Поняття та система джерел адміністрування наркоконтролю
В Україні питання адміністративно-правового регулювання адміністрування наркоконтролю регламентують більш ніж 100 нормативно-правових актів. Адмінстративно-правове регулювання адміністрування наркоконтролю полягає у дії за допомогою правових норм та інших юридичних засобів на поведінку осіб з метою упорядкування, охорони та розвитку суспільних відносин. У юридичному аспекті адміністративно-правове регулювання адміністрування наркоконтролю – це здійснюване за допомогою спеціальних юридичних засобів упорядкування суспільних відносин, що включає їх юридичне закріплення, охорону, контроль за їх стабільністю та відновлення у випадку порушення. Від ефективності адміністративно-правового регулювання адміністрування наркоконтролю залежить наркотична ситуація в Україні.
Нормативно-правові акти, що регулюють адміністрування наркоконтролю, умовно поділити на три групи. До першої групи відносяться нормативні акти, що видаються вищими органами державної влади України, у яких містяться, як правило, норми загального характеру. До них слід віднести: Конституцію України, міжнародні документи, закони, укази і розпорядження Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження КМ України, рішення місцевих адміністрацій. Другу групу утворюють акти відомчого характеру (МОЗ України, МВС України, ДСКН України, спільними актами різних міністерств), які більш конкретно регламентують адміністрування наркоконтролю, а третю групу норм, – акти органів місцевого самоврядування.
Статтею 49 Конституції України закріплено, що "кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу"[1]. Законодавство України у сфері адмініструванні наркоконтролю становить цілісну систему правових норм. Відомо, що найважливішою ознакою системи є структурованість.
Отже, для розуміння системи законодавства у сфері контролю за наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами потрібно насамперед з'ясувати її ієрархію, яка формується на основі юридичної сили чинних нормативних актів, і в основному визначається системою органів державної влади України та управління. Серед національних правових джерел адміністративно-правового регулювання контролю за обігом наркотичних засобів в Україні виділяють а) нормативно-правовий акт, б) нормативний-правовий договір, в) правовий звичай, г) правовий прецедент (судовий і адміністративний).
Для даних джерел характерна класифікація шляхом ділення на дві групи, а саме: а) національні та б) міжнародно-правові. Група міжнародно-правових джерел такого регулювання включає угоди (договори) різного рівня та юридичної сили. Першими серед національних джерел правового регулювання адміністрування наркоконтролю слід назвати нормативні акти. Дана група правових джерел досить значна. Всі вони утворюють нормативно-правовий масив, на основі якого в Україні здійснюється адміністративно-правове регулювання адміністрування наркоконтролю.
До міжнародно-правових джерел адміністративно-правового регулювання адміністрування наркоконтролю відносяться конвенції, а також дво- та багатосторонні угоди, укладені або визнані Україною.
Початок контролю за розповсюдженням наркотиків за допомогою правових норм відносяться до рубежу XIX–XX століть. Першим кроком у цьому напрямі було скликання Шанхайської опіумної комісії, яка проходила в Шанхаї з 5 по 26 лютого 1909 р. за участю представників Китаю, Росії, Італії, Нідерландів, Персії, Португалії та Сіаму. На засіданнях опіумної комісії головним чином обговорювалися питання, що відносяться до міжнародної торгівлі опієм, висловлювалися думки про необхідність регулювання торгівлі опієм та поступового її обмеження. Це був початок міжнародного контролю за поширенням наркотичних засобів.
Процес встановлення міжнародного контролю над наркотиками відбувався всі роки поточного сторіччя, починаючи з першої в історії конвенції про наркотики, виробленої на міжнародній конференції з опіуму в Гаазі (1912 р.). У ній брали участь дванадцять держав: Росія, Португалія, Персія, Нідерланди, Японія, Італія, Англія, Франція, Китай, США, Німеччина, Індія. Всі учасники конференції взяли на себе зобов'язання прийняти законодавчі акти, спрямовані на здійснення контролю над виробництвом і поширенням опіуму-сирцю, і обмежити кількість об'єктів через які буде здійснюватися транспортування опіуму. Крім того, учасники конференції вперше зобов'язалися взяти під правовий контроль виробництво і торгівлю кокаїном, морфіном, героїном, медичним опіумом, а також їх похідними.
Усесвітня антинаркотична діяльність, що набирала темпів, привела до прийняття Міжнародної конвенції з опіуму 1925 р. і створення Центрального постійного комітету з опіуму. Через шість років у Женеві 13 червня 1931 р. підписана і в 1933 р. вступила в дію міжнародна Конвенція з обмеження виробництва й регулювання розподілу наркотичних засобів, було сформовано Контрольний орган з наркотичних засобів. В ній, крім іншого, вперше зроблено спробу оцінити світові потреби в наркотиках як лікарських засобів та об'єктів дослідження. 28 червня 1936 р. в Женеві була укладена Конвенція про боротьбу з незаконним обігом небезпечних лікарських засобів.
Усі три конвенції прийнято в Женеві завдяки політичним зусиллям Ліги Націй. Вони мали позитивні наслідки – згідно з ними: а) було введено систему статистичного контролю дозволів на імпорт і експорт наркотиків; б) обмежено світове виробництво наркотиків до обсягу, що задовольняє медичні й наукові потреби; в) обгрунтовано встановлення суворих заходів щодо покарання осіб, які задіяні в незаконному обігу наркотиків.
