Розділ «Частина ІІІ Теорія, методологія і практика розслідування злочинів»

• використання матеріалів, що надані ЗМІ, для здійснення оперативно-розшукових заходів.

Для підвищення ефективності використання ЗМІ в розкритті злочинів і розшуку злочинців Ю. Наумкін пропонує таке: чітко визначити цілі і завдання громадськості; найти відповідну форму подання матеріалу (жанр); спільно з редакцією визначити час подання інформації (місце, обсяг, жанр повідомлення). Використання ЗМІ при реалізації перелічених завдань сприяє мінімізації витрат часу, оперативності інформування населення, дає можливість використовувати зусилля усіх категорій населення або на необмеженій території, позитивно впливає на рівень правосвідомості і соціальної активності значного кола осіб (В. Томін).

М. Кулагін зазначає, що діяльність ЗМІ необхідна органам дізнання і досудового слідства при здійсненні профілактичної роботи, і наголошує, що інформація, спрямована безпосередньо на реципієнта, набуває максимально зобов’язального характеру, тому що до авторитету закону і правоохоронної системи додається авторитет ЗМІ.

До основних напрямів профілактичної діяльності органів дізнання та досудового слідства і ЗМІ І. Кулієв відносить: підвищення авторитету співробітників правоохоронних органів; демонстрацію науково-технічного забезпечення сил правопорядку і можливість оперативного реагування на загострення ситуації.

На думку В. Ростова, спільна зі ЗМІ профілактична діяльність включає таке: тлумачення законодавчих актів; інформування про виявлені злочини, їх розкриття; обговорення проблем забезпечення суспільної і особистої безпеки громадян, стан правопорядку на вулицях та в інших громадських місцях; порушення питань перед місцевою адміністрацією про обставини, які сприяють вчиненню правопорушень, та ін.

М. Кержнер виокремлює два напрями використання ЗМІ в здійсненні профілактики правопорушень: зусилля, безпосереднім завданням яких є правове виховання населення; спонукання населення до подання допомоги державним органам у розкритті певного злочину, розслідуванні конкретної кримінальної справи.

Однак найповніше напрями використання ЗМІ в профілактиці правопорушень сформулював Ф. Рябикін. До них автор відносить:

• усунення, блокування або нейтралізація обставин, що сприяють вчиненню злочинів;

• попередження злочинних проявів у результаті надання громадянам інформації про способи вчинення злочинів і осіб, що їх скоїли;

• демонстрація невідворотності покарання за вчинений злочин;

• створення обстановки нетерпимості і загального осуду навколо порушників правопорядку і осіб, що їм сприяють;

• правове виховання громадян;

• поширення передового досвіду і прогресивних форм профілактики правопорушень;

• підвищення авторитету працівників ОВС;

• встановлення обставин, що мають значення для розкриття, розслідування злочинів і розшуку злочинців.

У належний спосіб відпрацьована система інформування про правоохоронну діяльність органів дізнання та досудового слідства сприяє вирішенню таких важливих завдань, як доведення до населення і суспільства своєчасної та об’єктивної інформації про їх діяльність; нейтралізація неправдивої інформації про неї; інформування громадян про способи самозахисту і поведінки у разі зустрічі з правопорушниками; роз’яснення і коментування дій з припинення і розкриття найбільш суспільно небезпечних злочинів; звернення до населення з проханням про допомогу при вирішенні конкретних правоохоронних завдань (В. Сальніков).

Вищезазначене стосується напрямів використання можливостей ЗМІ органами дізнання та досудового слідства. Стосовно ж діяльності інформаційних служб сьогодні серед науковців немає одностайності щодо їх уніфікованого визначення. Так, В. Томін основною метою інформування населення про стан правопорядку, в тому числі і за допомогою ЗМІ, визначає правове виховання. Він розглядає правове виховання як складний процес, що має три рівні. Початковий рівень — це ефект знання, на якому відбувається перше знайомство з проблемою, здобуття нових знань. Другий рівень — ефект переконання, на цьому рівні відбувається активний процес перетворення знань на переконання; і третій, найвищий рівень — це ефект дії, вчинку, поведінки. Відповідно, найвищий ступінь у процесі правового виховання — це формування в законослухняного громадянина готовності і вміння брати участь у забезпеченні законності. Виходячи з вищезазначеного, В. Томін поділяє правове виховання на таке:

• правову освіту — повідомлення особі відомостей і загальних уявлень у галузі правознавства і правозастосування;

• правове навчання — повідомлення сукупності знань, засвоєння яких готує особу до виконання певних функцій у правовій сфері, до набуття умінь і навичок;

• правову пропаганду — повідомлення інформації, що допомагає створити у слухача або читача установку на сприйняття факторів, що мають правове значення, дати знання, які допоможуть йому вирізнити такі факти з різноманітності суспільного життя;