У рамках державницької теорії сформувалося два напрями: політичний (Р. Гнейст) та юридичний (Л. Штейн), які по-різному визначали відмінність місцевого самоврядування від місцевого управління.
За Р. Гнейстом, самостійність місцевого самоврядування має гарантувати виконання обов'язків посадовими особами органів місцевого самоврядування на громадських засадах, що звільняє їх від економічної залежності від держави.
Л. Штейн вбачав гарантії самостійності місцевого самоврядування в тому, що органи місцевого самоврядування не є органами державної влади, а виступають органами територіальної громади, на які держава покладає здійснення відповідних завдань і функцій державного управління. Тобто, місцеве самоврядування розглядалося Штейном як територіальний колектив, який наділений статусом юридичної особи та вступає у правові відносини з державою.
У XX ст. поширення отримали теорія муніципального дуалізму (дуалізму місцевого самоврядування), що виходить з подвійного характеру муніципальної діяльності – самостійного вирішення місцевих справ і здійснення на місцевому рівні певних державних функцій, та теорія соціального обслуговування, в якій акцентується увага на здійсненні органами місцевого самоврядування завдань і функцій, пов'язаних з організацією обслуговування населення, наданням соціальних послуг.
Основні положення цих теорій зберігають своє значення і сьогодні, їх покладено в основу сучасних поглядів на місцеве самоврядування. При цьому окремі вчені продовжують відстоювати громадівську теорію місцевого самоврядування в її класичному вигляді. Так, німецький учений З. Баллейс підкреслює, що муніципалітети виступають, в першу чергу, "природними" корпоративними одиницями, а їх автономність випливає не стільки з державної влади, скільки з суверенітету народу, який має поважати та забезпечуватися державою на практиці". Більшість учених на основі аналізу сучасних реалій підкреслюють нерозривний зв'язок місцевого самоврядування з державою, його зумовленість політикою центрального уряду.
У той самий час необхідно підкреслити: сучасна практика становлення та розвитку місцевого самоврядування в різних державах світу показала, що природа місцевого самоврядування не може бути визначена однозначно, зокрема, досить важко виділити власне місцеві справи, які б відрізнялися від загальнодержавних. Функції місцевого самоврядування носять як приватно-правовий, так і публічний характер. Усе це свідчить про те, що місцеве самоврядування одночасно містить елементи як державного, так і громадівського утворення, що відображено в сучасних тлумаченнях цього поняття.
Нова історія місцевого самоврядування в Україні починається лише після прийняття 07 грудня 1990 року Закону "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", в якому місцеве самоврядування визначалося як "територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через державні і громадські органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя, виходячи з інтересів населення, на основі законів Української РСР та власної фінансово-економічної бази".
З прийняттям Конституції України у 1996 р. місцеве самоврядування отримало конституційний статус, стало однією із засад конституційного ладу України.
21 травня 1997 року було прийнято Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", який відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації і діяльності, правового статусу та відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. 6 листопада 1996 року в місті Страсбурзі було підписано від імені України Європейську Хартію місцевого самоврядування (ратифіковану Верховною Радою України 15 липня 1997 року, після чого вона стала частиною національного законодавства України).
Тим самим було закладено законодавчий фундамент для становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні відповідно до принципів Європейської Хартії місцевого самоврядування та Конституції України.
Визначення співвідношення понять "місцеве самоврядування" та "місцеве управління" має важливе теоретичне та практичне значення. З цього питання в літературі висловлюються різні, часом діаметрально протилежні погляди. Більшість учених протиставляють місцеве самоврядування і місцеве управління. Так, якщо під місцевим самоврядуванням розуміють діяльність територіальної громади та її виборних органів в управлінні її справами, то місцеве управління зазвичай розглядають як управлінську діяльність в адміністративно- територіальній одиниці, яка здійснюється через адміністрацію, що призначається центральними або іншими вищими органами державної влади, тобто пряме державне управління на місцях.
Поряд із цим висловлюється думка щодо недоцільності протиставлення цих двох понять. При цьому місцеве управління пропонується розглядати як складний механізм, що може включати в себе як місцеву державну адміністрацію, так і органи місцевого самоврядування, виступаючи при цьому складовою частиною державного механізму.
Перший підхід, як уявляється, більш точно відображає природу місцевого самоврядування і дозволяє чітко розмежувати самоврядні функції та повноваження територіальних громад із функціями та повноваженнями державної влади, які реалізуються на регіональному і місцевому рівнях органами виконавчої влади або за дорученням держави органами місцевого самоврядування. В останньому випадку органи місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої влади, але це не означає зміни їх природи і не може розглядатися як підстава для включення їх до державного механізму. Як родовий, тобто такий, що охоплює поняття місцевого управління та місцевого самоврядування, можна було б використовувати термін "управління на місцях", маючи на увазі можливість здійснення такого управління з застосуванням різних форм – місцевого самоврядування або прямого державного управління на місцях (місцеве управління).
Принципи місцевого самоврядування – це вихідні засади, відповідно до яких здійснюється організація і функціонування місцевого самоврядування в нашій державі.
Принципи місцевого самоврядування встановлені Конституцією України, а їх деталізацію та конкретизацію здійснено в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" (зокрема ст. 4). Ці принципи охоплюють всі аспекти організації і функціонування місцевого самоврядування. За ступенем узагальнення їх можна поділити на дві групи – загальні (основні) та спеціальні. Загальні принципи здійснюють визначальний вплив у всіх сферах місцевого самоврядування, спеціальні – притаманні лише окремо взятим сферам місцевого самоврядування.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" до загальних принципів місцевого самоврядування відносить:
• народовладдя;
• законність;
• гласність;
• колегіальність;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління та виконавча влада в Україні» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ІНШІ СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА“ на сторінці 2. Приємного читання.
