• 6. Громадянин-підприємець уособлює і власника відповідного бізнесу, і орган управління ним. Це відрізняє його від деяких юридичних осіб зі складним порядком керівництва, обумовленим наявністю декількох органів управління із розподілом між ними відповідних функцій. Наприклад, ЦК України та Законом України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" для товариства з обмеженою відповідальністю передбачена наявність загальних зборів товариства, виконавчого органу - директора, а також ревізійної комісії товариства.
• 7. Для здійснення підприємницької діяльності підприємець не виокремлює майно, яке використовується ним, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, ч. 2 ст. 128 ГК України та ч. 1 ст. 52 ЦК України прямо встановлюють правило про те, що громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ч. 2 ст. 52 ЦК України).
За рішенням суду за відповідними зобов'язаннями може бути звернено стягнення на все належне приватному підприємцеві майно, в тому числі і те, яке він не використовував для зайняття підприємницькою діяльністю (приватна квартира, дача, меблі, автомашина тощо). Зважаючи на наявність повної відповідальності за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, громадянин-підприємець провадить підприємницьку діяльність без формування статутного, резервного та інших фондів.
На відміну від цього згідно зі ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. За загальним правилом учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ч. 2 ст. 219 ГК України). Такі випадки встановлені, наприклад, ЦК (ГК) України і Законом України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" - щодо додаткової відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю, повної відповідальності - щодо учасників повного та командитного товариств) або можуть встановлюватись установчими документами юридичної особи.
• 8. Громадянин-підприємець має можливість не відкривати банківський рахунок, працювати виключно за готівкові кошти і використовувати готівкову виручку на свій розсуд. Такий висновок випливає з факту відсутності у законодавстві положень щодо обов'язкової наявності у суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи відповідних рахунків, на відміну від підприємств, для яких така наявність є однією з основних ознак (ч. 4 ст. 62 ГК України).
• 9. Фізична особа набуває статусу суб'єкта підприємницької діяльності за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Значення державної реєстрації і порядок її здійснення будуть розкриті у наступних темах.
• 10. Громадянин-підприємець має можливість обрати спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою. Застосування єдиного податку при оподаткуванні доходу приватного підприємця регулюється Указом Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу від 28 червня 1999 р. № 746/99).
Працювати за спрощеною системою підприємець може за додержання таких вимог:
• обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не повинен перевищувати 500 тис. грн;
• у трудових відносинах упродовж року не може перебувати більше 10 осіб;
• діяльність не може бути пов'язаною з торгівлею лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, а також пально-мастильними матеріалами.
Ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації підприємця у розмірі від 20 до 200 грн на місяць. Ця ставка підвищується на 50% за кожного працівника, що залучатиметься фізичною особою-підприємцем для здійснення діяльності.
Сплата єдиного податку за підсумками діяльності у звітному періоді дає законні підстави приватному підприємцеві не тільки не сплачувати прибутковий податок, а й не складати відповідну декларацію. Підтвердження цього можна знайти в п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р. № 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727". Тому приватні підприємці, які є платниками єдиного податку, звільняються від щоквартальних авансових платежів.
Єдиний податок значно полегшує ведення бухгалтерського обліку, який стає більш зрозумілим. Особливо для тих громадян, які тільки розпочинають самостійний бізнес і у той же час повинні в стислі строки оволодіти методами господарських підрахунків і ведення діловодства. Привертає увагу і можливість заощадження коштів через дозвіл незастосування цією категорією підприємців касових апаратів при проведенні операцій з готівкою.
Проте, як свідчить практика, ця система не є досконалою. Так, далеко не кожний підприємець має регулярні грошові надходження. Однак сплата єдиного податку відбувається незалежно від результатів діяльності. Видаються недостатньо обміркованими і вимоги щодо обмеження кількості найманих працівників. Адже якщо підприємець вдало розпочав бізнес і має можливості для його подальшого розвитку, таке обмеження заважатиме і інвестиціям, і створенню додаткових робочих місць в Україні.
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ПІДПРИЄМСТВ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Господарське право України» автора Несинова С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика правового статусу громадянина-підприємця“ на сторінці 3. Приємного читання.
