Розділ «МОДУЛЬ ІІ»

Уяву викликає те, що відповідає потребам і має емоційний відгук. Так, коли представників племені із пустельних районів Австралії привезли в сучасне місто, то найбільший подив викликали в них не багатоповерхові будинки, а звичайний сірник, запалений одним із присутніх. Південноамериканського індійця, який вперше опинився в місті, не здивували досягнення технічної думки, але він не зміг приховати здивування, коли вперше побачив велосипед. Захоплення у членів сім’ї Ликових, що з 1929 р. переховувались від переслідувань за релігійні переконання у важкодоступній місцевості Західних Саян, викликав звичайний целофановий мішечок.

Таким чином своєрідність уяви як пізнавального процесу полягає в його трьохфазовому характері: образи уяви виникають на підґрунті сприймання, пам’яті, на основі знань й попереднього життєвого досвіду; у процесі перетворення образів здійснюється уявне абстрагування від вихідного матеріалу; створення нових образів зумовлює поглиблення пізнання дійсності й прогнозування.

Тісно пов’язана з потребами й інтересами особистості, уява створює образи бажаного майбутнього у формі мрії й інших ідеальних уявлень із їх конкретною й узагальненою інтелектуальною й моральною спрямованістю.

Уява завжди є відходом від дійсності, проте джерело уяви це — об’єктивна дійсність.

Зазнаючи впливу емоцій, почуттів, симпатій і антипатій, уява дає змогу глибше осмислити й пізнати дійсність, але спотворює її. Так, під впливом почуття кохання до людини наша уява породжує бажаний образ, який може і не відповідати справжньому. Митці досить часто не бувають очевидцями явища, яке вони описують, але художній образ завжди спирається на об’єктивну дійсність, що відображається у поєднанні реального та нереального. Уява нерозривно пов’язана з усіма ланками психіки людини. Так, уяву стимулюють запахи, ритми музики. До того ж, найвищий «розквіт» уяви проявляється у хвилини небезпеки для життя людини.

4. Види уяви

Уява поділяється на види залежно від способів утворення нових образів, відтак вона може бути пасивною та активною.

Пасивна уява — мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. До цього виду уяви належать сновидіння, фантазування та ілюзії.

Сновидіння — суб’єктивно пережиті уявлення переважно зорової модальності, що мимовільно виникають під час сну, ознакою якого є відключеність організму від зовнішніх впливів. Засинаючи, людина проходить через фази «повільного» і «швидкого» (парадоксального) сну. Під час першої фази спостерігається пригнічення життєво важливих функцій організму (дихання, серцевого ритму, тонусу мускулатури), під час другої — їх активізація, яка охоплює й ті ділянки кори, де зберігаються сліди минулих вражень. Саме друга фаза супроводжується сновидіннями, яким здавна приписується вищий сенс.

Юнг К. сновидіння пояснював як роботу, спрямовану на символічне здійснення бажань індивіда, а їх аналіз — як шлях до несвідомого індивіда, його конфліктів. Образ сновидіння, як і уяви взагалі, - це образ бажаного майбутнього, що несе в собі прагнення до втілення. Тому сновидіння може бути символічним задоволенням актуалізованих потреб індивіда у напрямку, накресленому несвідомим.

Сновидіння може продовжувати роботу свідомості у стані бадьорості. Коли Д. Менделєєв, розклавши нарешті свій «хімічний пасьянс» у порядку зменшення атомної маси елементів, заснув, то побачив уві сні таблицю з кращим варіантом: розміщенням елементів у зворотному порядку. Прокинувшись, він записав її, зробивши лише одну правку.

За теорією І. Павлова, сновидіння — це наслідок хаотичного розгальмування кори головного мозку.

У стані сну спостерігаються активні процеси. Сновидіння виникають під впливом зовнішніх і внутрішніх подразнень і активізації в мозку слідів колишніх роздратувань у формі почуттєво яскравих конкретних образів пам’яті, сцен і картин, змістом яких є більш-менш точне відтворення з елементами фантазування з минулого досвіду людини. Крім снів-спогадів також виникають сни- фантазії, у яких провідним процесом є уява.

Проведений І. Страховим психологічний аналіз 200 сновидінь показав, що одним з основних механізмів перетворення образів у сновидіннях є гіперболізація, переважно представлена у таких формах:

— як непомірне перебільшення образів, змістом яких є місце дії, величина будинків, кімнат, довжина коридорів, проходячи повз які людина дезорієнтується, що викликає в неї стан емоційної напруженості;

— як виняткова яскравість зорових образів з деталізацією їхніх подробиць; при цьому помічено, що центральні, найбільш значущі образи сновидіння сприймаються в кольорі на тлі чорно-сіро-білого освітлення інших образів і обставин сновидіння;

— як примноження образів того самого змісту, наприклад, уві сні можна бачити вітрину, заставлену багатьма вагами, якими в магазинах зважують товари;

— як незвичайність обставин, місця дії, стихій величезної сили тощо (наприклад, загрозливі пусті нічні вулиці, морські хвилі, напад звірів);

— як подолання складних перешкод, наприклад, людина уві сні знемагає від пошуків аудиторії, де вона повинна читати лекцію або ніяк не може знайти потрібні слова для висловлення думки.

Крім того, помічене гротескно-фантастичне перетворення образів, наприклад, читання наукової праці, у якій замість наукового тексту переважають повітряні кулі різного кольору, що підкреслює незадоволеність, іронічне ставлення сновидця до праці. Психологічний механізм зменшення образів у сновидіннях був відзначений у поодиноких випадках (наприклад, діти гойдаються на «крупинках» льоду).