• співробітники, які користуються ЕОМ і зловживають своїм службовим становищем.
Цікавий випадок стався на нафтопереробному підприємстві у м. Річмонд штату Віргінія (США), де захист населення забезпечувався за допомогою комп’ютерної системи Community Alert Network (CAN), яка мала сповіщати людей, що перебувають поблизу підприємства, про можливу загрозу. Коли із нью-йоркського відділення CAN було звільнено працівника, який вважав це несправедливим, то він вніс певні зміни до програмного забезпечення так, що система не спрацьовувала під час користування. Пізніше на нафтопереробному підприємстві сталася аварія, і адміністрація намагалася скористатися системою оповіщення, однак їй це не вдалося.
До кола комп’ютерних злочинців, згідно з наявними даними, досить часто потрапляють комерційні директори, управляючі, начальники змін, відділів і служб, бухгалтери, фінансисти, табельники, контролери, нормувальники, оператори автозаправних станцій, програмісти, інженери, банківські службовці, адвокати, менеджери, юристи, працівники служб безпеки тощо. Так, статистика комп’ютерних злочинів у США за останніх 30 років свідчить, що більшість (70 %) злочинців — це працівники компаній, які мають доступ до ЕОМ. Ця особа, як правило:
• працює в компанії не менше чотирьох років;
• першою приходить на роботу і останньою залишає її;
• не користується або рідко користується відпустками;
• робить усе можливе для завоювання довіри адміністрації, інформує про помилки і вчинки інших працівників;
• добре знайома з роботою систем захисту інформації і має ключі від основних службових приміщень.
За даними зарубіжних кримінологів можна визначати процентне співвідношення окремих груп комп’ютерних злочинців. Усіх їх можна умовно поділити (за В. Вєховим) на дві основні групи, виходячи з класифікаційної ознаки категорії доступу до засобів комп’ютерної техніки:
• внутрішні користувачі;
• зовнішні користувачі, де користувач — суб’єкт, який звертається до інформаційної системи або посередника, аби отримати необхідну йому для користування інформацію.
Також фахівці поділяють користувачів на дві основні групи (види): зареєстровані (санкціоновані, законні) і незареєстровані (несанкціоновані, незаконні). Більшість представників служб безпеки вважає, що основна небезпека в плані вчинення комп’ютерного злочину виходить саме від внутрішніх користувачів (тобто своїх), які скоюють 94 % злочинів, тоді як зовнішні користувачі — лише 6 %, при цьому 70 % — це клієнти, користувачі комп’ютерної системи, а 24 % — обслуговуючий персонал.
На основі функціональної категорії доступу до засобів комп’ютерної техніки внутрішніх злочинців умовно поділяють на три основні групи:
• особи, які вчинили комп’ютерні злочини з використанням програмних засобів. Це оператори ЕОМ, касири, бухгалтери, фінансисти, табельники, оператори периферійних засобів, оператори-програмісти (системні та прикладні), інженери-системники та інженери-програмісти тощо;
• особи, які вчинили комп’ютерні злочини з використанням апаратних засобів комп’ютерної техніки. До цієї групи належать оператори засобів зв’язку і телекомунікацій, інженери з термінального обладнання, фахівці з комп’ютерного аудиту, інженери з електронного обладнання, інженери-зв’язківці;
• особи, які вчинили комп’ютерні злочини на базі непрямого доступу до засобів комп’ютерної техніки. Як правило, такі злочини вчиняють ті, хто займається організаційно-управлінськими питаннями керування комп’ютерною системою або мережею, керування операторами, керування базами даних, керівництвом процесом розробки програмного забезпечення. Це можуть бути головні (старші) інженери, програмісти, зв’язківці, керівники і начальники різних служб та відділів (зокрема інформаційно-аналітичного), співробітники служб безпеки, менеджери тощо.
Що ж до злочинців з числа зовнішніх користувачів, то ними, як свідчить практика, найчастіше бувають особи, які добре володіють інформацією стосовно діяльності потерпілої сторони. Їх коло досить широке. Це така велика кількість різних осіб, яку практично неможливо об’єктивно систематизувати чи класифікувати. Серед них може бути будь-хто, навіть випадкові особи, зокрема представники організацій, які займаються сервісним обслуговуванням, ремонтом, конструюванням і розробкою технічних та програмних засобів комп’ютерної техніки, представники різних контролюючих і владних органів, клієнти і просто хакери.
За метою та сферою злочинної діяльності комп’ютерних злочинців можна розподілити на окремі підгрупи.
Хакери (hacker) отримують задоволення від вторгнення та вивчення великих ЕОМ за допомогою телефонних ліній і комп’ютерних мереж. Це комп’ютерні хулігани, електронні корсари, які без дозволу проникають у чужі інформаційні мережі для забави. Значною мірою їх приваблює подолання труднощів. Що складніша система, то привабливіша вона для хакера. Вони чудові знавці інформаційної техніки. За допомогою телефону і домашніх комп’ютерів вони підключаються до мереж, які пов’язані з державними і банківськими установами, науково-дослідними та університетськими центрами, військовими об’єктами. Хакери, як правило, не завдають шкоди системі та даним, отримуючи задоволення лише від відчуття своєї влади над комп’ютерною системою.
Наприклад, американський хакер Р. Чешир, якого запросили до Мюнхена на нараду експертів з охорони даних у комп’ютерах, на очах у фахівців забезпечив собі доступ спочатку в німецьку, потім в американську інформаційні мережі, а звідти проник в один із найважливіших стратегічних комп’ютерів США.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів» автора Біленчук П.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина ІІІ Теорія, методологія і практика розслідування злочинів“ на сторінці 66. Приємного читання.