Зі створенням Організації Об'єднаних Націй (далі – ООН), після Другої світової війни, повноваження й функції, що раніше виконувала Ліга Націй, Протоколом 1946 року взяла на себе ООН. Наступні протоколи ООН (1948 р. і 1953 р.) передбачали міжнародний і національний контроль за обігом не тільки наркотиків рослинного походження, як це мало місце в попередні десятиліття, але й деяких синтетичних препаратів, що викликають звикання. Право на експорт опію надавалося тепер обмеженому списку держав. В ООН, де на відміну від Ліги Націй авторитет СРСР був високий, а участь (РРФСР, Білоруська РСР, Українська РСР) дуже представницькою, становище змінилося, наша країна посіла в глобальній політиці щодо контролю над наркотиками одне з перших місць.
Міжнародна система контролю над наркотиками, сформована в 1940-1950-і роки з урахуванням розвитку світового співтовариства, потребувала істотного відновлення. Кардинально її було модернізовано 1961 року внаслідок прийняття Єдиної Конвенції 1961 р. про наркотичні засоби. Центральний постійний комітет з опіуму й Контрольний орган із наркотичних засобів об'єднались у відомий нині Міжнародний комітет із контролю над наркотиками (далі – МККН). В ООН засновано й інші організаційні структури, але вищим органом у цій галузі є Комісія з наркотичних засобів Економічної та Соціальної Ради ООН (далі – Комісія).
Вкажімо, що міжнародне антинаркотичне законодавство складається з трьох основних конвенцій ООН про контроль над наркотиками а) Єдина конвенції 1961 р.; б) Конвенція 1971 р.; в) Конвенції 1988 р. Розглянемо основні положення конвенцій в сфері адміністрування наркоконтролю.
Так, згідно зі ст. 2 Єдиної Конвенції 1961 р. (Нью-Йорк, ЗО березня 1961 р.), заходам контролю підлягають наркотичні засоби, в залежності від того списку, в який вони включені (Список І, Список II, Список ІII або Список IV). Згідно зі ст. З Конвенції 1961 р. передбачена можливість зміни будь-якого з вищевказаних списків, в окремих випадках, коли будь – яка Сторона або ВООЗ нададуть Генеральному Секретареві ООН відповідні відомості. Якщо ВООЗ знаходить, що певна речовина ще не включена в якийсь із списків, проте може бути предметом зловживання і викликати аналогічні шкідливі наслідки, що й наркотичні засоби, які включені до Списку І або до Списку II, або може бути перетворена в наркотичний засіб, воно повідомляє про це у своєму висновку Комісії, яка може постановити, що дану речовину має бути додано до Списку І або до Списку І.
Якщо ВООЗ знаходить, що який-небудь препарат, в якому міститься речовина, що не здатна бути предметом зловживання і не може викликати шкідливих наслідків, і що міститься в ньому наркотичний засіб не може бути легко вилучено, то Комісія може додати цей препарат до Списку III. У випадку, якщо ВООЗ знаходить, що який – небудь наркотичний засіб, включений до Списку І, може бути предметом зловживання і може викликати шкідливі наслідки і що така здатність не компенсується істотними терапевтичними перевагами, якими не володіють інші речовини Комісія може внести цей наркотичний засіб в Список IV. Постанови Комісії затверджуються Радою.
Аналогічний порядок щодо психотропних речовин встановлений ст. 2 Конвенції 1971 р. Крім того, відповідно до Конвенції 1971 р. істотно розширена сфера охоплення системи міжнародного контролю над наркотичними засобами, в яку були включені галюциногени, такі, як ЛСД (діетиламід лізергінової кислоти) і мескалін; стимулятори, такі, як амфетаміни; та седативно-гіпнотичні засоби, наприклад, барбітурати.
Згідно зі ст. 21 Єдиної Конвенції 1961 р. загальній кількості кожного наркотичного засобу, виготовленого і ввезеного будь-якою країною або територією протягом будь-якого року, не повинна перевищувати суми кількостей: а) спожитих для медичних і наукових цілей; б) використаних для виготовлення інших наркотичних засобів, препаратів, включених до Списку III, і речовин, на які не поширюється Єдина Конвенція 1961 р; в) вивезених засобів; г) доданих до складських запасів з метою доведення таких до дозволенного рівня; д) та придбаних для спеціальних цілей.
У ст. 29 Єдиної Конвенції 1961 р. встановлено, що виготовлення наркотичних засобів здійснюється за ліцензіями (за винятком випадків, коли виготовлення здійснюється державними підприємствами). Сторони Конвенції зобов'язані контролювати: а) всіх осіб і підприємства, що виготовляють наркотичні засоби; б) підприємства і приміщення, в яких таке виготовлення може мати місце; в) вимагати, щоб виготовлювачі наркотичних засобів отримували періодичні дозволи з точним зазначенням видів і кількостей наркотичних засобів, які вони мають право виготовляти.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністрування наркоконтролю в Україні» автора Настюк В.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 2. Особливості адміністративно- правового регулювання адміністрування наркоконтролю“ на сторінці 1. Приємного читання.
