Розділ «IX. ПСИХОЛОГІЯ НАВЧАННЯ»

1. теоретичне навчання, яке полягає у формуванні понять, ідей, законів, правил;

2. практичне навчання, внаслідок якого виробляються моторні, сенсорні навички, а також навички розумової діяльності, що складають зміст самостійного мислення. Прикладом практичного навчання можуть бути лабораторні заняття з фізики, практичні заняття з мови;

3. образне, емоційне, етичне та естетичне навчання (формування одиничних уявлень, а на їх основі еталонів переживань, поведінки, відносин, що зумовлюють становлення емоційної зрілості особистості). Прикладом такого навчання є навчання на уроках літератури, історії.

Організація навчання здійснюється за різними типами зворотних зв'язків. Так у навчанні виділяють:

а) покроковий зворотний зв'язок. Суть його полягає в тому, що матеріал поділяють на смислові одиниці і перевіряють правильність розуміння учнем кожної з них. Такий тип навчання будується на основі вікових особливостей учнів і найбільш характерний для навчання у початковій школі;

б) відстрочений зворотний зв'язок. У процесі такого навчання вивчається велика частина матеріалу, а потім здійснюється контроль за його засвоєнням. Такий тип навчання характерний для юнацького віку і більш старшого та молоді;

в) прогностичний, передбачуваний зворотний зв'язок. Суть встановлення такого зв'язку полягає у передбаченні вчителем труднощів, що можливо будуть виникати в учбовій діяльності школярів та у запобіганні їм. У своє повідомлення вчитель вводить додаткову інформацію про ймовірні труднощі, з метою запобігання їх виникненню.

Когнітивний зворотний зв'язок означає, що школяр, спираючись на логіку, факти навчального матеріалу, перевіряє правильність свого розуміння, учень може неодноразово повернутися до підручника, щоб впевнитися у відсутності розходжень між тим, що розуміє і логікою самого предмету.

Часто на уроці вчитель поєднує всі види зв'язків у роботі з класом. Зв'язки, які надходять від учня до вчителя, а від нього— знову до школяра, називаються зовнішніми зворотними зв'язками. Коли зв'язок спрямований від учня до нього самого, він називається внутрішнім зворотним зв'язком.

Інформація, яка надходить до вчителя або школяра зовнішніми чи внутрішніми зв'язками, зіставляється з нормативною і служить для вчителя або для учня основою для корекції учбової діяльності. Чітке функціонування зворотних зв'язків — необхідна умова ефективного управління.

За зверненням до учнів виокремлюють:

Працюючи з класом чи групою, вчитель повинен добре знати

психологію школярів та здійснювати індивідуальний підхід. Ця вимога знаходить своє відображення у такому дидактичному принципі, як індивідуалізація навчання, що зумовлює необхідність на кожному етапі навчального процесу бачити не тільки всю групу чи клас, але й кожного учня, перевіряти, бачити, наприклад, чи сприйняв він сформульовану вчителем мету, а чи достатньо діє на кожного школяра вмотивування вчителем діяльності, можливо, для окремих учнів слід підсилити її, а як учні планують виконання мети, які рішення приймають тощо.

Урахування індивідуальних особливостей окремих груп учнів та добір відповідних для них задач, змісту, методів, форм навчання називається диференційованим навчанням.

Диференційоване навчання як форма здійснення принципу індивідуалізації у навчанні можливе за умови, коли це навчання веде вперед психічний розвиток школяра. Такий розвиваючий вплив воно може мати у тому випадку, коли буде орієнтуватися на зону найближчого розвитку. Диференційоване навчання побуджує і викликає до життя цілий ряд функцій, що знаходяться в стадії дозрівання, лежать у зоні найближчого розвитку.

Отже, дитина розвивається виховуючись та навчаючись. Це означає, що виховання та навчання включаються в сам процес розвитку дитини, а не надбудовуються над ним. Завдання виховання та навчання полягає в тому, щоб не пристосовуватися до природи дитини, а оптимально розвивати можливості учня, вести розвиток вперед.

Всі психічні функції не тільки виявляються, а й розвиваються в процесі власної діяльності школяра. Під керівництвом вчителя він вчиться активно включатися в життя. Отже, керівництво вчителя повинно зводитися до керівництва діяльністю учня, а не підміняти її.

У зоні найближчого розвитку виділяють дві зони — зону актуального навчання (засвоєння досвіду відбувається у співробітництві з вчителем) та зону творчої самостійності — а тут учень у самостійних пошуках використовує все те, що придбав у співробітництві з учителем.

Отже, розвиваючий ефект навчання прямо пропорційний широті його, що виникає під впливом зони творчої самостійності і обернено пропорційний широті зони актуального навчання.

К. Роджерс підкреслює, що сам процес викладання має меншу цінність, ніж процес учіння. При цьому найбільш цінним він вважає учіння, основане на самодіяльності, саморегуляції та самопізнанні. Виходячи з цього, К. Роджерс вводить уявлення про два типи учіння: "когнітивне" та "дослідне".