РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

На наш погляд, ст. 13 ЦПК України суперечить п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України. Крім того, порушено й вимоги ст. 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Вважаємо, що право особи на оскарження рішення суду у ст. 13 ЦПК, порівняно із Конституцією, обмежено.

2. Правом апеляційного та касаційного оскарження наділені дві групи осіб:

1) особи, які беруть участь у справі. Це право має кожна з цих осіб окремо. Подання колективних скарг не допускається. Разом з тим, передбачено право приєднатися до скарги (ст. 299 ЦПК);

2) особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки. Ці особи набувають права оскаржити рішення суду тому, що воно прийнято щодо їх прав або (та) обов’язків, в той час як вони участі у цій справі не брали.

Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов’язки особи, яка не брала участь у справі, якщо рішення суду (його резолютивна частина) безпосередньо створює, змінює або припиняє певні правовідносини (як правило ті, що були предметом судового розгляду) за участю скаржника. Сама лише згадка про певну особу у мотивувальній частині або аналіз правовідносин за її участю не є підставою для виникнення у неї права на оскарження рішення.

Оскаржуючи рішення суду, особа, яка не брала участі у справі, повинна зазначити, про які саме її права та обов’язки вирішено питання у рішенні.

Стаття 14. Обов’язковість судових рішень

1. Судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

2. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

3. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

1. Коментована стаття закріплює принцип обов’язковості судового рішення, що набрало законної сили. Обов’язковість судового рішення поширюється як на осіб, які брали участь у справі, так і будь-яких інших осіб та організацій.

Слід звернути увагу, що ст. 14 ЦПК редакційно відрізняється від ч. 5 ст. 124 Конституції. За Конституцією судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. При вузькому тлумаченні цієї конституційної норми можна дійти висновку, що рішення є обов’язковими лише до виконання (а не як такі), а це істотно звужує коло осіб, на які поширюється законна сила судового рішення, лише тими, хто повинен його виконувати. Однак таке тлумачення було б неправильним, оскільки обмежувало б дію рішення за колом осіб.

В ст. 14 ЦПК вищенаведене конституційне положення розвинуто у напрямку розширення сфери дії судового рішення.

Законна сила судового рішення поширюється на всю територію України. За межами України рішення підлягає виконанню на основі норм міжнародного права.

2. Обов’язковість виконання рішення суду гарантується встановленням відповідальності за його невиконання. Кримінальна відповідальність передбачена у ст. 382 Кримінального кодексу України:

1. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню — карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, — караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника — фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника — юридичну особу — від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.