Розділ «Частина І Наукові основи криміналістичної тактики: правові й організаційні основи тактики проведення окремих слідчих дій, тактичних прийомів, рішень, комбінацій, операцій»

Поява в криміналістиці взагалі та в криміналістичній тактиці зокрема низки нових понять (організаційно-тактичні заходи, тактичні комбінації, тактичне рішення тощо) дає змогу з урахуванням цього уточнити поняття тактичного прийому. Як метод діяльності, висунення версій значною мірою пов’язане з розробленням і прийняттям тактичних рішень. Методи планування, взаємодії слідчих з органами дізнання та громадськістю, які належать до таких прийомів, за своєю суттю є методами здійснення організаційно-тактичних заходів.

Таким чином, з урахуванням уточнюючих обставин, поняття тактичного прийому слід визначити як найефективніший засіб дії особи, котра виконує слідчу дію.

Ефективність тактичного прийому визначається не тільки ступенем досягнення мети, поставленої перед слідчим, який виконує цю слідчу дію, а й додержанням вимог кримінально-процесуальних норм, норм етичних, збереженням здоров’я громадян, які беруть участь у виконанні слідчих дій, нерозголошенням таємниці слідства та джерел оперативно-розшукової інформації. У зв’язку з цим у криміналістиці широко вивчалися питання допустимості тактичних прийомів. Серед критеріїв допустимості тактичних прийомів вирізняють такі:

• законність;

• вибірковість впливу (тактичний прийом повинен давати позитивний ефект тільки стосовно особи, яка приховує правду, і бути нейтральним щодо незацікавлених осіб);

• етичність (не повинен: принижувати честь і гідність учасників розслідування; впливати на позицію невинного, призводити до визнання ним неіснуючої вини; виправдовувати саме вчинення злочину і занижувати його громадську небезпеку; зумовлювати обмову невинних або звинувачення винних у більшій мірі, ніж це відповідає дійсності та їхній вині; ґрунтуватися на необізнаності обвинуваченого або інших осіб з питань кримінального права та процесу; спричиняти розвиток в обвинуваченого або інших осіб низьких спонукань і почуттів, давання ними неправдивих свідчень, здійснення інших аморальних вчинків; принижувати авторитет правоохоронних органів);

• доцільність застосування відповідно до характеру слідчої ситуації (тактичні прийоми, застосування яких без урахування конкретної слідчої ситуації може викликати пошкодження доказів, розголошення таємниці слідства тощо);

• науковість відповідно до криміналістичних рекомендацій (самостійне “конструювання” слідчим тактичних прийомів може призвести при їх застосуванні до непередбачених наслідків і в кінцевому результаті завдати шкоди);

• погодженість застосування тактичних прийомів (її відсутність у разі спільної роботи в кримінальній справі кількох слідчих може завдати шкоди як процесу збирання та використання доказів, так і оперативно-розшуковій діяльності).

У криміналістиці є різні класифікації тактичних прийомів. Вони ґрунтуються на ступені складності тактичних прийомів і положеннях, привнесених із різних галузей знань (логіки, психології, наукової організації праці). З погляду криміналістичних наукових досліджень ці класифікації безперечно корисні, але для формування практичних рекомендацій криміналістичної тактики вагоміше значення має класифікація тактичних прийомів за видами слідчих дій. Навіть подібні тактичні прийоми під час виконання різних видів слідчих дій набувають помітної специфіки.

У криміналістичній практиці залишається не вивченим належною мірою питання про значення начальників слідчих підрозділів і керівників органів внутрішніх справ у виконанні слідчих дій, хоча в багатьох випадках їхня участь відчутно впливає на характер проведення слідчих дій і на застосування при цьому тактичних прийомів. У багатьох випадках участь названих керівників у виконанні слідчих дій, особливо під час огляду місця пригоди, приписують нормативні акти МВС України.

Відповідно до ст. 114-1 КПК України начальник слідчого відділення (відділу, управління, його заступники) має право брати участь у виконанні попереднього розслідування, це визначає можливість його участі й у слідчих діях, виконуваних слідчими. При цьому він може суттєво впливати на характер застосування слідчим тактичних прийомів, а саме:

• давати вказівки про застосування тих чи інших тактичних прийомів (здебільшого вони мають характер методичних рекомендацій);

• особисто застосовувати тактичні прийоми, наприклад, прийоми встановлення психологічного контакту з обвинуваченим, підозрюваним, свідком, потерпілим. Це особливо необхідно у разі виникнення конфліктної ситуації (застосування тактичного прийому психологічного впливу безпосередньо керівником слідчого підрозділу в більшості випадків сприяє його становищу “рефері”) між слідчим та іншими учасниками процесу, тим більше, що керівник має право розглядати скарги, які надходять на дії слідчих. Начальник органу внутрішніх справ є згідно із законом і нормативними актами МВС України начальником органу дізнання, тому має право (а в окремих випадках і зобов’язаний) брати участь у виконанні слідчих дій працівниками органів дізнання або особисто виконувати слідчі дії. У такому разі на ньому лежить уся повнота відповідальності за характер застосування тактичних прийомів, їх відповідність критеріям допустимості.

Присутність начальника органу внутрішніх справ під час виконання слідчим окремих слідчих дій пов’язана з поданням йому допомоги із застосування тих чи інших тактичних заходів (виділення для цього сил співробітників і техніко-криміналістичних засобів, організація охорони місця проведення слідчої дії — огляду, відтворення обстановки і обставин події, обшуку тощо). Начальник органу внутрішніх справ не має права давати слідчому обов’язкові вказівки про застосування тих чи інших тактичних заходів (наприклад, під час огляду місця події), але він може рекомендувати ті чи інші з них із урахуванням особистого досвіду, знання оперативної обстановки. В окремих випадках втручання начальника в застосування слідчим тактичних заходів є не тільки можливим, а й необхідним, зокрема:

• при застосуванні слідчим тактичних заходів в умовах, коли вони можуть створити небезпеку для життя та здоров’я громадян, а також небезпеку пошкодження або знищення державного, спільного, особистого майна (наприклад, експеримент, пов’язаний з відтворенням обставин суспільно небезпечної події, що завдала такої шкоди);

• при застосуванні слідчим заходів, пов’язаних з небезпекою розголошення джерел оперативно-розшукової інформації.

Обізнаність начальника органу внутрішніх справ з оперативною обстановкою, контингентом осіб, здатних вчинити злочин, стосунками і зв’язками між ними, наявність своєрідного “авторитету” серед осіб, які ведуть антигромадський спосіб життя, робить в окремих випадках доцільною його участь у допиті підозрюваних, який виконує слідчий. Уже навіть його участь у допиті за цих умов може позитивно вплинути на результативність застосування тактичних прийомів.

1.3.2. Поняття і види тактичних комбінацій

Вимоги до дотримання критеріїв допустимості тактичних заходів відчутно зростають у тих випадках, коли виникає необхідність комплексного використання їх під час виконання слідчої дії. Комплекс тактичних прийомів отримав у криміналістиці назву “тактична комбінація”.