Розділ «Подяки»

Цю книгу почасти написано з метою віддати належне всім тим, хто сприяв тому, що наше розуміння всесвіту досягло свого нинішнього рівня. Оскільки я прагнув точно й коректно викласти як науку, так і історію, після закінчення першого варіанта книги звернувся з проханнями допомогти мені з їх перевіркою до кількох своїх колег. У відповідь я мав коментарі, корисні поради й виправлення, тож хотів би подякувати Шелдону Ґлешоу та Воллі Ґілберту, а також Річарду Докінзу за їхні поради, і я особливо вдячний одному з моїх колег, якого дуже поважаю за його внески як дослідника та наукову чесність і який волів зберегти анонімність, за уважну вичитку рукопису та запропоновані численні виправлення. Поза наукою я звернувся за порадою щодо рукопису до свого друга та одного з найповажніших для мене письменників, який водночас є чудовим науковцем-любителем. Кормак МакКарті, який, на мою безмежну радість, зголосився вичитати видання в м’якій обкладинці моєї попередньої книги «Квантова людина» й цього разу ретельно вивчив кожну сторінку одержаного рукопису та надав коментарі й поради, аби, за його власними словами, «зробити книгу ідеальною». Я не ризикну вважати, що вона такою є, проте можу впевнено стверджувати, що завдяки його доброті, мудрості й таланту вона стала набагато кращою.

Цю книгу ніколи не було б написано, якби вибором видавця настільки майстерно не відав мій новий агент і давній друг Джон Брокман та його підлеглі; і, на превелике щастя, сталося так, що редактором цієї книги зголосилася бути редактор мого «Всесвіту з нічого» Лезлі Мередит з «Atria Books». Ми з Лезлі мало того що споріднені душею, так вона ще й стала чудовим тестовим слухачем для випробовування викладених у цій книзі ідей. Вона змусила мене чіткіше розписати різноманітні нау­кові викладки, які особисто я вважав достатньо зрозумілими й без того, та заохотила мене не відступати від моїх твердих переконань щодо необхідності дослідникам висловлюватися з приводу наукового безглуздя.

Зіткнувшись із трудомістким завданням дослідження розмаїття суттєвих редагувань в остаточній редакції, я був певен, що зможу розраховувати на безпеку, підтримку й усамітнення в будинку, що його збудувала моя чудова дружина Ненсі, яка рятувала й надихала мене більше разів, ніж можна полічити, і що моя пасербиця Сантал мовчки зноситиме звуки мого друкування в студії, розташованій якраз над її спальнею, що лунатимуть до пізньої ночі. Мої підлеглі з проекту «Origins», зокрема мій виконавчий директор та моя права рука Амелія Хіґґінс та моя давня виконавча помічниця з Університету штату Аризона Джессіка Страйкер підставили плечі й надали мені необхідні підтримку й час, коли мені доводилося скорочувати свій робочий день заради праці над книжкою. А мої друзі з Фініксу Томас Гулон та Петті Барнз, які заохотили мене до написання цієї та інших книжок, за численними сніданками дали відгуки на кілька презентацій, які я розробив у процесі написання книжки.

Нарешті, коли настав час для фінальних зусиль, моя подруга Керол Блу, удова Крістофера Гітченса, та її батько Едвін Блу запропонували мені скористатися будиночком для гостей, де Крістофер написав багато есе й книжок, зокрема чудову «Бог не великий». Я не уявляю собі місця для завершення книжки, яке б надихало більше, і можу лише сподіватися, що остаточна версія несе в собі хоча б дещицю красномовства, яким так славилися твори Крістофера.