Розділ «МОДУЛЬ ІІ»

Герой розповіді Гевін Дункан хоче вбити загадкового звіра Циту, що поїдає з його грядок паростки вуа. Але ніхто з мешканців планети не може описати йому цього звіра. Великий він або маленький? Нічого не відомо про нього, тільки всі повторюють, що на нього не можна полювати.

Але Дункан починає полювання, яке тривало три доби. Двічі Дункан стріляв і вцілював у Циту, але там, де він розраховував знайти мертве тіло, були тільки дивні клаптики вовни. Крім того, дуже швидко Дункан сам відчув себе об'єктом полювання. І з кожним днем способи полювання Цити на нього ставали усе більш витонченими: вона стріляла в Дункана із саморобного лука, спустила з гори кам'яну лавину, викопала дуже складну яму-пастку, почала говорити з ним.

І коли вони нарешті зустрілися, Дункан побачив, що «із Цитою діялося щось дивне. Вона вся розпадалася на складові… розділилася на тисячі живих грудок. Серед них були маленькі горлани, мініатюрні доновани, птахи-пильщики… і мініатюрні копії дорослих чоловічків…» — мешканці планети Лейард. Ось такою виявилася таємнича Цита! «Такі, як Цита, були загальними матерями. Більш, ніж матерями. Цита була відразу й батьком, і матір'ю, інкубатором, учителем й, може, виконувала ще безліч ролей одночасно…І це все призводить всепланетну єдність… Усі тут один одному родичі». Так велика ідея — єдність життя, зв’язок всіх живих істот один з одним — приходить до нас в образі Цити.

Залежно від того, що з чим з’єднується загальний метод аглютинації поділяється на безліч прийомів, назвемо деякі з них:

— включення об’єкта в нову ситуацію: Рицарі короля Артура на велосипедах («Янки при дворі короля Артура»);

— одухотворення неживої природи: оживаюча стадія командора (О.С. Пушкін «Кам’яний гість»);

— персоніфікація тварин: персонажі казки «Теремок-теремок»;

— персоніфікація рослин: співаюча троянда в казці «Червоненька квіточка»;

— надання людині властивостей неорганічної природи: бронзова дівчина в казці «Бронзова дівчина у мідній башті»;

— надання людині властивостей тварин: людина-павук тощо.

Гіперболізація — збільшення образу реального об’єкта або кількісна зміна його частин. Даний спосіб використовувався для створення образів богатирів, багатоголових драконів, багаторуких богинь в індійській міфології, Гулівера.

Літота — прийом протилежний гіперболізації, характеризується зменшенням предмета, наприклад, створення образу Хлопчика-Мізинчика.

Загострення — акцентування якоїсь частини образу або певної властивості, унаслідок чого новий образ набуває особливої виразності. У такий спосіб створюються шаржі й карикатури. На відміну від гіперболізації та літоти загострення не спотворює дійсність, а лише підкреслює характерні особливості.

Схематизація — згладжування відмінностей між порівнюваними об’єктами. Це дає змогу позбавитись від зайвих і другорядних деталей, що перешкоджають утворенню нового образу. Прикладом може бути орнамент.

Переміщення — це суб’єктивне поміщення суб’єкта в нові ситуації, у яких він ніколи не був, не може бути взагалі або в яких суб’єкт його ніколи не бачив.

Типізація — уявне виокремлення істотного в однорідних явищах і втілення його в новому образі, завдяки чому цей образ поєднує в собі риси, притаманні різним об’єктам. Пояснюючи створення літературних образів, Максим Горький говорив, що вони не є конкретним відтворенням характеру певної людини, а «беруть тридцять-п’ятдесят осіб однієї лінії, одного ряду, одного настрою і з

них створюють Обломова, Онєгіна, Фауста, Гамлета, Отелло…».

Перераховані прийоми творчої уяви працюють як єдина система. Тому при створенні одного образу можуть використовуватися одночасно декілька з них. У більшості випадків прийоми створення образів працюють в автоматизованому режимі, а тому досить погано усвідомлюються суб’єктом.

6. Розвиток уяви

Розвиток уяви вимагає нагромадження відповідного досвіду й вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, та уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння утворюються поступово і проходять у своєму формуванні кілька етапів.