Оптимальним критерієм комплектування місцевих загальних та спеціалізованих судів посадами судових розпорядників є співвідношення однієї посади розпорядника до двох посад суддів та одна посада старшого розпорядника в апараті суду.
Апеляційні суди комплектуються посадами судових розпорядників у співвідношенні одна посада судового розпорядника до трьох посад суддів та одна посада старшого судового розпорядника в апараті суду.
Стаття 50. Свідок
1. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.
2. Свідок зобов’язаний з’явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.
3. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд.
4. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.
5. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків — відповідальність, встановлену законом.
1. Свідок — це учасник процесу, основна функція якого — дати правдиві показання щодо відомих йому обставин. Показання свідка — це одне з найважливіших джерел доказів в цивільному процесі, із якого суд одержує відомості про наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Свідком може бути лише фізична особа, яка може правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, та давати про ці обставини правильні (достовірні) показання.
Свідок з’являється в процесі за клопотанням сторін. З власної ініціативи свідок показання давати не може. Процесуального статусу свідка особа набуває не в силу того, що їй щось відомо, а тому що її залучено в процес у цій якості. На час постановлення ухвали про виклик свідка суд виходить з припущення, що цій особі щось відомо, оскільки про це стверджує особа, яка заявляє клопотання про виклик свідка.
2. Ч. 1 коментованої статті вказує, що свідком може бути кожна особа. Використання слова «кожна» означає, що закон не встановлює жодних обмежень для особи свідка. При цьому слід враховувати норму ст. 51 ЦПК, яка передбачає перелік осіб, які не можуть бути допитані в якості свідка. Закон не встановлює мінімальний вік особи, яка може бути свідком. Однак слід враховувати психологічну зрілість особи для правильного сприйняття обставин та їх переказу.
Немає обмежень також щодо участі у справі як свідків близьких родичів сторін. Такі особи можуть бути свідками, незважаючи на те, що вони часто зацікавлені у результаті справи. Це обов’язково враховується судом під час оцінки доказів.
3. Коментована стаття покладає на свідка обов’язок з’явитися до суду у визначений судом час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. При цьому суд не забезпечує доставку свідка до місця розгляду справи, оплату йому витрат, пов’язаних із викликом до суду.
Разом з тим, практично ці витрати завжди несе сторона, зацікавлена в показаннях свідка. Бувають випадки, коли свідки вимагають оплату за свої «послуги». Самі лише покликання на необхідність виконання громадянського обов’язку не завжди виявляються дієвими.
Попередня оплата витрат свідка або компенсація втраченого ним заробітку однією з сторін підриває довіру до свідка, оскільки інша сторона в такому випадку може стверджувати, що свідок є заангажованим. Разом з тим, чинне законодавство не передбачає можливості відводу свідка, а тому усі ці обставини можуть впливати лише на оцінку показань свідка, але не позбавляють його права (і обов’язку) давати показання.
У разі неможливості прибуття за викликом до суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд. Таке повідомлення може бути як усним, так і письмовим. Завчасне повідомлення дає суду можливість спланувати свій робочий час, попередити інших учасників процесу.
У разі неявки свідка, він може бути підданий заходу процесуального примусу у вигляді приводу.
4. Свідок, як учасник процесу має право: давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, передбачених ст. 52 ЦПК, а також на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду. Щодо компенсації витрат — див. коментар до ст. 86 ЦПК. Щодо права користуватися письмовими записами — див. коментар до ст. 181 ЦПК.
5. Свідок зобов’язаний давати правдиві показання. Цей обов’язок забезпечується встановленням кримінальної відповідальності за відмову давати показання або завідомо неправдиві показання. Ст. 384 КК України встановлює кримінальну відповідальність за за- відомо неправдиве показання свідка в суді. Неправдивими є показання, в яких умисно повністю або частково перекручені факти, які мають значення для правильного вирішення справи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.» автора Теліпко В.Е. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ“ на сторінці 82. Приємного читання.