Розділ «Частина І Наукові основи криміналістичної тактики: правові й організаційні основи тактики проведення окремих слідчих дій, тактичних прийомів, рішень, комбінацій, операцій»

• постановку доповнюючих, уточнюючих і контрольних запитань;

• проведення очної ставки.

Допит потерпілого відбувається за правилами допиту свідка. Необхідно враховувати, що давати показання — це право, а не обов’язок потерпілого. Тому потерпілого, який погодився давати показання, попереджують тільки про кримінальну відповідальність за давання свідомо неправдивих показань за ст. 178 КК України.

При проведенні допиту потерпілого слідчий може застосувати такі самі тактичні прийоми, як і під час допиту свідка. Тактичні особливості допиту потерпілого зумовлені його процесуальним становищем і психічним станом у момент сприйняття подій, що мали місце. З огляду на те, що потерпілий володіє більшою інформацією про обставини справи, ніж інші учасники (за винятком обвинуваченого), розслідування справи дуже часто розпочинається саме з допиту потерпілого. Потерпілий може висувати свої припущення і версії та аргументувати їх. При оцінці показань потерпілого та виборі тактичних прийомів його допиту необхідно враховувати його психічний стан у момент сприйняття події. Переляк, хвилювання, страх і фізичні страждання можуть призвести до перекрученого сприйняття обставин події та перешкоджати правильному викладенню фактів на допиті. В такому разі рекомендується відкласти допит потерпілого з метою його заспокоєння та зняття емоційної напруги.

У справах про статеві злочини потерпілі іноді ухиляються від давання показань або дають їх у неповному обсязі внаслідок небажання компрометувати себе або через сором’язливість. У цьому разі потрібно роз’яснити потерпілому, що справа розглядатиметься у закритому судовому засіданні, або запропонувати власноручно записати показання у протоколі.

Тактичні особливості допиту обвинуваченого і підозрюваного. Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобов’язаний давати показання у справі, однак, дотримуючись процесуального порядку проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. З огляду на те, що показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий має надати обвинуваченому можливість детально викласти свої показання. Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. 143-146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особливості.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, стосовно яких необхідно допитати обвинуваченого, повністю не досліджені або не перевірені, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не дасть бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання — кого з них допитувати першим. Вирішуючи це питання, слідчий повинен враховувати таке: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він перебуває з іншими обвинуваченими; які є докази його винності; його особисті якості тощо. Якнайшвидше отримання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливою умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає допитуваний свою вину? Тактика проведення допиту обвинуваченого визначається його ставленням до пред’явленого йому обвинувачення. Можливі такі три ситуації: обвинувачений визнає себе винним повністю; обвинувачений визнає себе винним частково; обвинувачений не визнає себе винним. Розглянемо їх детальніше.

1. Обвинувачений визнає себе винним.

Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у перевірці щирості такого зізнання за допомогою деталізації його показань або проведення додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи, перевірка показань здійснюється за допомогою такого: деталізації показань обвинуваченого; встановлення обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведення повторного допиту із зміною послідовності встановлення обставин, щодо яких обвинуваченого вже допитували. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.

2. Обвинувачений визнає себе винним частково.

У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:

• почати допит із розмови на сторонню тему, не пов’язану з розслідуваним злочином;

• вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;

• проаналізувавши показання, виявити суперечності та роз’яснити їх суть обвинуваченому;

• поступово пред’являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що викривають його неправдиві свідчення.

Пред’явлення обвинуваченому доказів і даних, отриманих за допомогою оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначити, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути використані тільки перевірені, достовірні факти. Тактичні прийоми пред’явлення доказів під час допиту можуть бути такими: згадування про докази, перерахування доказів, надання можливості допитуваному оглянути окремі докази, демонстрація доказів. Докази можна пред’являти так: у порядку зростання їх важливості у справі; усю їх сукупність; найважливіший (основний) доказ. Необхідно однак враховувати, що пред’явлення доказів з великими проміжками часу та без певної логічної послідовності, як правило, позитивного результату не дає. Наявні матеріали необхідно використати у такий спосіб, щоб у обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.

З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень слідчий має роз’яснити обвинуваченому зміст п. 8 ст. 40 КК України стосовно положення, що щире каяття та сприяння розкриттю злочину є обставинами, які пом’якшують кримінальну відповідальність.