

Єва. Він потребуватиме її, а вона — його. Фактично, перша і найбільша битва Адама щойно має розпочатися, і це битва за Єву. Але дозвольте мені трохи більше описати місце дії. Ще до того як Єва, створена з ребра Адама, залишає його з тим болем, який ніколи не минає, аж поки він не буде з нею, Бог дає Адамові деякі вказівки щодо того як доглядати за творінням, а також його ролі в історії, що розгортається. Поради ці досить прості і дуже щедрі. «З усякого дерева в саду їстимеш, з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш» (Бут. 2, 16 — 17). Гаразд, більшість із нас про це чули. Але зверніть увагу на те, що Бог Адамові не каже.

Немає попередження чи вказівки відносно того, що от-от станеться: спокуси Єви. Це просто вражає. У діалозі між Адамом і Богом навіть близько немає чогось на кшталт; «Слухай, Адаме. Через тиждень від вівторка, близько четвертої години дня, ви з Євою будете в саду і там має статися щось небезпечне. Адаме, ти слухаєш мене? Вся доля людства залежить від цього моменту. А тепер я хочу, щоб ти зробив наступне…». Цього Бог ні не говорить, ні навіть не згадує. Боже мій, чому ні?! Тому що Бог вірить в Адама. Ось яким задуманий Адам — як такий, що вийде переможцем у скрутну хвилину. Адамові не потрібні безпосередні застереження, тому саме для цього він створений. Уже є все, що треба в його задумі, в його серці.

Не кажучи вже про те, що сама історія рушила не туди. Адам не дає ради: він підводить Єву і решту людства. Дозвольте запитати вас: де є Адам у той момент, коли змій спокушає Єву? Він стоїть поруч: «Й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. З, 6). Староєврейське слово «з нею» означає: «тут, пліч-о-пліч». Адам не був десь по той бік лісу, в нього немає алібі. Він стоїть безпосередньо тут, дивлячись, як розгортається подія. Що він робить? Нічого. Зовсім нічого. Він не каже ані слова, не ворушить пальцем. Він не йде на ризик, не бореться і не рятує Єву. Наш перший батько — перший реальний чоловік — зробився безсилим. Він відмовився від своєї природності і повівся пасивно. І кожен чоловік після нього, кожен син Адама, носить у своєму серці ту саму невдачу. Кожен чоловік повторює гріх Адама, щодня. Ми не ризикуватимемо, не боротимемося і не врятуємо Єву. Ми справді всі пішли в батька.

Щодо Єви, то я повинен завважити, що вона також зраджує своє призначення. Єва створена для Адама як його «езер кенеґдо», або, як каже багато перекладачів, його «помічниця». Сказано не надто багато, правда? Мені це нагадує страву «Помічник гамбургера». Але, як каже Роберт Алтер, це «слово напрочуд складне для перекладу». Воно означає щось набагато вагоміше, ніж просто помічниця, воно означає — рятівниця. В іншому місці цю фразу використано лише щодо Бога, коли ми розпачливо потребуємо, щоби Він прийшов на допомогу. «Немає такого другого, як Бог Єшуруна! Він летить у небесах тобі на допомогу, у своїй величі на хмарах» (Втор. 33, 26). Єва є рятівницею, союзницею Адама. Вони обидвоє мають право на пригоду. Для збереження життя потрібні вони обидвоє. І вони обидвоє разом боротимуться.

Єву обдурили… і обдурили досить легко, як завважує мій друг Ян Меєрс. У «Привабливості надії» Ян пише: «Єву переконали, що Бог щось приховував від неї». Навіть розкіш Едемського саду не переконала Єву в тому, що серце Бога добре. Далі автор продовжує: «Коли Єва була обманутою, мистецтво бути жінкою зробило фатальний стрибок у пустинні місця контролювання і самотності». Тепер кожна дочка Єви хоче «контролювати своє оточення, свої стосунки, свого Бога». Вона вже не є вразливою; тепер вона буде чіпкою і жадібною. Вона вже не просто хоче брати участь у пригоді, тепер вона хоче контролювати її. Що стосується її краси, вона приховуватиме її від страху й злости або використовуватиме, щоб забезпечити собі місце у світі. «Зі страху, що ніхто за нас не заступиться, не охоронить чи не битиметься за нас, ми починаємо наново створювати себе і свою роль в історії. Ми маніпулюємо нашим оточенням, щоб не відчувати себе такими беззахисними». Автор вважає, що грішна Єва стає або жорсткою або прискіпливою. Одно слово, Єва вже не є лише принадною. Вона або ховається в діловитості, або вимагає, щоб Адам займався її справами. Зазвичай, це дивне поєднання обидвох схильностей.